Ця книжка є органічним продовженням розповіді про сьогодення нащадків древлян, розпочата фотобуклетом “Овруч” у літку 2005 р. Тільки охоплює вона не лише життя мешканців міста, а, перш за все, жителів сільської місцевості від Богданівки на сході до Селезівки на заході.
Позначка: Овруч
Це друга книга в науково-популярній краєзнавчій серії «Житомирщина: сторінки історії». У другій книзі – «Житомирщина: від ранніх слов’ян до Київської Русі» – розповідається про найважливіші археологічні пам’ятки та історичні події періоду розпаду общинно-родових відносин і зародження держави у східніх слов’ян.
Замітка що до електрифікації міста Овруч, надрукована в “Повідомлення Електротреста Центрального Району” №№ 8-9 у 1923 році.
На початку XIX ст. у науковому середовищі широкого застосування набули мандрівки, які мали на меті збір матеріалів, експонатів чи певної інформації з науковою або культурно-пізнавальною метою. Одна з таких подорожей сталася у 1909 році на Волинь. Вона була ініційована Федором Вовком. Маршрут дослідників, за спогадами Л. Чикаленка, пролягав через Городок — Бердичів — Житомир — Звягель — Корець — Андрієвичі — Сушки — Ушомир — Іскорость — Бехи — Овруч — Збраньки — Норинськ — Олевськ.
Стаття Хведора Вовка побудована на матеріалах, зібраних ним під час його півторамісячної етнографічної подорожі 1909 року по повітах сучасних Волинської, Житомирської і Рівненської областей та вийшла друком у «Материалах по этнографии России» за 1910 рік
Абрахам Ортелій склав перший в світі географічний атлас, до якого входило 53 мапи великого формату з докладними пояснювальними географічними текстами.
Детально розписаний план наступу, з описом дій в різних ситуаціях, бойовим складом, сигналами, схемою побудови бойового порядку та ін.
Мапа, басейну Чорного моря (латиною “Mare Nigrum”), із книги “ПОДОРОЖ ПАНА А. ДЕ ЛА Мотре В ЄВРОПУ, АЗІЮ І АФРИКУ” 1724 року видання.
Робота видатних геологів, петрографів Миколи Барбот де Марні та Олександра Карпінського по геології Волині, яка була опублікована у “Науково-історічній сбірці, виданій Гірничим інстітутом до дня його столітнього ювілею, 21 жовтня 1873 року” (“Научно-историческій сборнікъ, изданный Горнымъ институтомъ ко дню его столѣтняго юбилея, 21 октября 1873 года.”)
Замітка вийшла в історичному ілюстрованному щомісячному журналі «Давня і Нова Росія» (Древняя и Новая Россія) в № 12 за 1876 рік. Матеріал цікавий не так описом стану руїн Василівської церкви, як віруваннями та традиціями овручан стосовно ціеї пам’ятки.
Замітка невідомого овруцького городянина, яка була надрукована в газеті “Кіевлянинъ” N°128, та передрукована у N°22 “ВОЛЫНСКІЯ ЕПАРХІАЛЬНЫЯ ВЪДОМОСТИ” за 1877 рік.
В статті розглянуті основні етапи архітектурно-планувального розвитку міста Овруча на Волині та його найдавнішої архітектурної памятки – церкви Св.Василія. На основі публікованих джерел та архівних матеріалів здійснена спроба прослідувати архітектурну історію храму, показане значення його відновлення для формування основ наукової реставрації.