Рослик Павло Адамович – командир мотострілкового батальйону 32-ої Корсуньськой мотострілкової бригади 18-го Знаменського танкового корпусу 53-ої армії 2-го Українського фронту, капітан.
Народився в 1919 році в селі Селезовка Овручського району Житомирської області в селянській сім’ї. Українець. Член КПРС з 1942 року. Закінчив 8 класів Александровськой середньої школи Шевченківського району Харківської області. У 1938 році закінчив курси трактористів. Працював трактористом.
У 1939 році покликаний в ряди Червоної Армії. У 1941 році закінчив 1-е Ленінградське піхотне училище. У боях Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Північно-західному, Південно-західному, Степовому і 2-му Українському фронтах. Був шість разів поранений.
14 вересня 1944 року бронетранспортер з групою офіцерів, бурчачи і фиркаючи, вибрався з карпатської ущелини. Офіцери вискочили з машини і рушили на вершину горба. Попереду, кілометрах в двадцяти, лежало місто Арад. Там наші нові союзники, румуни, терпіли поразку. За даними розвідки, вони не зуміють утримати фронт.
Виникла небезпека, що хортистські війська хлинуть в прорив на схід і спробують замкнути радянські війська в горах. Супротивника можна було чекати тут до ранку. Завдання полягало в тому, щоб утримати горловину дефіле і забезпечити вихід нашому корпусу в Угорську долину. Підійде корпус не раніше, ніж через чотири-п’ять діб.
За годину ж тут повинен бути передовий загін, і до цього часу треба виробити рішення. Часу залишалося мало. Капитан П.А. Рослик хвилювався, як, мабуть, ніколи за всю війну. Чи жарт, утримати горловину дефіле, можливо, цілій дивізії! Завдання нечуваної трудності.
Він розумів, що тут не годиться шаблонне, хоч і відповідне нормам статуту, рішення. Треба щось придумати незвичайне, якось обдурити ворога, приголомшити його, щоб виграти час. А як? Що зробити? Зайняти хребти або розташуватися в горловині? Капитан П.А. Рослик підняв голову і ще раз кинув уважний погляд на місцевість.
Врешті-решт в голові капітана П.А. Рослика народився план, який здавався принадним, таким, що багато обіцяв, хоч і ризикованим. Задум був таким. Заманити ворога в гирлі дефіле. Влаштувати йому “крокоділову пащу” і зжерти! Битву зав’язує бойова охорона на передовій позиції і примушує супротивника розвернути головні сили.
Коли супротивник атакує, бойова охорона, огризаючись всіма вогняними засобами, починає відхід на запасну позицію, заманюючи за собою ворога. І лише коли супротивник втягнеться в гирло дефіле, вся оборона обрушується на нього фланкирующим вогнем.
Незабаром підійшов загін і робота закипіла. Окопувалися і ретельно маскувалися. Кулеметники, артилеристи і танкісти намічали орієнтири і рубежі, визначали відстань, записували приціли. Капитан П.А. Рослик, виславши розвідку на двох бронетранспортерах і трьох мотоциклах, поставив завдання бойовій охороні. Потім обійшов всі підрозділи, пояснив солдатам свій план. По їх очах він бачив, що план сподобався.
У небі зав’язувалися повітряні бої. Вони велися десь в районі Арада. Наша авіація, мабуть, узялася забезпечити вихід військ в Угорську долину. Це радувало капітана. Він побоювався повітряної розвідки ворога, яка могла розкрити його задум. Оборонних робіт від неї приховати не можна.
Ніч видалася тиха і тепла. У річці Мурешул купалися яскраві зірки. Легкий вітерець приносив звідкись запах квітів. У тиші інколи чулося лише побрязкування лопат об камені. Відпочити б в таку ніч, прівалясь до землі. Але про відпочинок ніхто не думав. Капитан П.А. Рослик ходив з роти в роту, коректував на місці рішення командирів. Перевіряв, як поставлені кулемети, знаряддя, таки, радив, учив, роз’яснював.
І лише переконавшись, що все робиться добротно і правильно, П.А. Рослик приліг на шинель на командному пункті. Проте заснути він не міг. У голові один за іншим дозрівали плани дій батальйону на випадок, якщо супротивник “розкусить” його задум.
Так, не стуливши око, він дочекався світанку. А удосвіта прибув розвідник з донесенням. Командир розвідгруппи доносив: “Супротивник розкидав на північ і на південь румунські частини в районі Арад і почав рух по шосе на схід, майже не зустрічаючи опору. Використовуючи темноту і діючи із засідок, гальмуватиму просування ворога”. Донесення підписане в 3.00 15 вересня 1944 року.
Капитан П.А. Рослик наказав спішно закінчити маскувальні роботи і привести все в бойову готовність. І ось десь пролунав стукіт кулемета. Бив великокаліберний. П.А. Рослик припав до бінокля. Попереду, кілометрах в двох, бронетранспортер розвідки обстріляв невелику мотоколону супротивника. Гітлерівці спішилися і відкрили у відповідь вогонь. Наша розвідка, прикриваючись складками місцевості, стала відходити.
У справу вступила бойова охорона. Ударила гармата, застрочили кулемети. Дрібні підрозділи супротивника зупинилися, залягли. Капитан П.А. Рослик побачив, як розгортається цілий батальйон піхоти. Шестиствольний міномет скрипом, що леденить душу, сповістив про початок ворожого настання. Загуркотіла і артилерія. Але міни і снаряди рвалися уздовж лощини, де нікого не було.
