СЕРЕДНЬОВІЧНА ОВРУЦЬКА ВОЛОСТЬ І ФЕНОМЕН ОВРУЦЬКОЇ ОКОЛИЧНОЇ ШЛЯХТИ | Андрій Томашевський

У статті розглядається феномен Овруцької околичної шляхти в контексті давньоруської та середньовічної Овруцької волості. Подано огляд даних історичних, мовнолінгвістичних, етнологічних, антропологічних джерел про це унікальне явище. Дається синтетична картина і уява про час появи, просторове розміщення і основні характеристики Овруцької околичної шляхти. Спеціально розглядаються результати польових археологічних досліджень родових гнізд Овруцької околичної шляхти. Наводяться отримані дані про хронологію поселень та особливості розселення родів Овруцької околичної шляхти на тлі реконструйованої системи заселення Овруцької волості. Формулюються завдання основних дослідницьких програм в межах комплексного міждисциплінарного Овруцького проекту.

Унікальність регіону. Загальновідомо, що овруцький регіон на півночі сучасної Житомирщини відзначається численними і взаємопов’язаними природними та історикокультурними реліктами. Особливі геологічні, геотектонічні, мінералогічні, ландшафтні, біологічні умови Овруччини склали унікальне тло для формування тут дуже своєрідної унікальної давньої системи заселення. В системі природних та історико-культурних унікальностей давньоруськоъ і середньовічноъ Овруцької волості навколо Словечансько-Овруцького кряжу феномену Овруцької околичної шляхти належить одне з неайбыльш почесних місць.

12 сезонів польових досліджень Овруцької експедиції в межах Овруцького проекту призвичаїли нас до занурення в неповторне середовище, насичене унікальним давньослов’янським, давньоруським духом, матеріалізованим в мовних, топонімічних, гідронімічних, фольклорних, обрядових, історико-ландшафтних реліктах (явищах). Ці виразно явні сліди давнього минулого, які ми збираємо та документуємо, дозволяють припускати присутність серед зібраного київською великокнязівською адміністрацією населення Овруцької давньоруської волості представників різних за походженням та часом існування етносів.

Територія середньовічної овруцької волості надзвичайно насичена всілякими мовними, фольклорними, обрядовими, традиційними побутовими реліктами, які здавна привертали до себе закономірну увагу дослідників – мовознавців, лінгвістів, етнографів, антропологів. Ці унікальні етнокультурні явища утворюють основний масив всіх наявних топонімічних та гідронімічних назв, лексем; домінують в усіх пластах збереженої донині місцевої народної усної та матеріальної традиційної культури. Вони, ці культурні релікти утворюють складну відносно компактну і досить щільну просторово – часову систему, нерозривно пов’язану з конкретними, але теж унікальними географічними та мікро географічними складовими території овруцької волості. Зібрані значні масиви інформації про назви населених пунктів та річок, діалектні словники місцевих говірок та лексики, виконані цікаві і змістовні роботи з досліджень особливостей місцевих календарних, весільних та поховальних обрядів. Всі дослідники зазначають найдавніший і архаїчний характер походження тих чи інших мовних етнокультурних реліктів овруцько-коростенського краю в порівнянні з іншими, навіть сусідніми регіонами. Реконструкція цілісного комплексу специфічних особливостей місцевої мовної духовної та матеріальної культури, як системи, що мала свою тривалу і складну історію формування – це, на жаль, ще справа майбутнього. Надто різні підходи використовували та надто різні цілі ставили перед собою дослідники мовознавці та етнологи. Серед назв місцевих поселень та річок шукали і успішно знаходили представників всіх мовних горизонтів: до– і індоєвропейського, іранського, античного, гето-дакійського, іллірійського, кельтського, балтійського, фінно-угорського, давньогерманського, давньослов’янського, давньоруського, тюрксько-монгольського, польського, єврейського та інших [9; 4, с. 27-33, 128-131; 7; 8; 11; 16; 18, с. 272].

Головним завданням більшості робіт було визначення походження слів і назв, але завдяки методичними і методологічним вадам не раз одні й ті самі назви і слова альтернативно визначалися різними дослідниками як кельтські, балтійські, слов’янські або інші. І майже завжди – на тлі тематичних аналогів і на просторах набагато більш ширших регіонів – України, Євразії. Ареали поширення топонімів і гідронімів, мовних етнокультурних явищ, лінії ізоглос – різномасштабні, різні за тематикою та способом реконструкції. Вони не акцентовані на окремому регіоні, не визначені навіть у відносному часі. Але в умовах досліджуваної нами, достатньо певно визначеної просторово і в часі давньоруської середньовічної овруцької волості, населення якої донесло до наших днів унікальний комплекс духовної та матеріальної культури, є надзвичайно нагальним зібрати збережені та зафіксовані раніше, а також проаналізувати всі можливі (хоч би – основні) пласти мовної спадщини в комплексі. Мається на увазі створення детальних, одного масштабу карт поширення мовних явищ, назв. Аналіз просторових співвідношень цих фактів і реліктів потрібний у їх зв’язку з складовими ланками давньоруської системи заселення, реконструйованою на підставі створених нами детальних новітніх археологічних та історичних карт регіону і окремих мікрорегіонів. Дуже потрібна вірогідна (відносна) стратифікація етнолінгвістичних матеріалів, встановлення послідовних етапів формування накопиченого впродовж століть мовного комплексу, створення схеми послідовності складання ієрархічних субстрат – адстратних взаємовідносин реліктів і її синхронізація з відповідними конкретними (історико-археологічними) етапами розвитку місцевого заселення. Для нашого проекту важливо визначити які елементи і в якій мірі лягли в основу формування волості, яка мовно-культурна картина була зафіксована на момент постання давньоруської волості (і, отже, – стала давньоруською), як вона розвивалася в Х-ХІІІ ст. н. е. і які подальші етнокультурні трансформації сталися в місцевому середовищі аж до сьогодення.

Таблиця топонімів та гідронімів Овруцької волості
Таблиця топонімів та гідронімів Овруцької волості

Мовно-лінгвістичний ландшафт Овруцької волості, що фіксується зібраними в ХІХ-ХХ ст. етнологічними матеріалами усного народного походження та земськими описами, має, і головне – може бути доповнений аналізом писемних документів овруцької околичної шляхти та люстрацій, що містять унікальні відомості про місцеві назви поселень, урочищ, земель та прізвища населення регіону ХV-ХVIIІ ст

У даній роботі ми хочемо лише ескізно представити вражаюче різноманіття топонімії та гідронімії Овруцької волості. Очевидно, що складання деталізованого просторовохронологічного комплексного синтетичного мовно-етнолінгвістичного атласу Овруцької волості – завдання майбутніх спеціальних зусиль та поглиблених досліджень

Ще декілька слів на додаток до таблиці. Впадає в око концентрація ойконімів із закінченням на – ичі. О.А. Купчинський, будуючи ізоглоси скупчень патронімічних і не патронімічних – етнічних назв на – ичі (варіант – иця (-иці)) виділяє регіон овруцької волості як один з найдавніших і окремо аналізує розташування таких поселень у зв’язку з місцевою геоморфологією найбільш сприятливих ґрунтів [6, с. 46-47, 159, 222-223, картосхема 4]

Оглядаючи мовно-лінгвістичну панораму овруцької волості не можна не згадати про назву основної річки овруцького кряжу – Норинь та села (в середньовіччі – містечка, а ще раніше – давньоруського міста) Норинськ, що було найбільшим давньоруським комплексом в складі городища, посаду, поселень, величезних для полісся курганів та цілого курганного поля навколо. Є також і с. Норинці. Цікаво, що на місцевому рівні існують непевні перекази про існування племені Нориків. О.М. Трубачов відніс цю назву до балтизмів разом з річками Уш (р. Уж), Вересня, Вовчасова та іншими. Топоніми з основами на Нор- / Нур розглядається іншими дослідниками як залишки слов’янізованих кельтів [15, с. 156, 159-160, 193]. Концентрація цих ойконімів повертає нас до історіографічно відомих проблем ідентифікації та інтерпретації зв’язків між назвами – іменами: неврів, нарців – норців, землі Нурської на Західному Бузі, цитат з літопису та «Толковой Палии» «нарци (норици) еже суть словене» [4, с. 27-33, 128-131]. Прив’язка конкретного скупчення Норинських назв до пам’яток милоградської культури не спрацьовує, оскільки їх тут просто немає. Певні нові, локалізовані у просторі і часі роз’яснення, скоріше за все, можливо отримати на підставі детальних мікро топонімічних і мікро гідронімічних досліджень відповідних мікрорегіонів, збиранні та аналі зі місцевих етимологічних легендарних переказах та поглибленому археологічному вивченні цих же територій. Те ж саме можливо, вочевидь, твердити і про імовірні сліди давніх південно-східних степових етносів, зокрема – про половців – куманів на Овруччині. Тут доречно згадати про село Кончак і прізвище Кончаківських, про село Коптівщина і урочище Коптьовський ліс біля нього (Коптя з Улашевічів «Слова о полку Ігоревім», є в Овруцькій волості село Улашинівка), про село Куманщина (тепер вимовляється Комищщниа), про Вобурчевичів (вовки – тюркською) – Волковинских та інше. Половці, окремі їх роди, за різних обставин і в різних ситуаціях осідали на давньоруських землях. С. А. Плетньова наводить цікаве свідчення документів XIV ст. про прихід половців, що бігли від татар в ХІІІ ст. до Литви на службу і започаткування роду Половців – Рожіновськіх. Їх предок, нібито, – Тугоркан, мав володіння в Пороссі [10, с. 175]

Отже, повертаючись до етнокультурного складу Овруцької волості, можемо ескізно і, певним чином, – гіпотетично, перерахувати потенційно наявні на території овруцької волості етнокультурні складові елементи, згрупувавши їх по гео – культурних векторах:

Праслов’янські: реліктові, представлені носіями празько-корчацької археологічної культури фази «0» – рубежу IV-V ст. н. е. Саме в басейнах Тетерева, Случі та Ужа розміщується найдавніша вірогідна слов’янська прабатьківщина. Змінюючись та розвиваючись, ця людність стала основою формування Древлянського племінного союзу

Давньоруські: київська дружина, служивий апарат великих київських князів, кияни, переселенці з Великого Київського князівства та інших Руських земель

Північно-Західні: Балти, Литва, піддані віленського капітулу Кельти Германці Ляхи, мазури

Південно-Східні: Ромеї – греки Половці та інші кочівники – тюрки Монголо-татари, кримські татари

Історія наукового вивчення Овруцької околичної шляхти

Історія появи цього явища – феномену в науковій літературі пов’язана з ім’ям професора В.Б. Антоновича. В своїй спеціальній роботі, присвяченій Овруцької околичній шляхті, він висловив та аргументував припущення про те, що цей історичний соціальний феномен був прямим генетичним продовженням і спадщиною місцевого давньоруського дружинного боярства. [1, с. 1-3]. Тоді ж В.Б. Антоновичем були введені до наукового обігу основні історичні документи з історії, географії, звичаїв, побуту, соціального статусу Овруцької околичної шляхти. 33 прізвища родів Овруцької околичної шляхти були подані проф. Антоновичем у т.зв. «Великому списку» і ще 16 – у «Малому списку». Результати наших польових досліджень та аналіз наявних документів дозволяють нам додати до цього переліку ще два прізвища родів Овруцької околичної шляхти: Можаровських та Круковських. М. Теодорович фактично відтворив цей список В.Б. Антоновича у 1888 р. [14, с. 302-303]. До проблематики Овруцької околичної шляхти звертався також П. Клепатський при описі середньовічного Овруцького повіту [3, с. 197-231]. Таким чином, на сьогодні відомо більш ніж 50 родів Овруцької околичної шляхти, розселені в басейнах річок Ужа, Ірші, Уборті, Норині, Славечни (рис. 1).

Рис. 1. Карта місць розташування родових сіл Овруцької околичної шляхти на фоні карти сучасного заселення.
Рис. 1. Карта місць розташування родових сіл Овруцької околичної шляхти
на фоні карти сучасного заселення.

Ми намагалися структурувати основну наявну історичну інформацію, взяту з різних джерел, перш за все – опублікованих В.Б. Антоновичем документів, люстрацій, досліджень переписів та люстрацій, історико-статистичних описів території середньовічної овруцької волості та повіту. Була також додана вся інформація, зібрана в польових умовах та дані отримані місцевими краєзнавцями [2]. Пропонована таблиця не є досконалою, вона є лише табличним відображенням побудованої більш складної та деталізованої бази даних по Овруцькій околичній шляхті. Певні блоки інформації і окремі деталі потребують додаткової перевірки, уточнення, деталізації та редагування. Проте загальну уяву про хронотоп Овруцької околичної шляхти та її походження зведена таблиця дає

Зведена таблиця родів Овруцької околичної шляхти, їх родових гнізд, земель, історичної хронології

table_2

Можемо представити узагальнену стислу характеристику Овруцької околичної шляхти, синтезовану на підставі аналізу письмових і усних історичних джерел:

  • Документація боярського походження і землеволодіння, принаймні з литовського часу, XIV-XV століть
  • Стійка традиція і бажання підкреслити давнє Руське походження своїх родів і привілеїв
  • Відчайдушне відстоювання своїх прав і привілеїв протягом всього середньовіччя
  • У джерелах (люстраціях, податних, судових документах) представники Овруцької околичної шляхти іменовані боярами і навіть – князями [ ∗ Наприклад, в опису Овруцького замку 1545 року зазначається, що в замку була городня князів Кубилинських [1, с. 36; 3, с. 396]] (зем’яни; слуги ординські; замкові)
  • Наявність окремих судових інстанцій – копних регіональних судів
  • Клановий устрій сіл зі структурою локального кланового розселення
  • Стійке непохитне Православ’я протягом всієї історії і підтримання традицій руського корінного населення
  • Комплекс реліктів етнологічного і мовного характеру: специфічні риси обрядів, фольклору, реліктові вишивки, килимки. Своєрідне оформлення культури безпосереднього життєзабезпечення: поселення, житло, приготування їжі, одяг. Особливості поховальної обрядовості. Проживання і господарювання в межах селянського стандарту самозабезпечення. Відсутність залежних селян і челяді
  • Чітке самоусвідомлення себе як окремої і соціально значущої верстви (бояр), виокремлення і протиставлення іншим верствам – селянам, міщанам, повітові й замковій адміністрації, земельним магнатам
  • Наявність давніх, іноді – генетичних зв’язків у середовищі спільноти Овруцької околичної шляхти, існування тривалих стійких зв’язків між окремими родами, взаємодопомоги і неприязні в спілкуванні між представниками родів
  • Додержання традиційних правил окремого проживання в родових і змішаних селах окремими кутками. Наявність окремих шляхетських кладовищ в селах. Додержання традиції брати шлюби з представниками шляхти відповідних родів і уникання шлюбних зв’язків з «мужиками», ляхами-католиками та іншими не-шляхтичами
  • Неповторна усна мовна традиція – топонімія, гідронімія, мікро-топо-гідронімія, назви населених пунктів і їх легендарне пояснення, діалектологія, говірки
  • Наявність унікальних родових переказів, легенд, геральдики

Не можна не згадати тут надзвичайно промовистий і виразний приклад, який згадує в свої основоположній роботі професор В.Б. Антонович. Він пише про досі існуючу у роді Бехів легенду про їх родоначальника, воєводу Беха, котрий брав участь в осаді Іскорості княгинею Ольгою [1, c. 49]

На даний момент існують дві альтернативні (етно-соціально та хронологічно) концепції походження Овруцької околичної шляхти:

  1. Овруцька околична шляхта – нащадки давньоруського населення, що служило давньоруським князям: дружина, боярство. Цю концепцію відстоювали В.Б. Антонович, М.І. Теодорович, М.С. Грушевський
  2. Овруцька околична шляхта – це приведені Литвою татари і / або інше не місцеве / не давньоруське населення. Цю концепцію артикулювала проф. Н. Яковенко [19, с. 304-318]

Варто також зробити цілком очевидний висновок, що історичні джерела, які стосуються Овруцької околичної шляхти є в значній мірі обмеженими за обсягом і достатньо вичерпаними за своїм науковим інформаційним змістом. Пошук нових документів, особливо в Польських та Литовських архівних установах може дати нові цікаві та важливі матеріали

Проте, навряд чи, суто історичні джерела можуть дати вичерпну відповідь на ключові питання, пов’язані з проблемами часу, обставин та рушійних сил у походженні явища Овруцької околичної шляхти

Села – родові гнізда Овруцької околичної шляхти

Для Овруцької околичної шляхти притаманний унікальний спосіб проживання на протязі як мінімум 600 років (а скоріше впродовж тисячоліття!) родами в свої окремих патронімічних селах. Певні роди, очевидно, згасли в середньовіччі або в новий час, інші демонструють більш дієву і результативну стратегію виживання і розселення. Уяву про сьогоднішній стан родів Овруцької околичної шляхти дають статистичні матеріали. Нам були доступні відомості по населенню Овруцького району Житомирської області, зокрема тих родових кланів Овруцької околичної шляхти, чисельність дорослого населення яких перевищує статистично коректну межу в 100 осіб з відповідним прізвищем шляхти.

Результати порівняння подано у діаграмі:

diagrama_1
Діаграма 1. Чисельність найбільших родів Овруцької околичної шляхти на початку ХХІ століття.

На прикладі просторового моделювання розповсюдження представників кількох прізвищ-родів Овруцької околичної шляхти, а саме – Можаровських, Швабів, Кончаківських, Кобилинських можливо уявити спосіб та напрямки розселення конкретних родів, зони місцевої діаспори, ступінь їх просторової концентрації, шлюбну стратегію, тощо (діаграми 2-5).

Діаграми локальної географії поширення окремих родів Овруцької околичної шляхти в межах Овруцького району Житомирської області

diagrama_2
Діаграма 2. Можаровські.
diagrama_3
Діаграма 3. Шваби
diagrama_4
Діаграма 4. Кончаківські
Діаграма 5. Кобилинські
Діаграма 5. Кобилинські

Маючи дані середньовічних люстрацій, різночасові описи, дані реєстраційних книжок парафіяльних приходів можливо реконструювати певні часо-просторові тенденції у розвитку демографічних потенціалів окремих родів і їх родових сіл, простежити вектори та визначити прогресію у розселенні конкретних родів Овруцької околичної шляхти, розробити тематичні карти її розселення. Оскільки вже мова зайшла про села – родові гнізда Овруцької околичної шляхти то варто сказати про ще один дуже цікавий та потенційно інформативний напрямок досліджень цього феномену. Спеціального фахового розгляду потребує наявна поселенська планувальна структура історичних сіл Овруцької околичної шляхти. Необхідно виділити панівні типи забудови, дослідити орографію та історичну топографію окремих поселень, визначити найдавніші їх ядра, історичні частини, встановити часо-просторову динаміка розвитку поселень, починаючи з давньоруської доби і до сьогодення. Вже зараз, після проведених польових сезонів на підставі багатоваріантного картографування археологічних пам’яток біля родових гнізд Овруцької околичної шляхти можна висловити положення, що планувальні схеми цих поселень, які формувалися впродовж століть, їх топографічні моделі є досить своєрідними, складними у плані, і несуть певні специфічні і неповторні ознаки. В контексті комплексного міждисциплінарного географічного, архітектурно-планувального, етнологічного аналізу вони, ці риси, можуть набути, поруч з іншими специфічними ендемічними рисами матеріальної та духовної культури, визначальними ознками феномену Овруцької околичної шляхти

Потрібно також зауважити, що не менший дослідницький інтерес викликають ті давні населені пункти Овруцької волості, біля яких знайдено численні давньоруські археологічні пам’ятки і які теж відомі з історичних джерел ХІV-XV ст., але не були родовими гніздами Овруцької околичної шляхти. Їх історія, хронологія, приналежність відповідним володарям, динаміка зміни власників тісно пов’язані з історією Овруцької волості та розвитком Овруцької околичної шляхти

Унікальність та історичне значення явища Овруцької околичної шляхти

Значення факту збереження in situ і поступового вростання в більш пізній час значного за площею і обсягом масиву давньоруського населення в умовах південнорусько-українських історичних, історико-географічних, археологічних реалій важко переоцінити. Це важливо для розуміння долі Південної зони Давньої Русі з одного боку, а з іншого – для правильної, науково обґрунтованої оцінки процесів формування середньовічного українського населення, його культури, поселенської і еко-господарської традицій. Вивчення феномена Овруцької околичної шляхти сприятиме адекватному розумінню всієї складності, багатофакторності, поліетапності переходу від давньоруської до середньовічної історії, зважені й оцінці об’єму основних втрат і надбань на цьому довгому і непростому шляху. Можна твердити, що не так цікаві навіть історії окремих родів – прізвищ, скільки усвідомлення підтвердженої давньоруської дати походження компактно існуючого сучасного масиву населення. Явище Овруцької околичної шляхти – це і просторово-хронологічний репер, і еталон, і полігон для найважливіших і найцікавіших досліджень, зібрання первинних і пізніше нашарованих традицій, багато інших унікальних наукових можливостей. Особливий дослідницький інтерес до цього явища та усвідомлення його значення в загально історичному процесі полягає в тому, що, можливо, ми маємо, в даному випадку, справу з унікальним фактом існування значної частини місцевого давньоруського населення безперервно протягом всього ІІ тисячоліття по Р.Х. і цей реліктовий масив населення зберігся, не дивлячись на тривалу, складну і драматичну історію до наших часів

