Матвій Борисович Шенкман народився в 1899 році в місті Овруч Житомирської області в сім’ї ремісника. Батьки хотіли дати йому гарну освіту і відправили вчитися в вище початкове училище.
Далі Матвій пробивався сам. Поїхав у Київ влаштовуватися на роботу. Був підручним у різних слюсарних майстерень.
У листопаді 1918 року вступив добровольцем до Червоної Армії. Воював з Петлюрою і Юденичем. В армії його помітили і направили в броньовий автомобільну школу. А в 1922 році здібного хлопця послали вчитися до Ленінградського технологічний інститут. Тут вперше проявилися його організаторські здібності.
Матвій брав активну участь у громадському та партійній роботі. Після інституту Шенкман був направлений на завод «Більшовик», де пройшов шлях від інженера -конструктора, майстра до начальника цеху.
Його направили за кордон – закуповувати обладнання для нового заводу. А потім він запускав це обладнання на підприємстві. Працював на різних керівних постах на заводі «Двигун», потім на Подільському крекінго – електровозобудівному заводі.
З авіабудуванням Матвій Борисович познайомився в 1936 році, коли був направлений до Москви на керівну роботу на один із заводів галузі. А в 1938 році був призначений директором Воронезького авіазаводу № 18.
Шенкман був людиною допитливою. Перш ніж провести нараду з якоїсь заводської проблеми, сам особисто з’ясовував витоки цієї проблеми. Ходив по цехах, розмовляв з майстрами, заглядав у підсобки, інструментальні комори. А потім дивував начальників цехів тим, що краще їх знає, що діється на відстаючих ділянках.
Коли надійшов наказ евакуюватися до Куйбишева, Шенкман все добре продумав і з першими ешелонами відправив не тільки сім’ї робітників і верстатне обладнання, а й готові великі вузли майбутніх штурмовиків, щоб збирачі швидше освоїлися на нових робочих місцях.
А ще він наказав завантажити в перший ешелон обладнання для хлібозаводу та киснево – ацетиленову станцію з робітниками, які в метушні евакуації залишилися безгоспними, нікому не потрібними, але так придалися на новому місці!
У Куйбишеві Шенкман займався буквально всім: розвантаженням обладнання, оснащенням цехів, постачанням матеріалами, розселенням людей. Багато сімей робітників довелося відправити на підселення в сільську місцевість, а потім будувати для них житло в Соцмісті – і цим теж займався директор 18- го заводу.
Але головне потрібно було скоріше почати випуск літаків. І тут дуже придалися привезені з Воронежа заготовки. 10 грудня з них був зібраний і вперше випробуваний в небі Безім’янки штурмовик ІЛ-2.
Та грізна телеграма Сталіна про мізерний випуск штурмовиків і про жорстоку кару, якщо Ілів чи не стане більше, могла довести до інфаркту будь-якого керівника. Але Матвій Борисович мовчки пережив несправедливий гнів вождя. А вранці зібрав керівний склад заводу і всі разом вирішували, як прискорити випуск літаків. Тоді ж прийняли програму нарощування випуску продукції.
У той же день Шенкман відправив телеграму до Москви про заходи з ліквідації ганебного відставання. Директор був вірний своєму слову. У грудні завод випустив 29 машин. У січні став випускати по 7 штурмовиків на день. У лютому випуск їх зріс у 10 разів, у березні в 12 разів, а в травні програма була перевиконана.
Весь завод радів цьому успіху, от тільки сам Шенкман не дожив до цих днів. Під час відрядження на Урал щоб домогтися збільшення поставок на завод гостродефіцитних матеріалів він загинув в авіаційній катастрофі. Його впізнали по тому самому ордену Леніна, яким він був нагороджений у серпні 1941 року.
Урядове повідомлення про загибель директора 18-го заводу було опубліковано у всіх центральних газетах. Некролог в «Правді» був надрукований 23 травня 1942.
У Раді Народних Комісарів Союзу РСР
Про забезпечення сім’ї загиблого при виконанні службових обов’язків директора літакобудівного заводу тов. Шенкман М. Б.
Рада Народних Комісарів Союзу РСР ухвалила:
- Видати одноразову допомогу сім’ї т. Шенкмана М. Б.: дружині Шенкман Є. Л. у сумі 25.000 рублів ; батькам – батькові Шенкману Б. Б. і матері Шенкман Р. Г. – 5.000 рублів.
- Встановити персональну пенсію родині тов. Шенкмана М. Б.: дружині Шенкман Єлизаветі Львівні – 500 рублів на місяць довічно ; дочки Неллі Шенкман – 300 рублів на місяць довічно зважаючи на її непрацездатності ; батькові Шенкману Борису Борисовичу і матері Шенкман Рахіль Григорівні по 400 рублів на місяць – довічно.
- Похорон тов. Шенкмана М. Б. прийняти на рахунок держави.
- Встановити погруддя товариша Шенкмана Матвія Борисовича на території