Стаття видатного мистецтвознавця, Павла Жолтовського, який разом із Степаном Таранущенко у 1926-1931 роках брав участь в експедиціях з виявлення та збору пам’яток історії та культури. Він дуже часто просто пішки з фотоапаратом у руках обійшов, досліджуючи Полтавщину, Чернігівщину, Поділля, Полісся, Київщину та Слобожанщину. Їх із Таранущенко унікальні фото, обміри, записи дозволили зберегти пам’ять про культурну спадщину, побут, традиції українського народу. «Ступанієм та п’ядієм обміряв Україну», — згадував учений. Подорожні вражіння про Полісся вийшли в журналі “Всесвіт”, №2 за 1929 рік.

(за Матеріалами Київської та Житомирської областей)

Роботу присвячено дослідженню прикладної будівельної метрології поліщуків кінця XIX – XX ст. В основу первісних народних мір довжини будівничих Полісся покладено частини тіла та елементарно прості рухи рук людини.

У запропонованому монографічному дослідженні з’ясовано культурно-генетичні витоки та прослідковано специфіку формування житла українців на теренах Полісся.

Карта Полісся Даніеля Цвіккера має досить скупу бібліографію. Про неї повідомляли польські бібліографи XIX ст. Так, Е. Раставецький у праці “Mappografia dawnej Polski”, у розділі “Марру wodne” подав заголовок цієї карти і текст її присвяти, а також повідомив, що їі примірник зберігається у колекції польських карт Дрезденської бібліотеки [1]

Стаття наукового співробітника Житомирського обласного краєзнавчого музею Н. Кобилінської, що була надрукована в журналі “Народне мистецтво” №3-4 за 2000 рік.

Статья из книги  Полесье (Лингвистика, археология, топонимика). — М.. 1968. — С. 18—46. Обработка сканированного текста и раскраска изображений: Деревицкий Дмитрий.

Почти все исследователи, занимающиеся вопросами этногенеза славян, в своих теоретических построениях и предположениях придают большое значение Полесью — этой обширной и весьма своеобразной области, находящейся в центре славянского мира.

В народний календар ввійшли етнографічні матеріали зібрані в селах Житомирського Полісся, зокрема в селах Деркачі, Журба, Липські Романи, Довгий Ліс, Мотилі, Нове Шарне, Омельники — із зони відчуження, а також із зони безумовного (обов’язкового) відселення, з яких їх жителі переселилися на чисті від радіоактивного забруднення місцевості.

Книжка охоплює цикл нарисів і статей про усну народну словесність низки етнографічних районів України і етнографічних груп українського народу (гуцулів, бойків, лемків, поліщуків, холмщаків, підляшан), містить дослідницькі судження і спостереження про визначальні прикмети загальнонаціональної спільності і цілісності українського фольклору та його регіональні, локальні риси, особливості міжетнічних взаємозв’язків і взаємовпливів. Розглядаються теоретико-методологічні питання регіональності фольклорної традиції і її наукового дослідження. Видання розраховане на зацікавлення науковців-фольклористіва, студентів-філологів та збирачів і любителів усної народної творчості на місцях.

Поліська хата, починаючи з середини ХІХ ст., була об’єктом не одного дослідження. Її вивчали на предмет архітектурно–конструктивних рішень [8;2;13], технології та техніки будівництва [4], в обрядово–звичаєвих аспектах [5].У 1994–1998 рр. були організовані культурологічні експедиції на Українське Полісся. Зокрема, польові дослідження 1995 р. в селах Овруцького та Народицького районів показали, що, незважаючи на втрату великої кількості давніх пам’яток народного будівництва, ще можна відтворити засади будівництва житла, починаючи від вибору місця до «входини» в хату.