Проблеми дослідження і науково вірогідної інтерпретації феномену Овруцької околичної шляхти найтіснішим чином пов’язані з реконструкцією історії формування давньоруського, середньовічного та сучасного населення території Овруцької волості, як окремого історико-соціального організму давнини в його конкретних строкатих, контрастних і унікальних природно-ландшафтних умовах

Саме в рамках розгляду Овруцької волості як окремого історико-соціального організму цікаво прослідкувати джерела, темпи та механізми формування населення цього утворення, дію різних чинників, що впливали на цей процес. Важливо прослідкувати історичну долю різних складових компонентів населення, оцінити історичну ефективність стратегій виживання окремих груп населення. Є можливість дослідити проблему спадковості давньоруського, середньовічного та сучасного населення в межах окремого історико-соціального організму, визначити обсяг, маркери, ступінь та характер спорідненості різночасового населення Овруцької Волості

Просторова структура волості

Територіальна структура волості була досить складною і вона, ця синкретичність нагромаджувалася протягом століть і всіх етапів історії Русі-України (рис. 1-4)

До складу цього щільно заселеного адміністративно-територіального утворення, окрім ядра власне на Овруцькому кряжі, входили історичні волості: Заушьє (Завшье) в басейні р. Уж (Уш), Олевська волость (Волевщина) в басейні Уборті, Малинська волость на р. Ірші. Також на північному заході Словечансько-Овруцького кряжу знаходилися окремі Каменецька волость (Каменщи(з)на), і Убортська в нижній течії Уборті, зафіксовані документами початку ХV століття як власність віленських капітулу та біскупів [3, с. 224-229; 5, с. 169; 20; 21]. На рівні окремих населених пунктів картина була і залишилася надзвичайно мозаїчною: коронні замки, гнізда Овруцької околичної шляхти, селянські «мужицькі» села, магнатські володіння, єврейські містечка, колонії західноєвропейців, села старовірів

Можна зробити цілком очевидний висновок, що історичні джерела, які стосуються Овруцької околичної шляхти є в значній мірі обмеженими за обсягом і достатньо вичерпаними за своїм науковим інформаційним змістом. Пошук нових документів, особливо в Польських та Литовських архівних установах може дати нові цікаві та важливі матеріали. Проте, навряд чи, суто історичні джерела можуть дати вичерпну відповідь на ключові питання, пов’язані з проблемами часу, обставин та рушійних сил у походженні явища Овруцької околичної шляхти

img_2
Рис. 2. Карта місць розташування родових сіл Овруцької околичної шляхти на фоні сучасного заселення і давньоруської системи заселення Овруцького кряжу.
img_3
Рис. 3. Карта розташування родових сіл Овруцької околичної шляхти навколо Овруча
img_4
Рис. 4. Карта місць розташування родових сіл Овруцької околичної шляхти на фоні сучасного заселення і давньоруської системи заселення Заушської волості (по р. Уж)

Феномен Овруцької околичної шляхти має таку тривалу та складну історію формування і розвитку, це настільки нестандартне, унікальне і багатогранне явище, що вимагає спеціального міждисциплінарного комплексного і паралельного вивчення засобами цілого ряду наукових дисциплін. Стратегічна програма вивчення Овруцької волості середньовічного часу і феномену Овруцької околичної шляхти весь час постійно вдосконалюється, розростається, розгалужується і включає всі нові потенційні дослідницькі підпрограми

Найбільш актуальні і важливі на даний момент такі дослідницькі програми: Історико-археологічні дослідження. Основні напрямки:

  1. виявлення, фіксація і комплексний аналіз археологічних пам’яток;
  2. реконструкція на основі археологічної карти діахронних систем заселення;
  3.  вивчення особливостей матеріальної культури волості, виробничих сил і палеоприродних умов життєзабезпечення давнього населення

Мікрорегіональні лінгвістичні дослідження (мікротопонімія, мікрогідронімія, урочища), народна етимологія назв, стратиграфія етнокультурних пластів у їх просторовому і хронологічному зв’язку з історико-археологічним пам’ятками та природним об’єктами

Мікроісторичні дослідження та локальна усна історія. Основний акцент ставиться на польовий збір ойконімів і їх місцеве народне тлумачення. Збір та впорядкування корпусу народних переказів та легенд про назви сіл і урочищ, про походження шляхти, перенесення поселень, локальну сакральну топографію, особливості місцевого господарського природокористування

Локальні етнологічні дослідження комплексу матеріальної та духовної культури гнізд овруцької околичної шляхти, населення середньовічної овруцької волості. Виявлення особливостей комплексу безпосереднього життєзабезпечення (поселення, житла і садиби, їжа, одяг і побут). Вивчення народних знань про природні мінеральні багатства краю. Фольклор та обрядові особливості конкретних населених пунктів – родових гнізд шляхти, сіл, біля яких зафіксовані давньоруські та середньовічні археологічні пам’ятки. Великий дослідницький та інформаційний потенціал етнологічних досліджень цього унікального явища демонструє спеціальна робота пані Ірини Несен (дивись у збірці «Наукові записки… » – №21)

Спеціальне детальне вивчення архітектурно-планувальних структур родових гнізд, їх історичної топографії та орографії, динаміки просторових перенесень поселень, історичної мікро-географії, навколишнього історичного ландшафту та його складових

Антропологічна програма та її розгалуження. Комплексні антропологічні, історикодемографічні, медико-генетичні порівняльні дослідження різних історичних складових населення Овруцької волості давньоруської, середньовічної доби та сучасної популяції на її історичній території

Вирішувати і реалізовувати ці програми ми намагаємося у контакті із спеціалістами – професіоналами відповідних наукових дисциплін. Важливо також наголосити, що вирішальним засобом і інструментом на сьогодні є, цілком очевидно, польові дослідження, перш за все – археологічні

Археологічні дослідження Овруцької околичної шляхти: основні результати і перспективи

Насамперед варто зазначити, що до початку реалізації нашого Овруцького проекту «Комплексного вивчення та збереження історикоархеологічної та палеоприродної спадщини середньовічної Овруцької волості на однойменному кряжі» [17] археологічні матеріали до вирішення проблем походження та історичного розвитку феномена Овруцької околичної шляхти не залучалися і питання так взагалі ніким не ставилося. Розвідки археологічних пам’яток у відповідних сіл – гнізд Овруцької околичної шляхти розпочалися зразу ж з першого польового сезону 1996 року

Одначе, лише досягнувши сучасного етапу польових досліджень і кабінетної реконструкції основних поселенських процесів давньоруського часу, стало можливим підійти до повноцінного і всебічного вивчення зв’язків між етапами розвитку середньовічного населення волості і формування феномена Овруцької околичної шляхти – зокрема. Поліваріантне картографування і архе ологічні матеріали, вперше отримані нами, відкрили принципово нову можливість для просторового історико-археологічного вивчення цього феномену в контексті поетапного поступового розвитку системи заселення Овруцької волості

