В історії слов’ян важливе місце належить періоду, що отримав у науковій літературі назву “літописні племена”, розселення яких на теренах східнослов’янської держави вінчає майже тисячолітній період слов’янського етногенезу.

У статті розглядається символіка рушника Полісся та місце її в полікультурному просторі України . Стаття доповнена фотографіями вишивки із колекції Овруцької районної бібліотеки ім. С. Малишка

Полісся як етнокультурне явище віддавна привертало до себе увагу вчених різного наукового профілю. Безмежна закоханість поліщуків у рідну землю витворила неповторну поліську культуру. Вона переплелась своєю символікою із культурними здобутками інших регіонів України, стала надбанням всього українського народу, зберігаючи при цьому свою самобутність .

Статья из книги  Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). — М.. 1968. — С. 18—46. Обработка сканированного текста и раскраска изображений: Деревицкий Дмитрий.

Почти все исследователи, занимающиеся вопросами этногенеза славян, в своих теоретических построениях и предположениях придают большое значение Полесью — этой обширной и весьма своеобразной области, находящейся в центре славянского мира.

Поліська хата, починаючи з середини ХІХ ст., була об’єктом не одного дослідження. Її вивчали на предмет архітектурно–конструктивних рішень [8;2;13], технології та техніки будівництва [4], в обрядово–звичаєвих аспектах [5].У 1994–1998 рр. були організовані культурологічні експедиції на Українське Полісся. Зокрема, польові дослідження 1995 р. в селах Овруцького та Народицького районів показали, що, незважаючи на втрату великої кількості давніх пам’яток народного будівництва, ще можна відтворити засади будівництва житла, починаючи від вибору місця до «входини» в хату.

У статті досліджується питання про традиційні уявлення щодо початку, кінця та головних віх осіннього сезону, що у середині ХІХ – ХХ ст. побутували серед населення Житомирського Полісся.

У статті розглянуто особливості орнаментики, колірної гами килимів Житомирщини, а також побутове та обрядове використання їх дрібною шляхтою Житомирщини.

Стаття була опублікована в журналі “Народна творчість та етнологія.” — 2011. — № 6. — С. 53-57.

Публікація на підтримку пректу “Дослідження поширення діалектів української мови”.  Метою даного дослідження є вивчення сучасного поширення діалектів та рідковживаних слів української мови  за допомогою математичних методів.

На широкому мовному й міфологічному матеріалі аналізується давня українська легенда, сюжет і реалії якої знаходять численні паралелі в індійських ведах, епосі, міфології. Автор Наливайко Степан, сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень НДІУ.

Звіт польових етнографічних експедиційних досліджень на териотрії Овруцького та Народицькоко районів.  Дослідження проводили два творчі колективи з умовними назвами: “Овруч” (кер. М.Глушко) і “Переселенці” (кер. Г.Скрипник). Матеріал був опублікований у двомісячнику Інституту народознавства НАН України, науковому періодичному виданні ”Народознавчі Зошити”, вип. 2, 1996 р.

Звіт польових етнографічних експедиційних досліджень на териотрії Народицького та Короетенського р-нів Житомирьсбкої обл. Дослідження охопило територію між двома основними річками Центрального Полісся України – Ужем і Тетеревом.  Матеріал був опублікований у двомісячнику Інституту народознавства НАН України, науковому періодичному виданні “Народознавчі Зошити”, вип. 6, 1996 р.

«Настоящая заметка представляет собой переработку статьи нашей, погребенной на страницах «Памятной Книги Волынской губернии на 1899 год».

Час дії ґавенди „Овручани. 1794” відбувається в дуже стислий період: між другим у 1793-му і третім у 1795-му розділами Речі Посполитої, тобто в 1794 році, що й включено до назви. Дія частково відбувається в повітовому місті Овручі, де рушійною силою сюжету виступає добре відома в історії Волині особистість – настоятель василіанського монастиря ксьондз Юзафат Охоцький.