Поліські дороги Андрія Малишка

По закінченні в 1932 році Київського інституту народної освіти А.Малишко разом із такою ж, як і сам, юною дружиною Ольгою Михальскою приїхав приїхав працювати в старовинне поліське місто Овруч. Цей квітучий древлянський край, його історичне минуле, щирі люди, з якими довелось спілкуватись і працювати, залишили помітний слід у його поетичній скарбниці, знайшли відображення у спогадах і щоденникових записах.

Овруцька земля надихнула поета на ряд віршів, які увійшли потім до збірок різних років. Це, зокрема, вірші “Мати”, «Дядько мій, Микита — чорнокнижник”, ”Опанас Біда”, “Заспів про Боженка” та багато інших. На  прохання О.Довженка А.Малишко написав чотири пісні до кінофільму “Щорс”, ряд епізодів якого знімали побіля Коростеня, де загинув відомий начдив. У цих піснях та у віршах “Україні”, “Що за вітер з-за гори”, “Полустанок”, згадуються село Кодня, міста Малин, Коростень, Новоград-Волинський, Житомир, річки Случ, Тетерів.

Багато разів під час війни і в повоєнні роки пролягали стежки А.Малишка через Житомирщину. Разом із М.Рильським, О.Вишнею та В.Кучером він часто бував у Романівці та Сиавищах Попільнянського  району. Про це розповідала авторові цих рядків мати Василя Кучера  Олена Філаретівна.

Цікаві спогади про Овруцький період життя А.Малишка залишила Ольга Михальська, яке довгий час працювала у Бердичівському районі. Молоде подружжя з великим завзяттям опанувало педагогічну роботу. Андрій викладав українську та російську мови й літературу, Ольга — математику. У школі працювали різні гуртки, проводились різноманітні виховні заходи, літературні та музичні вечори. А.Малишко почувався у своїй стихії. Він активно співпрацював у районній газеті та мав чимало різних громадських доручень від інших організацій.

Глибокий спід у житті поета, відбиток у його художній творчості залишив період проживання на квартирі у Ганни Шумило. Хата цієї мудрої, лагідної за вдачею полісянки, стояла на околиці Овруча. Далі починався прадавній ліс, відкривались красиві поліські краєвиди. Господиня знала багато пісень, приказок, прислів’їв і щедро користувалася ними в розмовній мові.

Під час війни А.Малишко натрапив на слід генерала Сергія Шумила, але зустрітися а ним не довелося. В одному з боїв генерал загинув, а його друзі показали А. Малишкові написані ним листи, що зберігалися у його архіві.

На початку 1934 року А.Малишко було призначено на посаду директора школи. З великим ентузіазмом узявся молодий директор за роботу. Це були роки переслідування української інтелігенції. До районного керівництва стали надходити скарги на його дії, тож Андрія Самійловича звільнили з посади, виключили з комсомолу. Комісії, що перевіряли правомірність рішення районних властей, до голосу А.Малишка не прислухалися. Пошуки справедливості приведи його до тодішнього наркома В.Затонського, який і доручив ЦК комсомолу розібратися у цій справі. Хоч усі звинувачення з А.Малишка були зняті і його було поновлено на роботі, однак в Овручі він більше не залишився. Розпалось і подружнє життя з Ольгою Михальдською.

А.Малишко палко любив поліський край і наступні роки часто бував на Житомирщині. Він щиро підтримував появу в обласній газеті літературно-мистецької сторінки “Льоноцвіт”. У своєму привітанні писав: «Дорогий «Льоноцвіте»! Посилаю тобі сердечне вітання, щоб твоєму життю розцвітати чудовими кольорами рідної землі. Льоноцвіт… Із струнких стебел льону люди роблять прекрасну тканину. Нехай же і твоя творча робота дає людям добру тканину, розцвічену кольорами людської душі. Бажаю щастя і довгого творчого життя! Андрій Малишко”

Добрі взаємини склались у А.Малишка з викладачами та студентами Житомирського педінституту ім. І.Франка. Про це засвідчують автографи на книгах, які він їм дарував, фотографії в колі студентської молоді. У березні 1966 року в актовому залі педінституту відбувся літературний вечір, у якому брали участь А. Малишко, Л Забашта, Д.Павличко та житомирські письменники Борис Тен (М.Хомичевський) і Володимир Канівець. Це було справжнє свято, яке засвідчило про єдність поколінь, любов до живого слова і невичерпність джерел, нашої духовності.

Через два роки в Житомирі проходили Дні української літератури і мистецтва, і студенти знову зустрілися з улюбленим поетом. Цього разу з ним прийшли до студентів О.Гончар, В. Козаченко, В.Ша6ліовський та композитор І.Драго. На цій зустрічі А.Малишко вперше прочитав свій вірш «Весілля», який потім увійде до збірки “Серпень душі моєї”. Майже три десятиліття тому пішов із життя А.Малишко, залишивши нам у спадок неповторну поезію і ліричну пісню. Поліська земля не забуває свого співця.