Стратегія археологічних досліджень

Зразу ж на початку польових робіт було прийнято рішення спочатку провести спеціальну розвідку гнізд Овруцької околичної шляхти на Овруцькому кряжі – найменш дослідженому тоді археологічно. В ході реалізації польової складової проекту ступінь загальної археологічної дослідженості стала однією з самих високих на Правобережжі України. Обстеження населених пунктів – гнізд Овруцької околичної шляхти було і залишається технічно і методично найбільш складним в порівнянні з іншими регіонами Овруцької волості. Це пояснюється дуже потужним і тривалим антропогенним перетворенням власне селитебних зон сучасних сіл Овруцької околичної шляхти і їх навколишніх прилеглих угідь. Також не можна не сказати про дуже складну орографію і щільну планувальну структуру цих сучасних сіл

Це означало необхідність обстеження не тільки доступних польових ділянок навколо сіл, але й здійснення поетапних сезонних оглядів присадибних ділянок і городів мешканців сіл. Зйомка топопланів поселень, встановлення меж поширення та потужності відповідних культурних шарів пам’яток, інші неодмінні процедури фіксації необхідного набору інформації за таких умов супроводжувалися багатьма практичними труднощами. В ході багаторазових археологічних обстежень території сіл – родових гнізд Овруцької околичної шляхти перевірялася будь-яка інформація навіть непевні натяки на існування вже відомих поселень, місцезнаходжень та могильників і проводився цілеспрямований пошук потенційно прогнозованих нових археологічних пам’яток. Слід спеціально зазначити, що проведені на даний момент розвідки сіл – родових гнізд Овруцької околичної шляхти на Овруцькому кряжі незакінчені, більшість культурно-хронологічних визначень зроблена на підставі ретельно опрацьованих зборів підйомного матеріалу і результатів шурфування. Далеко не всюди вдалося реалізувати стратегію багаторазових послідовних суцільних розвідок відповідних територій. Залишилися не обстеженими значні і перспективні, з точки зору наукового археологічно – геоінформаційного підходу, але важкодоступні практично ділянки сільської забудови в деяких селах

Тим не менше, результати розвідки сіл-гнізд Овруцької околичної шляхти на Овруцькому кряжі виявилися вражаюче цікавими і надихаючими. Вони дають цілком вірогідну уяву про топографічний тип поселень, їх датування, функціональне (промислове, адміністративне) навантаження і особливості матеріальної культури давньоруського населення відповідних мікро регіонів. Їх основні результати подано в таблиці – тайм-діаграмі. З 17 поданих у таблиці пам’яток лише в Корчівці було обстежено тільки курганний могильник на цвинтарі, а розвідка по виявленню відповідного поселення ще не проведена. Не певною і не до – розвіданою залишається ситуація в Можарах, де виявлено крім могильника поки що лише декілька окремих місцезнаходжень давньоруської доби, вкраплених в фактично суцільні потужні пізньосередньовічні селища, які, до речі, могли знищити та перевідкласти більш ранні давньоруські шари

Звертає на себе увагу наявність практично в усіх випадках цілих комплексів давньоруських пам’яток біля гнізд Овруцької околичної шляхти – курганних могильників та поселень, в декількох місцях – зразу кількох (парних) поселень

Гнізда Овруцької околичної шляхти в системі заселення давньоруської та середньовічної Овруцької волості

Накладення і поєднання карти давньоруських археологічних пам’ятників і картографованих родових гнізд Овруцької околичної шляхти дозволило зробити цікаві і важливі спостереження. В основі фактично всіх реально і ґрунтовно обстежених нами на сьогодні існуючих сіл-гнізд Овруцької околичної шляхти знайдені давньоруські пам’ятники. Це означає, що ці населені пункти були вкраплені в давньоруську систему заселення і ми спостерігаємо явище поступальної спадкоємності (аж до сучасності), як мінімум цілого сегменту давньоруської системи заселення. Родові гнізда Овруцької околичної шляхти, як населені пункти давньоруської Овруцької волості виникають в серцевині і по краях ареалів традиційної концентрації гнізд ранньослов’янських пам’яток Луки-Райковецької і опорних пунктів кінця ІХ – І-й половини Х ст. Ужського та Іршанського угруповань басейнової системи заселення Древлянського племінного союзу. І в цьому досить прозоро читається одна з функцій цих поселень майбутньої Овруцької околичної шляхти – контроль над підкореним древлянським населенням. Карта гнізд Овруцької околичної шляхти на тлі сучасної карти території Овруцької волості з нанесеними на неї виявленими пам’яткам давньоруської доби (рис.) підказує ще одне, теж «службове» пояснення конкретної географії розміщення окремих гнізд Овруцької околичної шляхти. Ці осередки одержавлення і провідники волі великокнязівської київської адміністрації розташовані вздовж всього шляху з Овруча і середнього Ужа (Іскоростеня) до Києва. Такий стан і особливий статус Завшської волості (Заушшя) зберігалися навіть після монголо-татарської навали, свідченням чому є середньовічні люстрації. Військова служба бояр Заушшя йшла на Київський замок, хоча адміністративно волость підпорядковувалася Овруцькому повіту. Але для забезпечення інтересів київського воєводи на Заушші сидів його намісник, який мав за потребою збирати ополчення [3, c. 217-218]. Можливо припустити, що тут ми маємо справу з реліктом давньоруської доби, коли давня службова орієнтація на всемогутній столичний Київ продовжувалася по традиції і в силу вже дуже давно сформованої історичної географії розселення в часи середньовіччя, коли Київ (лише замок і центр повіту) вже не був резиденцією великого київського князя і одночасно володаря Овруцької волості

Це є опосередкованим але яскравим доказом на користь саме давньоруського часу походження і джерел формування населення майбутньої Овруцької околичної шляхти

Хронологія археологічних пам’яток і відповідних населених пунктів ще не вивчена досконало і базується поки що лише на даних розвідок. Більшість з прийнятно вивчених поселень містять матеріали Х-ХІІІ ст. і всю колонку періоду пізнього середньовіччя

Подальші культурно-хронологічні комплексні дослідження родових гнізд Овруцької околичної шляхти, їх матеріальної культури і її традицій дозволить, як ми сподіваємося, отримати відповідь на ключове питання: якщо це давньоруське населення і заселення, то коли саме воно виникло? Можливі варіанти відповідей такі:

  • у Х – поч. ХI ст. воно організовується проти тільки-но скорених древлян і для їх контролю великокнязівською адміністрацією колишньої племінної території;
  • за часів князя Рюрика Ростиславича і розквіту його волості та овруцької пірофілітової індустрії;
  • варіант, що передбачає поступове, пошарове утворення боярсько-дружинних безумовних володінь, починаючи з Х століттям, вкраплених і вписаних в загальну систему адміністративно сформованої волості

На Овруцькому кряжі родові гнізда Овруцької околичної шляхти розміщуються в північносхідній частині кряжа навкруги Овруча, на широтних комунікаціях і в західній частині кряжа, в районі стику з волостю Каменець. (рис. 1-4). На рівні стародавніх населених пунктів і мікрорегіонів помітно, що родових гнізд Овруцької околичної шляхти немає в межах основних опорних центрів Овруцької пірофілітової індустрії (ОПІ). Населені пункти Овруцької околичної шляхти не пов’язані і зі всіма 6 городищами, що дожила до ХІІІ століття, частина яких, за нашими спостереженнями, перетворюється в литовський час на опорні військові замки з розвинутим полюванням

Виходить, що ті давньоруські населені пункти, які були безпосередньо і прямо пов’язані з великокнязівським контролем (Овруцьким князем і його адміністрацією) – фортифіковані центри округів і високо спеціалізовані виробничі центри, після 1240 року змінили свій статус і перейшли у введення і володіння Литви (а потім – Польщі). «Село» і «життя», подаровані князем служивим дружинниками і боярами, були безумовними володіннями і залишалися гніздами кланів, що вижили протягом середньовіччя і нового часу і дожили до ХХІ століття.

