Овруч і Магдебурзьке право

Магдебурзьке право є одним із різновидів міських прав, які в добу середньовіччя утворили окрему галузь особливих прав вільних міських общин „Особливе міське право з’явилось у німецьких землях після завойовницьких походів германських імператорів у Північну Італію у VIII ст. і ознайомлення з варіантами міського права міст Венеції, Генуї, Лукки, Пізи. Поширення міського права серед німецьких міст являло довгий процес: одне міста отримувало право від іншого і в свою чергу передавало його наступному. Серед інших міст виділився Магдебург одне із найстаріших міст Німеччини, чиє праве стало згодом найбільш поширенням. Магдебурзьке право поширювалось виключно на міста, які виділялись в окремі юридичні одиниці по відношенню до округи, міське населення керувалось особливими законами І складало окремий стан – міщанства.

У ХІІІ – ХІV ст. німецька колонізація принесла м.п. на землі Угорщини й Польщі, а також на Українські землі, після 1349р., коли Галичина увійшла до складу Польщі.

Згідно з нормами м.п. в містах запроваджувались дві колегії лава і рада, які складались з виборних урядників і були наділені адміністративно-судовими функціями. Суд лавників на чолі з війтом розглядав кримінальні справи: вбивства, зґвалтування, розбої. грабунки, крадіжки та інш. Часте війтівська рада була спадковою. В нагороду за службу війт діставав земельну ділянку за містам, млини, дім, лавки на ринку.

Рада складалась з бурмистра і радців /райців/. До її компетенції входив розгляд справ по цивільних позовах: майнових суперечив ках міщан, суперечках про спадщину тощо. Суд /бурмистерико-радецький/ слідкував за дотриманням правил торгівлі, сплата» податків та благоустроєм міста, відав обліком міських прибутків і видатків.

Часто у міські судові справи втручався стахотинський уряд. Старости були королівськими намісниками на керолівщинах і здійсню¬вали оборонну, судову, фіскальну владу.

Надаючи містам магдебурзьке право великі князі литовські і польські не ставили на меті усунути старостинську владу, а лише намагалися її обмежити або примирити з міським самоврядуванням.

На території Київщини м.п. почало поширюватись в першій половині ХV ст. На цей час Київщина являла собою удільне князівство у складі Великого князівства Литовського»

Після смерті останнього київського князя Симеона Олельковича Київське удільне князівство було скасоване, а у 1471 р. Київська земля дістала статус воєводства. 3 147І р. до Люблінської унії 1569р. Київське воєводство було адміністративно-територіальною одиницею у окладі Великого князівства Литовського і поділялось на повіти: Київський, Житомирський, Овруцький, Любецький, Мозирський, Остерський, Чорнобильський, Черкаський. На чолі кожного з них стояли підпорядковані воєводі намісники – державці, пізніше – старости.

Усі королівські міста Київського воєводства користувались повним або обмеженим м.п. Магдебурзьке право було надано Києву і Житомиру у 1444р. Ряд Інших міст, які підлягали королівській юрисдикції, користувались неповним м.п. тобто отримували його в обмеженому обсязі. В цих містах старостинська адміністрація відігравала більш помітну роль в управлінні в порівнянні з Києвом і Житомиром. Старости впливали на вибори війта та Інших міських урядників, а іноді суміщували посади старости і війта. В цих містах населення зазнавало особливо відчутних обмежень і втручань у міське самоврядування з боку старостинського уряду.

Вадковського за “кривди великие” від нього, який примушував їх “греблю у ставу тамошнего сипати, оправоватии млин будовати…

ЦІ міста отримали привілеї на м.п. та на інші вольності в останній третині ХVІ – першій половині ХVII ст. Корсунь /1564, підтвердження І583р/. Біла Церква /1588, підтвердження 1620 р/. Чигирин /1392р/, Овруч /близько 60-90-х рр. ХVІ ст., підтвердження І64Ір/та інш. Оскільки всі вони були розташовані у прикордонному регіоні держави, польський уряд надавав великого значення їх обороні і подальшому залюдненню.

Відповідно м. привілеям міщанам надавалось право власності на землю, яке служило їм джерелом забезпечення і прибутків. Крім того міщани отримували важливі пільги на заняття промислами і торгівлю. Вони мали виключне право на цинкування горілкою, пивом, медом, робити солод і торгувати привозними винами /мальвазією/. Ярмарки і торги, що запроваджувались у містах згідно з м. привілеями» з однієї сторони, повинні були сприяти економічному розвитку міст, з іншої – поліпшувати матеріальне становище міщан.

Терміни ярмарків і торгів не співпадали між собою і були приурочені до різних релігійних свят, що надавало можливість купцям вести жваву торгівлю в різних містах в різні пори року. Так в Овручі діяли дві річні ярмарки: на Покрову /1 жовтня/, на “Св. Миколу Великого” /9 травня/.

М.привілеї також зобов’язували мешканців прикордонних міст Київського воєводства, що постійно потребували захисту від татарських набігів, відбувати військову повинність. Тому міщани завжди брали активну участь в обороні своїх міст. Довідавшись від своєї сторожі про появу ворога, вони за стародавнім звичаєм виступали озброєні на конях на чолі зі старостою чи війтом, І як правило зі своєю міською корогвою.

Частину міських прибутків міщани використовували на закупівлю пороху, олова, Інструментів для будівництва і ремонту башт І т.п.

Існують різні точки зору щодо оцінки ролі м.п. у розвитку українських міст. В.Антонович, М.Володимирський-Буданов вважали, що воно мало негативні наслідки, тобто, вироблене на чужому ґрунті і в досить давній час /ХІІ-ХІ ст. / не могло бути засвоєне мешканцями українських міст з Іншими юридичними поняттями. З Іншого боку, надання м.привілеїв, як відзначив М. Грушевський, мало на меті колонізувати прикордонні регіони І спустошенні міста та відводити торгово-економічне життя, що занепало внаслідок татарських набігів ХV-ХVІ ст.