Місто визволяли партизани

ДО ВАС моє слово, Жителі древнього Овруча. Хочу нагадати вам той листопадовий ранок, коли у місто увійшли партизани і вигнали з нього гітлерівців. Сьогодні у світлий і радісний день нашого свята разом з вами я з великою гордістю згадую своїх друзів по боротьбі, партизанів з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора 0. М. Сабурова — комуністів Миколу Мартим’янова. Василя Курочкіиа, комсомольців Василя Волчка, Степана Павленюка і Олександра Бивалова.

Люди безприкладної мужності і відваги. Таких у нашому з’єднанні були сотні. Це ж завдяки їм у глибокому тилу ворога ми могли чинити йому відчутну шкоду: висаджували у повітря мости й залізничні колії, робили наскоки па ворожі гарнізони. За час своїх дій диверсійні групи загону пустили під укіс 383 ворожих ешелони.
Проте чи не кульмінаційною точкою у нашій боротьбі слід, мабуть, вважати визволення Овруча. Звістка про успішне просування радянських військ линула і за лінію фронту. От ми й вирішили у міру своїх сил і можливостей допомогти їм. Ідея про те, щоб визволиш Овруч, виникла у нашому штабі десь наприкінці жовтня 1943 року.

Ми прийняли рішення готуватись до цієї операції. Почали з розвідки: уточнили вогневі точки противника, визначили кількість військ, де містяться укріплення. Підготовка зайняла в нас чимало часу. 15 листопада загони вже зосереджувались у місцях, близьких до вихідних рубежів наступу. Одні мали перекрити ділянки доріг Овруч — Мозир, Овруч — Словечно, інші — залізницю, щоб ворог не одержав підкріплення. Зробити це було необхідно ще й ось чому. Гітлерівці не могли не враховувати можливості оточення і тому готувались до вивезення з міста бойової техніки, матеріальних цінностей. Передбачалось також вивезти до Німеччини багато молоді. Це ще більше зміцнювало нашу думку про необхідність задуманої операції.

Добре пам’ятаю день 16 листопада. Після артилерійської підготовки о 12 годині наші загони розпочали наступ — підійшли до міських околиць. Стрілянина здійнялась велика — гітлерівці Сили по партизанах з усіх видів зброї. Мужність І витривалість партизанів і партизанок, їх командирів і політпрацівників були настільки непохитними, що, незважаючи на свою перевагу, доводилось відступати не нам а ворогові.

Тут мені б хотілось на деякий час перервати розповідь про те, як далі розгорнулись події того дня, і нагадати читачеві про славнозвісного сина чехословацького народу, нашого великого друга Яна Налєпку. Він зі своїм загоном перейшов на бік партизанів на початку літа 1943 року. За кілька місяців командування з’єднання мало не одну нагоду переконатися у вірності й відвазі наших нових друзів.
Тому при визволенні Овруча словацькому загонові було доручено виконати важливе завдання. Загін мав поділитись на дві частини і прикривати під’їзні шляхи до Овруча з боку Коростеня, шосейний і залізничний мости. Загін сумлінно викопував поставлене завдання. І хто знає, як би все те скінчилось, коли б не одна обставина. Справа в тому, що в західній частині міста, де бої вів загін Калиниченка, трапилась затримка. Лід вогнем ворога загін ніяк не міг просунутись вперед. Тоді Ян Налєпка прийняв сміливе рішення — останнє у своєму житті. За лишивши на місці половину загону на чолі з комісаром Федоровим, він з другою пішов на допомогу Калиниченку. Підмога прибула вчасно. Бо ще мить — і партизанські ряди могли б не витримати натиску. Налєпка і його друзі прийняли вогонь на себе, у той же час розсіюючи порога автоматними чергами. Бійці загону Калиниченка рушили в місто. Тепер ворожий вогонь для них був не такий страшний. Близько двадцяти годин тривав бій за Овруч.
Лише на восьму годину ранку 17 листопада партизани повністю ним оволоділи.
З вдячністю ми згадуємо тих, хто поліг у цьому нерівному бою. Згадуємо й нашого друга Налєпку, для якого цей бій був останнім. Він поліг у ньому смертю хоробрих. Йому посмертно присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.
Близько 170 партизанах, які відзначились у бою за визволення Овруча, були вручені високі урядові нагороди. Хотілося б, щоб у цей радісний день овручан з вдячністю згадали відважній командирів загонів Степана Дмитровича Чижова, Івана Гнатовича Смирнова, комісара Федора Івановича Ульянова, партизана Сергія Олександровича Макарова, лікаря-хірурга Олександра Миколайовича Федорова.
Того ж дня у місті розпочалось відновлення мирного життя. Вийшов перший номер газети «Зоря» — органу Овруцького райкому партії та виконкому районної Ради. У цей же час командування з’єднання послало до Поліського гінців, які мали зв’язатись з регулярними частинами Радянської Армії.
Ось про цей епізод з бойових дій нашого з’єднання мені й хотілось розповісти у День Перемоги. Бо він є яскравим свідченням того, які героїчні діла вершили ті, кого називали народними месниками.