Показалися танки. Разом з піхотою вони рушили на передову позицію охорони. Звідти відповіли ураганним вогнем. Два наших танка, маневруючи по фронту, переходячи від одного укриття до іншого, вели інтенсивний і влучний вогонь. Але ворожий танк зажеврів. Передовий батальйон супротивника заліг. Почався вогняний бій. Супротивник розвернув ще один батальйон. А в глибині розгортався третій. Послідувала атака.
Бойова охорона, ведучи сильний вогонь, стала поволі відходити уподовж дорогі. Солдати супротивника на бронетранспортерах, а в другому ешелоні просто на машинах, рушили вперед за своїми танками і увірвалися в гирло дефіле. Бойова охорона, йдучи, відстрілювалася. Але вся оборона ще мовчала, чекаючи, поки ворожий полк весь втягнеться в глиб дефіле.
І ворог попався! Відбулося те, на що розраховував капітан П.А. Рослик. Поданий сигнал, і вся оборона ожила. Застрочили кулемети. Протитанкові рушниці били у фланг бронетранспортерам і машинам супротивника. Знаряддя і укопані танки обрушили влучний вогонь на танки ворога. Косопріцельний і фланкирующий вогонь оборони косив ряди супротивника. Піхота, що не встигла висадитися з машини, була розстріляна.
Проте, до здивування комбата, супротивник не зрозумів, в яку пастку він потрапив. Уцілілі підрозділи двох перших ворожих батальйонів, розвернувшись на північ і на південь, спробували відкрити вогонь. Третій батальйон, спішившись, бігом рушив в горловину дефіле.
Оборона упевнено і холоднокровно перемелювала ворожі війська. Бій йшов цілий день, і супротивник, відразу втративши половину людей і бойової техніки, вимушений був відступити. Мало хто пішов з “крокодилової пасти”. Цього дня загін узяв в полон 200 ворожих солдатів і офіцерів. При опиті полонених встановили, що в “крокодилову лягти” потрапив особливий полк, сформований з угорських фашистів.
У подальші два дні, 16 і 17 вересня 1944 року, супротивник зосереджував сили. По кількості зібраних у підгір’я військ і техніки капітан П.А. Рослик визначив, що підійшло не менше дивізії. Дійсно, як потім з’ясувалося, це була 19-а легка піхотна дивізія. Комбат чекав підходу наших військ 18 вересня 1944 року. Але коли вони підійдуть, вранці або увечері, він не знав. Поки ж належало вести бій своїми силами.
Перша атака супротивника 18 вересня 1944 року почалася в 9 годин ранку. Гори і долини закуталися димом, наповнилися гулом снарядів, що рвалися, і мін, кулеметними трелями, ревом танків, що повзуть вгору. Ворог розлючено рвався вперед, але радянські воїни стояли на смерть, захищаючи зайняті рубежі.
Після першої відбитої атаки послідували друга, третя, четверта. Вони повторювалися кожні дві-три години. При віддзеркаленні однієї з них капітан П.А. Рослик був поранений в ногу, але продовжував управляти боєм. До вечора положення стало загрозливим. З 1-ої роти доповіли, що ротного убило, а що залишився в живих командир взводу поранений і евакуйований. У підрозділі залишилося всього 27 чоловік.
Все, що було на пункті боєживлення, капітан П.А. Рослик віддав в підрозділи. Ще раз передзвонив всім командирам, підбадьорив їх. Його спокійний голос і мужність вселяли в підлеглих віру в перемогу. Артилерія супротивника знову обрушила вогонь на окопи загону. Назрівала шоста атака. А підмогни все немає.
У кулеметній роті люди не видно. Волочучи поранену ногу, капітан поповз до того, що усиротів “максиму”. Оглянув коробки. Виявив дві стрічки патронів. Останні. Лягаючи за кулемет, вигукнув: “Хто може, берися за зброю! Відобразимо атаку ворога!”. Декілька поранених піднялися, припали до бруствера. П.А. Рослик звично і вправність зарядив кулемет.
Супротивник переніс вогонь артилерії в глибину оборони. Ворожа піхота піднялася в атаку. П.А. Рослик підпустив її на метрів 200 і прострочив по всьому ланцюгу. Що залишилися в живих фашисти залягли. Капітан переніс вогонь на іншу хвилю тих, що наступають. Поклав і цей ланцюг. Довершили справу гранати.
Ворог покотився назад. “Товариш командир, наші!”, — крикнув ординарець. П.А. Рослик озирнувся. З вузького дефіле вирвалася колона трідцатьчетверок і почала охоплювати фланг ворога. По обличчю капітана П.А. Рослика потекли сльози радості від отриманої перемоги. Передовий загін блискуче виконав поставлене завдання. Ворота в Угорську долину залишилися відкритими для наступу радянських військ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за зразкову організацію оборони в передгір’ях Карпат і розгром супротивника, що перевершує в силах, утримання в оперативному відношенні важливого гірського проходу і проявлені при цьому мужність і героїзм капітанові Павлу Адамовичеві Рослику привласнена звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№ 7348).
Після закінчення Великої Вітчизняної війни продовжував службу в армії. З 1946 року майор П.А. Рослик — в запасі. Жив в Запоріжжі. Помер 5 липня 1965 року. Похований в Запоріжжі.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями.
Ім’я Героя носить школа в селі Селезовка.