Тайм-діаграма хронологічних колонок пам’яток Х-ХІІІ-XIV-XV-XVI-XVII-XVIII ст. н.е в селах – гніздах Овруцької околичної шляхти на Овруцькому кряжі

table_3

На рівні окремих конкретних населених пунктів – родових гнізд Овруцької околичної шляхти – ми спостерігаємо на Овруцькому кряжі майже повсюдне зміщення первинного давньоруського поселення з прируслових річкових схилів або похилих надзаплавних терас вверх на горбисті, сильно розчленовані лесові вододіли. Це означає, що пройшла суттєва трансформація самого способу заселення, змінився тип топографічного положення поселень і стався перехід від безпосереднього прирічкового або при-струмкового побутового водопостачання (водовідбору) до колодязного живлення. Орієнтовний час цього явища можливо визначити в межах кінця ХІІІ – XIV – XV ст

Окремо треба відзначити фактично суцільну яскраво виражену промислово – ремісничу спеціалізацію поселенських осередків Овруцької околичної шляхти. В таблиці позначена наявність на обстежених археологічно поселеннях біля родових гнізд Овруцької околичної шляхти обробки пірофілітового сланцю для імовірного виготовлення з нього плит, «дощок», саркофагів, жорен та інших архітектурно – будівельних матеріалів та побутових предметів

Ще більш виразно і потужно представлено на виявлених давньоруських селищах залишки і відходи процесів видобутку та переробки заліза. У Верпі, Білці, Геєвичах, Левковичах, Кобилині, Гошові, Васьковичах ми маємо справу з дуже потужними давньоруським металургійними центрами, обсяг продукції яких фактично перевищує всі інші, не-шляхетські, металургійні осередки на Овруцькому кряжі

Окремий інтерес становить дослідження особливостей матеріальної культури населення гнізд Овруцької околичної шляхти та напрямків і динаміки її змін потягом всього періоду існування відповідного поселення. Фактично вперше, не тільки для Овруцької волості, а й для всього правобережжя Київської землі нами зібрано об’ємні і змістовні колекції не тільки давньоруської але й середньовічної кераміки та інших знахідок з конкретних пам’яток

Отримані матеріали дозволяють дослідити важливі аспекти і нюанси проблеми переходу від доби ХІІІ-ХIV ст. до XV-XVI ст., визначити якісні і кількісні зміни метакомплексу місцевої матеріальної культури, її стилю, сировинних джерел та виробничих технологій

Однією з самих своєрідних і очевидних ознак середньовічного керамічного комплексу поселень Овруцького кряжу є домішка до керамічного тіста посудин з доволі грубою, темнокоричневого кольору поверхнею вкраплень зернин світло рожевого кольору, імовірно, – пірофілітової крихти – стружки. Ця специфічна риса, притаманна своєрідним керамічним формам посуду ХIV-XVIІ ст., поширена на більшості місцевих поселень і потребує свого спеціального петрографічного та технологічного аналізу, типологічного та просторового узагальнення і функціонального пояснення. Не виключено, що домішка пірофілітової крихти до керамічного тіста сприяла більшій термостійкості посудин і, відповідно, – їх більш тривалому строку функціонального використання. Якщо це саме пірофілітова крихта, то цікаве інше питання, звідки вона походить, де, в якому обсязі і в якій формі існувала обробка цього ексклюзивно овруцького мінералу в пізньосередньовічній Овруцькій волості? В межах Овруцького проекту ми сподіваємося в перспективі довести тематичні дослідження побутової матеріальної культури безпосереднього життєзабезпечення (поселення, житла, їжа, одяг, поховальна практика) населених пунктів – пам’яток, що базується на археологічних матеріалах, до хронологічного і тематичного стику з відповідними категоріями матеріальної культури вже більш наближеного в часі до сьогодення етнографічного походження

Археологічні матеріали мають, очевидно, вирішальне датуюче і етнокультурне визначальне значення при вирішенні проблеми присутності прибалтійських елементів (ятвягів) в історії та географії Овруцької волості

На розселене київськими князями полонене ятвазьке населення і їх населені пункти можливо не випадково наклалися середньовічні території, які документи XV століття вже фіксують підлеглими віленському Капітулу та єпископам. Ареал розповсюдження курганів з кам’яними кругами – кромлехами доходить до р. Случ на півдні і охоплює басейн р. Уборті і вододіл Уборті – верхнього Ужа. Крайнім східним пунктом розповсюдження цих курганів є с. Городець на західному краю Овруцького кряжу. Характерно, що тут, в Городці та сусідніх Антоновичах, навкруги грандіозного комплексу з 3 городищ, посаду і селища загальною площею близько 30 га знаходяться 3 могильники, де кургани містять кам’яні конструкції. В інших відомих подібних могильниках Х-ХІІІ ст. такі «кам’яні кургани» зустрічаються поряд з іншими типами поховань без використання каміння. Навколо Городця (можливо, в давньоруський час – Каменця – Каменя) як просторового і демографічного центрального місця всієї локальної системи заселення, ми реконструюємо Каменецьку (Каменщину) волость. Виникнення в цьому регіоні, зафіксованих вже в документах як дар Вітовта під 1415 і 1412 роками, територіально і адміністративно окремих, Каменецької і Убортської волостей – володінь віленського капітулу і єпископату, мабуть, зовсім не випадково. Можливо, що це ятвазьке (прусське, мазовецьке або ширше – прибалтійське) населення з’явилося тут вже після походу князя Володимира Святого на ятвагів 983 р. Відомо, що походи київських і волинських князів на ятвягів мали місце в ХІ і XII ст. Переселенці, відірвані від батьківщини, не мали в місцевому середовищі своїх коренів і підтримки, орієнтувалися на службу київському князю

Вони повинні були стати надійною регіональною опорою в діяльності київської великокнязівської адміністрації по корінному пере-заселенню скореної Древлянської племінної землі і створенню нової поселенської, управлінської, промислової інфраструктури Овруцької волості, що народжується. А для забезпечення контролю над чужинцями-переселенцями зону їх розселення на заході кряжу було оточено пожалуваними дружинно-боярськими селами Овруцької околичної шляхти. Тут доречно згадати про легенди і перекази навколишніх сіл Можарів, Левковичів, Можари, Верпи про давні битви і сутички на краю «Литви». В цьому мікрорегіоні безумовно потрібно продовжувати спеціальні комплексні польові пошуки, вивчаючи особливості матеріальної культури, мікро топонімію і гідронімію, фольклор. Цікаво, що в сусідніх Городці, Словечні, Листвені, розташовані городища, одним з завдань яких теж міг бути контроль за ятвягами і балтами

