Складена за новітніми та достовірними даними, на користь вивчаючих Російську Географію і для складання шляховиків мандрівникам, Службовцям в Військово-топографічному Депо, Свити Його Імператорської Величності по квартирмейстерській частині підполковником Пядишевим, 1821 року. [СПб., 1820-1827].

Робота видатних геологів, петрографів Миколи Барбот де Марні та Олександра Карпінського по геології Волині, яка була опублікована у “Науково-історічній сбірці, виданій Гірничим інстітутом до дня його столітнього ювілею, 21 жовтня 1873 року” (“Научно-историческій сборнікъ, изданный Горнымъ институтомъ ко дню его столѣтняго юбилея, 21 октября 1873 года.”)

Нарис “Дворянство Волынской губернии” за підписом князя Н. Имеретинского, вийшов в серією статей у 1867-1868 роках в “Волынскихъ Губернскихъ Вѣдомостях”, і потім виданий у Житомирі окремою книгою.

Стаття про бортництво на овруччині майже півтора сторіччя тому. Вийшла друком в другому томі “ТРУДЫ ИМПЕРАТОРСКАГО ВОЛЬНАГО ЭКОНОМИЧЕСКАГО ОБЩЕСТВА” в 1874 році

Замітка вийшла в історичному ілюстрованному щомісячному журналі «Давня і Нова Росія» (Древняя и Новая Россія)  в № 12 за 1876 рік. Матеріал цікавий не так описом стану руїн Василівської церкви, як віруваннями та традиціями овручан стосовно ціеї пам’ятки.

Замітка невідомого овруцького городянина, яка була надрукована в газеті “Кіевлянинъ” N°128, та передрукована у N°22 “ВОЛЫНСКІЯ ЕПАРХІАЛЬНЫЯ ВЪДОМОСТИ” за 1877 рік.

В статті священника В. Пояркова описано важливі моменти православ’я на Овруччині, в період Литовсько-Польского царства, та історію руйнації, занепаду та відновлення Василівського храму.

В статті розглянуті основні етапи архітектурно-планувального розвитку міста Овруча на Волині та його найдавнішої архітектурної памятки – церкви Св.Василія. На основі публікованих джерел та архівних матеріалів здійснена спроба прослідувати архітектурну історію храму, показане значення його відновлення для формування основ наукової реставрації.

Фото сіл Мошки, Козулі, Рудня, Рудня Товчанська, Рудня Сирниця зроблені в 1929-1931 роках Стефаном Таранущенко та Павлом Жолтовським під час їх експедицій Поліссям.

У книжці висвітлюються різноманітні аспекти природи і матеріальної культури Житомирщини — одного з найдавніших центрів етногенезу слов’янства. Порушуються проблеми збереження унікальних пам’яток природи і культури на території, що зазнала впливу радіаційного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС.