Нарис про істоію, побут, вірування, звички та характер поліщуків Волиньського Полісся. Незважаючи на те що деінде в матеріалі проступає тогочасний дух імперскості та зверхності, стаття багата на етнографічний матеріал.

Детальний нарис про Купальскі звичаї, традиції, ритуали та повір’я волинських поліщуків. Дослідження ґрунтується на матеріалах, зібраних в період 1910-1924 років у 62-х населених пунктах Овруцького, Житомирського, Ковельського, Володимир-Волинського, Луцького, Рівненського, Новоград-Волинського та північної частини Дубенського повітів.

У збірці вперше публікується близько 1100 замовлянь із Поліського архіву Інституту слов’янознавства РАН. Ці замовляння досі активно побутують на Поліссі – одному з архаїчних слов’янських регіонів російсько-українсько-білоруського прикордоння.

Основою для написання дисертації послужили польові джерела, зібрані автором у 1975-1982 роках у процесі самостійного польового дослідження, необхідність якого була викликана майже повною відсутністю матеріалу на цю тему. Автор ознайомилась з ткацтвом більш ніж у 200 селах Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей. Окрім того, використано матеріали музейних фондів.

Народна метеорологія — сукупність прикмет, пов’язаних з прогнозуванням погоди, невід’ємний елемент системи народних знань поліщуків. Полісся справедливо оцінюється як одна з архаїчних зон слов’янського світу. Саме поліські свідчення про матеріальну і духовну культуру, мову, громадське і сімейне життя тощо часто для славістів є відправною точкою у реконструкції найдавніших етапів історії слов’ян.

Стаття, мистецтвознавця, музейника, дослідника української старовини, котра вийшла друком у 1969 році в журналі “Народна творчість та етнографія”. Для розв’язання проблеми ґенези традиційного житла, дослідники потребували матеріалів з регіонів, де збереглись архаїчні будівельні форми, а саме – з Полісся. Тому 1928 року була організована поїздка на Полісся у складі П. Жолтовського та Д.Чукина, які проїхали від села Пакуль на Чернігівщині до тодішнього кордону з Польщею. Наступна експедиція відбулась у 1931 р. для обстеження Олевського району Житомирської області.

Ця книжка є органічним продовженням розповіді про сьогодення нащадків древлян, розпочата фотобуклетом “Овруч” у літку 2005 р. Тільки охоплює вона не лише життя мешканців міста, а, перш за все, жителів сільської місцевості від Богданівки на сході до Селезівки на заході.

Це друга книга в науково-популярній краєзнавчій серії «Житомирщина: сторінки історії». У другій книзі – «Житомирщина: від ранніх слов’ян до Київської Русі» – розповідається про найважливіші археологічні пам’ятки та історичні події періоду розпаду общинно-родових відносин і зародження держави у східніх слов’ян.

Звіти про поїздки по Волинському Поліссю для вивчення народних говорів, які Камінський В’ячеслав Арсенович провів у 1910 та 1913 роках

Цей проект є новим етапом великої роботи по обробці, класифікації та підготовці до публікації польових матеріалів Поліської етнолінгвістичною експедиції в українське, білоруське і російське Полісся під керівництвом академіка Н. І. Толстого в 80-х – початку 90-х рр. XX ст. Основна практична мета даного проекту – наукова підготовка до видання корпусу польових матеріалів по поліській демонології.

Фото сіл Мошки, Козулі, Рудня, Рудня Товчанська, Рудня Сирниця зроблені в 1929-1931 роках Стефаном Таранущенко та Павлом Жолтовським під час їх експедицій Поліссям.

У книжці висвітлюються різноманітні аспекти природи і матеріальної культури Житомирщини — одного з найдавніших центрів етногенезу слов’янства. Порушуються проблеми збереження унікальних пам’яток природи і культури на території, що зазнала впливу радіаційного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС.