Вивчення археологічних пам’яток дає можливість глибше і повніше дослідити стародавню історію краю, нашої Батьківщини.
Археологічні дослідження на території нинішньої Житомирської області більш-менш активно розпочалися в кінці XIX століття. В науковій літературі досить відомі праці В. Антоновича («Раскопки в стране древлян». 1893 р.), С. Гамченка («Житомирський могильник». 1888 р.. «Раскопки в бассейне р. Случи», 1901 р.), Є. Мельника («Раскопки в земле Лучан». 1901 р). Ф. Штенкгеля («Раскопкн курганов в Волынской губернии, произведенные в 1897— 1900 гг.», 1904 р.) та інших дослідників дореволюційного часу.
Проте вивчення археологічних пам’яток на території нашої області було стихійним, позбавленим якогось планового начала і відбувалося лише завдяки науковому інтересу і ентузіазмові дослідників. Слід зазначити, що археологічні дослідження головним чином стосувалися древньоруського періоду. Пам’ятки більш раннього часу не вивчалися, зони не привертали уваги науковців тому, що в дореволюційній історичній науці досить тривалий час панувала так звана норманська теорія походження давньоруської державності і культури, згідно з якою виходило, що слов’яни відносно пізно прийшли на територію Східної Європи, стояли на нижчім ступені розвитку порівняно з іншими племенами, запозичили у них досягнення матеріальної і духовної культури.
Антинаукові теорії, в тому числі і норманська, були відкинуті радянською історіографічною наукою. Територія теперішньої Житомирської області заселена з найдавніших часів. На її землях виявлено 285 археологічних пам’яток, які відносяться до різних археологічних культур.
Сім із них дають відомості про період палеоліту — найдавніший час історії людського суспільства. У Черняхівському районі досліджено стоянку людини раннього палеоліту (періоду понад сто тисяч років тому). Про давне заселення території області свідчить і Радомишльська стоянка (якій ЗО —35 тисяч років).
Ряд пам’ятників (таких 28) Відносяться до неоліту — нового кам’яного віку (від VI до ІІІ тисячоліття до нашої ери). Їх розвідано на півночі області — в Овруцькому, Коростенському, Олевському, Малинському районах. Історичний період від епохи неоліту до бронзового віку, так званий мідний вік, представлений у нас 42 пам’ятниками, які переважно розмішені у південних районах області (Любарському, Дзержинському, Попільнянському, Ружинському). Епоха бронзи (від середини ІІІ до початку І тисячоліття до нашої ери) «залишила» на Житомирщині 28 пам’ятників. А майже всі десять пам’ятників скіфо-сарматської епохи розміщені теж у південних районах. Найбільше пам’яток археології у нас в області, «представляють» перше тисячоліття нашої ери та період Київської Русі.
Загальновідомим пам’ятником археології в нашій країні є літописне місто Іскоростень – одне з найдавніших у Східній Європі, центр древлянського князівства. Перша літописна згадка про нього стосується 883 року. На території міста визнані пам’ятниками загальносоюзного значення три городища та курганний могильник IX—X століть. Знайдені тут вироби з заліза (ножі, ножиці, бонова сокира), кільця і персні з бронзи, золота і срібла свідчать про досить високий рівень розвитку ремісничої, зокрема ювелірної справи. Пам’ятниками республіканського значення зареєстровано: давньоруське городище літописного міста Ярополчі (X—XIII століть); городище Деревич (XI—XIII століть), два городища літописного міста Ніятина.
Досить широко відомі древньоруські городища літописних міст Колодяжин, Городеськ. Наприклад, в Іпатіївському літописі розповідається, як населення міста Колодяжин у 1241 році, після взяття татарською ордою Києва, чинило опір ворогові. Стіни фортеці орда не могла розбити навіть двадцятьма, як зазначено у літописі, стінобитними машинами. Тоді вороги вдалися до обману і вдерлися до фортеці.