«Балтійська присутність» в Овруцькій волості фіксується мовно-лінгвістичними матеріалами (про що згадувалося нами на початку) і антропологічно (про це дещо нижче). Проте надійної хронологічної стратифікації ці етнокультурні прояви засобами власне лінгвістичних або антропологічних дисциплін отримати не можуть. Відповідні археологічні матеріали, якщо вони є – безперечно можуть дати визначення таким явищам, чітко прив’язуючи їх в часі і просторі. Причому традиційні посилання колег лінгвістів та антропологів на наявність архаїчних рис у відповідного місцевого населення, що сягають часових глибин епохи раннього заліза, бронзи чи, навіть, неоліту по суті не опираються на реальні археологічні контексти

Наприклад, нами досі не виявлено жодних слідів наявності на або навколо Овруцького кряжу матеріалів милоградської культури, ареал якої нібито заходить сюди і з яким пов’язують поширення назв на Нор – Нур (Нориськ, Норинь, Норинці та ін.). пам’ятки цієї культури поширені північніше, в низовинах Прип’ятської долини. Ми вже неодноразово зазначали, що фактично не має на Овруцькому кряжі і прилеглому Поліссі Овруцької волості пам’яток, що передують давньоруським, починаючи з кам’яної доби і маловиразних матеріалів не визначеної і не стратифікованої доби бронзи. Попереднє системне заселення відсутнє. Найбільш північні комплекси типу Праги – Корчак і, можливо, – Луки-Райковецької поки що відомі в районі Коростеня. Отже, немає безперервної традиції заселення, немає носія мовних або антропологічних ознак, який міг би їх передати сучасному місцевому населенню, яке ці ознаки зараз репрезентує

Таким чином, можливо, що населення давньоруської доби, яке тут з’являється, вже несе в собі відповідні мовні, антропологічні та етнокультурні специфічні риси

Повертаючись до значення археологічної програми, скажемо, що отримані в її межах матеріали дозволили провести просторово – динамічне порівняння давньоруської та середньовічної систем заселення. Виявилося суміщення давньоруських населених пунктів та гнізд Овруцької околичної шляхти. На мікрогеографічному рівні фіксується територіальнотопографічне зміщення середньовічних селищ по відношенню до первинних гнізд Х-ХІІІ ст. Для обстежених археологічно родових гнізд Овруцької околичної шляхти встановлена хронологія археологічних пам’яток і відповідних населених пунктів давнини. Спостерігаємо збереження та просторово – хронологічну динаміку ядра заселення овруцької волості на Овруцькому кряжі і поступальний розвиток основних системо-утворюючих чинників протягом тисячоліття. Зони заселення давньоруської і наступної середньовічної Овруцької волості (і повіту) просторово суміщаються і генетично переростають одна в одну

Визначальну роль археологічних джерел та методик в комплексному дослідженні Овруцької волості і феномену Овруцької околичної шляхти демонструє зведене у вигляді таблиці порівняння хронологічних колонок, побудованих на масивах даних історичних та археологічних джерел по історії заселення Овруцького кряжу як складової Овруцької волості

Двоверхні рядки відображають джерельні можливості історичних письмових джерел, а нижня – реконструйовану історію заселення Овруцького кряжу як складової Овруцької волості

Перерва в історичних відомостях, що почалася з середини – ІІ пол. ХІІІ ст. в зв’язку з приходом монголо-татар закінчується в XV ст. з появою литовської документації. Натомість, археологічні свідчення показують відносну безперервність існування місцевого заселення і його культури

Діаграма хронології документованості історії заселення Овруцького кряжу

diagrama_6

Населення Овруцької волості Х-ХІІІ ст

Розглянувши історію та археологію Овруцької околичної шляхти можемо повернутися до питання походження, особливостей та історичної долі цього населення, як складової частини населення Овруцької волості

Говорячи про гіпотетичний етносоціальний склад населення Овруцької волості, можемо з достатньою імовірністю припустити існування окремих складових масивів населення цього історико-соціального організму давньоруського часу:

групи давньоруського населення, імовірно, – дружини / боярства на Овруцькому кряжі (східна – навколо Овруча, західна – навколо Городця і Словечни, південна – над Норинью), Завшська шляхта над р. Уж навколо Коростеня, Іршанська шляхта;

  • групи давньоруського населення великокнязівських спеціалізованих ремісничих населених пунктів у виробничих регіонах овруцької пірофілітової індустрії / залізовидобувних центрів;
  • групи давньоруського населення крупних великокнязівських центрів з фортифікованою цитаделлю в основі комплексу, дружини, тіунів, челяді, найманців – переселенців, тощо;
  • групи давньоруського за часом населення, що залишило могильники з кам’яними конструкціями (можливо – балтійські) біля населених пунктів, що входили до волостей Кам’янецької та Убортської;
  • групи давньоруського населення аграрно орієнтованих населених пунктів;
  • групи населення давньоруського часу, що походить від переселених та розосереджених по волості древлян

На території Овруцької волості можливо говорити приблизно (враховуючи стан дослідженості та збереження) про 200 курганних могильників. На даний момент володіємо інформацію про 80 курганних могильників на Овруцькому кряжі, в яких нараховується орієнтовно 2000 курганів. Серед них:

  • давньоруські могильники біля сіл – родових гнізд Овруцької околичної шляхти з давньоруськими поселеннями в околиці;
  • давньоруські могильники біля сіл з давньоруськими поселеннями різної адміністративно-господарської спеціалізації, включно із городищами;
  • давньоруські за часом могильники з кам’яними конструкціями (можливо – балтійські) біля сіл, що входили до волості Кам’янець та Убортської волості

Ці пам’ятки є потенційним джерелом антропологічних матеріалів для дослідження середньовічного населення. Тут треба зауважити, що в ХІХ-ХХ століттях неодноразово проводилися розкопки різних місцевих курганів, їх кількість перевищує кілька сотень. Проте найбільш прикро, що жодні з антропологічних та археологічних матеріалів цих розкопок на даний момент, не дивлячись на наші спеціальні поглиблені пошуки в архівах і фондах різноманітних наукових і музейних закладах України та Російської Федерації, не можна знайти

Антрополого-одонтологічні, дерматогліфічні, гематологічні дослідження сучасних представників місцевих популяцій Овруча, Словечно, Народичів, проведені в 60-х – 80-х рр

ХХ ст. дозволили зробити антропологам цікаві і важливі висновки. Виявилося, що тут на території давньоруської Овруцької волості збереглися найдавніші варіанти середньоєвропейського одонтологічного типу. Місцева людність має певні специфічні властивості, які зближують її з представниками балтійських племен Литви і південно-західної Латвії, фінно-мовних карелів і вепсів, південних білорусів і північно-західних росіян (поморів) [12, с. 88-90, 13, с. 16, 18]

