Детальний нарис про Купальскі звичаї, традиції, ритуали та повір’я волинських поліщуків. Дослідження ґрунтується на матеріалах, зібраних в період 1910-1924 років у 62-х населених пунктах Овруцького, Житомирського, Ковельського, Володимир-Волинського, Луцького, Рівненського, Новоград-Волинського та північної частини Дубенського повітів.

Рукопис В. Кравченка, оріентовно датований 1922 – 1923 роками, це етнографічне дослідження Волині з величезною кількісттю фолькльорних та етнографічних спостережень. Це серія невеликих заміток, що охоплюють широке коло питань (різні сторони життя волиняка, його побут і вірування, сімейна обрядовість, народна медицина тощо)

У збірці вперше публікується близько 1100 замовлянь із Поліського архіву Інституту слов’янознавства РАН. Ці замовляння досі активно побутують на Поліссі – одному з архаїчних слов’янських регіонів російсько-українсько-білоруського прикордоння.

Основою для написання дисертації послужили польові джерела, зібрані автором у 1975-1982 роках у процесі самостійного польового дослідження, необхідність якого була викликана майже повною відсутністю матеріалу на цю тему. Автор ознайомилась з ткацтвом більш ніж у 200 селах Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей. Окрім того, використано матеріали музейних фондів.

Народна метеорологія — сукупність прикмет, пов’язаних з прогнозуванням погоди, невід’ємний елемент системи народних знань поліщуків. Полісся справедливо оцінюється як одна з архаїчних зон слов’янського світу. Саме поліські свідчення про матеріальну і духовну культуру, мову, громадське і сімейне життя тощо часто для славістів є відправною точкою у реконструкції найдавніших етапів історії слов’ян.

Стаття, мистецтвознавця, музейника, дослідника української старовини, котра вийшла друком у 1969 році в журналі “Народна творчість та етнографія”. Для розв’язання проблеми ґенези традиційного житла, дослідники потребували матеріалів з регіонів, де збереглись архаїчні будівельні форми, а саме – з Полісся. Тому 1928 року була організована поїздка на Полісся у складі П. Жолтовського та Д.Чукина, які проїхали від села Пакуль на Чернігівщині до тодішнього кордону з Польщею. Наступна експедиція відбулась у 1931 р. для обстеження Олевського району Житомирської області.

В статті «Обычаи и повѣрья, пріуроченные къ «Велыкодню» подано численні оповіді про звичаї використання «писанок» та «крашанок» на Великодні свята населення Волинської, Подільскої та частково Київської губерній.

Публічна лекція, прочитана Орестом Авксентійовичом Фотинським 11 листопада 1898 р. в м.Житомирі, на користь Товариства допомоги нужденним вихованкам Волинського жіночого училища духовного відомства.

Стаття із журналу “Этнографическое обозрение” за 1899 рік. В ній автор, А. Н. Малинка подає зібрані ним відомості про звичаї та техніки виготовлення писанок та крашанок на Волині. Детальний опис всього процессу від виготовлення фарб, інструменту для писання та самої технології створення писанки. Перелічені всі відомі йому елементи орнаменту та згадані деякі традиції пов’язані з крашанками та писанками.

На початку XIX ст. у науковому середовищі широкого застосування набули  мандрівки, які мали на меті збір матеріалів, експонатів чи певної інформації з науковою або культурно-пізнавальною метою. Одна з таких подорожей сталася у 1909 році на Волинь. Вона була ініційована Федором Вовком. Маршрут дослідників, за спогадами Л. Чикаленка, пролягав через Городок — Бер­дичів — Житомир — Звягель — Корець — Андрієвичі — Сушки — Ушомир — Іско­рость — Бе­хи — Овруч — Збраньки — Норинськ — Олевськ.

Стаття  Хведора Вовка побудована на матеріалах, зібраних ним під час його півторамісячної етнографічної подорожі 1909 року по повітах сучасних Волинської, Житомирської і Рівненської областей та вийшла друком у «Материалах по этнографии России» за 1910 рік