Майже через сімсот років археологам вдалося знайти на місці фортеці кілька тисяч предметів знарядь праці і побуту — сокири, лопати, лемеші, молотки і зброю з заліза. Розкопано 17 жител-клітей і 18 напівземлянок. Незважаючи на багато віків, що минули відтоді, знайдено обгорілі зерна, а також пряслиця з пірофілітового сланцю, що йшли в усі кінці не лише древлянської землі, а й далеко за її межі з Вручая (Овруча), де з давніх-давен розроблялися поклади місцевих мінералів.
Розкопки радянськими вченими-археологами городища та поселення XI—XIII століть біля села Райки Бердичівського району дали науці цікавий матеріал. Тут, зокрема, знайдено знаряддя праці і побуту, що свідчать про значний, як на той період, розвиток господарства і культури. Це залізоплавильні печі, військове спорядження, жіночі прикраси, побутові речі.
Усі ці речові свідчення порівняно високого тоді розвитку знайшли своє місце на спеціальному великому стенді славнозвісного Ермітажу в Ленінграді.
Пам’ятники археології на території Житомирщини свідчать про процеси консолідації слов’янських племен, які з кожним новим історичним процесом відігравали все більшу роль в історії Європи, в першу чергу центральної і Східної.
Слід зазначити, то виявлення і вивчення археологічних пам’яток у нас далеко не завершено. Так, пам’ятники археології, які відносяться до стародавнього кам’яного віку (палеоліт), зокрема Городищенська і Радомишльська стоянки, виявлені порівняно нещодавно, десь двадцять років тому.
Зовсім не принижуючи значення праць дореволюційних археологів, учених нашого часу (таких як В. Гоичароа, Є. Махио, Б. Рибаков, П. Третяков, М. Брайчевськнй та інших), слід зазначити, що археологічна наука ще далеко не все зробила щодо виявлення і вивчення пам’ятників Житомирщині! Місцеві археологи (вони заслуговують схвального слова). безумовно, таж провели значну роботу. Це. зокрема, Г.Г. Богуй. В. О. Місяць. Їхні повідомлення і статті в спеціальних періодичних виданнях широко відомі. Велику наукову цінність мають праці археолога І. С Винокура, а зокрема його монографія “Старожитності Східної Волині першої половини І тисячоліття н.е” та інші. До цього часу не взяті на належний облік колекції археологічних матеріалів, зібраних свого часу дослідниками С. Гамченхом Я. Яроцьким. Л. Левицьким, Ф. Козубовським та іншими! Працівникам обласного краєзнавчого музею слід впорядкувати колекції, за інвентаризувати археологічні знахідки; скласти картотеку, щоб результати досліджень зробити доступними для науковців, студентів краєзнавців. Тим більше, що ряд археологічних культур було виявлено і досліджено (на Житомирщині) в науці вперше. Це пізньотрипільські пам’ятники городського і ранньослов’янські корчацького типів, матеріали давньоруських міст та інші.
Науковців і любителів-краєзнавців давно хвилює питання про вік Житомира. Якщо тисячолітня історія Коростеня. Овруча. Олевська доведена, так би мовити, документально. то про Житомир цього не скажеш. Легенди, що передавалися від покоління до покоління, свідчать про заснування Житомира у 884 році. Але ж то народний переказ подій, де вони, ймовірно, перепліталися з фантастикою. Першу літописну згадку про Житомир науковці відносять до різних років. Скільки ж літ місту? Відповідь на це може дати тільки археологія, зокрема, дослідження найдавнішої частини міста — Замкової гори.
У містах, селищах і селах області працює чимало досвідчених учителів Історії. Вони з допомогою учнів-старшокласників, місцевих краєзнавців могли б зробити багато в справі виявлення, обліку і збереження пам’ятників археології. Саме пам’ятники археології дають матеріал, на основі якого можна простежити історію становлення ранньослов’янської народності та могутньої держави, якою була Київська Русь — колиска трьох братніх народів: російського, українського і білоруського.
Ю. Каповський
газета “Радянська Житомирщина”. 20 травня 1979 р.