Антропологічна програма

Логіка та практика розвитку нашого наукового овруцького проекту спонукає до формулювання та реалізації спеціальної антропологічної програми. Ідея полягає в тому, щоб відібрати відповідні антропологічні матеріали, сформувати коректні серії – вибірки для їх поглибленого вивчення і здійснити їх комплексне взаємне різнорівневе порівняння для встановлення існування або відсутності зв’язку (з’ясування його ступеню) між:

  • групами давньоруського населення, імовірно, – дружини / боярства між собою. Необхідно встановити, чи споріднені вони, чи синхронні в аспекті ДНК – хронології;
  • групами давньоруського населення, що залишило давньоруські кургани біля гнізд Овруцької околичної шляхти і сучасним населенням цих сіл;
  • Овруцькою околичною шляхтою та давньоруським населенням і в середині його;
  • групами давньоруського населення, імовірно, – дружини / боярства та групами давньоруського населення великокнязівських спеціалізованих ремісничих населених пунктів овруцької пірофілітової індустрії;
  • групами давньоруського населення, імовірно, – дружини / боярства та групами давньоруського населення крупних центрів з городищем в основі комплексу;
  • групами давньоруського населення спеціалізованих ремісничих населених пунктів овруцької пірофілітової індустрії та населенням аграрно – орієнтованих населених пунктів

Феномен Овруцької околичної шляхти настільки цікавий та унікальний, що для його дослідження в межах комплексного антропологічного, краніологічного, медикодемографічного, палеопатологічного вивчення варто застосувати також методики ДНК аналізу. Важливо встановити наявність одного або кількох етно-типів; створити етно культурний та генетичний портрет Овруцької околичної шляхти в цілому та окремих її родів; встановити антропологічну, генетичну і етнічну структура популяцій, визначити її особливості. Мова йде про спробу виділення етнічних, генетичних, краніологічних типів, їх зв’язок з статевою структурою популяцій. Необхідно також визначити наявність палеопатологічних особливостей у дружинного боярства Овруцької волості і порівняти їх з медикопатологічними особливостями представників сучасних родів Овруцької околичної шляхти

Також вимагає свого вивчення шлюбна стратегія і традиція Овруцької околичної шляхти, демографічна, вікова і статева структура популяцій – кланів, в тому числі – і генетична структура окремих конкретних популяцій родових гнізд Овруцької околичної шляхти, наявність генетичних патологій та спадкових ознак

Рівень археологічного дослідження території, її ландшафтно-географічного вивчення дозволяє, в принципі, вийти на рівень вірогідної детальної реконструкції дії комплексу впливів всієї сукупності природних та соціальних чинників на рівень та якість способу життя давньоруського населення Овруцької волості. Можлива реалізація комплексного палеопатологічного, палеоландшафтного та функціонально-виробничого археологічного визначення маркерів спеціалізованих фахових професійних виробничих навантажень і стресів, пов’язаних з роботою в пірофілітовидобувних кар’єрах, зайнятістю в галузях овруцької пірофілітової індустрії, видобуванні та переробці заліза. Аналіз дії локальних природно-екологічних та соціальних факторів має базуватися на визначенні типових і специфічних локальних патологій, наслідків виробничих професійних хвороб населення різно-спеціалізованих населених пунктів та груп населення різного етно-генетичного походження, яке мешкає в зоні контрастних геотектонічних умов

Пошук різниці в структурі, складі та характері місцевих курганних могильників спонукає до реалізації спеціальної Програми вивчення курганних старожитностей Овруцької волості

Мова йде про встановлення просторових зв’язків між відповідними поселеннями та могильниками, комплексний просторово-географічний та археолого-антропологічний аналіз їх топографії, планіграфії, в тому числі соціо-демографічної планіграфії, вікової, сімейної та генетичної стратиграфії могильників

Окремий інтерес становить історико-культурний аспект у вивченні давньоруських та середньовічних поховальних пам’яток. Потребує свого вивчення територіальні та культурні співвідношення між давніми могильниками та сусідніми кладовищами. Етнологія кладовищ та поховальних практик передбачає вивчення та аналіз топографії кладовищ і її зв’язок з орографією відповідних сіл. Для овруцької волості важливим є вивчення місця каміння, бортей та дубів в локальній поховальній культурі, разом з іншими елементами і особливостями локальної поховальної практики. Актуальним є питання співіснування в одому селі різних етнокультурних поховальних традицій і пам’яток. Народні локальні інтерпретації та легенди про кургани та курганні поля на вододілах, вершинах, в долинах, лісах як складові локальної моделі сакрального ландшафту

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Антонович В.Б. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-западной России // Архив Юго-Западной России. – Ч. 4. – Т. 1. – К., 1867. – 460 с
  2. Брицун-Ходак М. Шляхта околична. – Коростень, 2002. – 24 с
  3. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. – Т. І. Литовский период. – Одесса, 1912. – 599 с
  4. Кобычев В.П. В поисках прародины славян. – М.: Наука, 1973. – 167 с
  5. 5. Крикун М.Г. Адміністративно-територіальний ycтpiй Правобережної України в ХV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. – К., 1993. – 185 с.
  6. Купчинський О.А. Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історикогеографічних досліджень. – К.: Наукова думка, 1981
  7. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. – К., 1974
  8. Непокупний А.П. Балтійсько-українські зв’язки і паралелі // Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках. – К., 1981. – С. 65-84
  9. Никончук М.В. Матеріали до лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся). – К, 1979. – 316 с
  10. Плетнева C.А. Половцы. – М.: Наука, 1990. – 206 с
  11. Роспонд С. Структура и стратиграфия древнерусских топонимов // Восточнославянская ономастика. – М.: Наука, 1972. – С. 9-89
  12. Сегеда С. Антропологічні особливості людності Українського полісся // Древляни. Збірник статей і матеріалів з історії та культури Полісського краю. – Львів, 1996. – Вип. 1. – С. 83-96
  13. Сегеда С. Антропологічні дослідження в північно-східній частині Житомирщини // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження / За ред. С. Павлюка, М. Глушка. – Львів, 1999. – Вип. 2.: Овруччина. – С. 7-18
  14. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1888. – Т. І. – 430 с
  15. Тищенко К.М. Мовні контакти: свідки формування українців. – К., 2006. – 416 с
  16. Толстой Н.И. Об изучении полесской лексики. / Лексика Полесья: Материалы для Полесского диалектного словаря. – М., 1968
  17. Томашевський А.П. Овруцький кряж: комплексне вивчення та збереження історикоархеологічної і палеоприродної спадщини (Завдання, перспективи, структура проекту) // Археологія. – 1998. – № 2. – С. 151-155
  18. Трубачев О.Н. Названия рек Правобережной Украины. – М., 1968
  19. Яковенко Н. Україна аристократична (Бояри-шляхта із Заушшя). Серія «Історія України в прозових творах та документах», збірник «На Переломі», Україна, 1994
  20. Atlas Historyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Epoka przełomu z wieku XVI na XVII. Dział II «Ziemie Ruskie Rzeczypospolitej» opracowany przez Aleksandra Jabłonowskiego. mapy: 8-17 – Warszawa – Wieden, 1889-1904
  21. Bаbinski W. Wojewodstwo Kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium jsadnictwa I stosunkow wlasnosci ziemskij. – Warszawa, 2000. – 599