Київська Русь, дохристиянський період

На рубежі VІІІ-ІХ ст.  виникає Київська Русь з центром у Києві. В ІХ ст. ця давньоруська держава починає підкорювати собі східнослов’янські племена. Літопис за іпатським списком розповідає про походи військової дружини, очолюваної князем Олегом, на древлян (от коли сподобились насипні і дерев’яні укріплення!), сіверян, уличів і приєднання їх земель до Київської Русі. Древлянська земля однією з перших була приєднана до її складу, бо ослаблені взаємною боротьбою за владу між Овручем і Іскоростенем (перемогли останні) древляни стали досить легкою здобиччю Олега. І вже 883 р. він обложив їх даниною. “Почав Олег воювати проти древлян і, примусивши їх, став із них данину брати по чорній куниці” (Літопис руський). Древляни, у яких були ще досить міцні племінні зв’язки, чинили київським князям опір. Так, зокрема, у 945 році вони відмовились платити данину наступникові Олега –  Ігореві. Та останній через рік все ж зламав їх опір і зажадав двічі заплатити данину. За цю жадібність київський князь поплатився життям, а древляни вкотре знов відокремились від Києва. У відповідь дружина Ігоря Ольга обложила Іскоростень і, хоч і не без труднощів, спалила його.

“І пішла Ольга по Древлянській землі з сином своїм і дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки” (Літопис руський, с.35). Центром древлянської землі з 946 року стає одне з найдавніших міст, міцна фортеця і важливий ремісничий центр Вручий (Овруч). З висоти пташиного лету укріплення його виглядали тоді у формі обруча, дещо витягнутого із сходу на захід. Не в кращі часи відродився знову цей центр, бо стояв Овруч між Київськими землями і землями Турово-Пінського князівства (територія нинішнього Олевського району), що саме ворогували між собою, ведучи нескінченні війни. Та й інші князі Київської Русі теж частенько хапались за мечі в ході міжусобиці. Після трагічної смерті Київського князя Святослава в цю міжусобну війну було втягнуто і овручан. Після смерті Святослава його державу було поділено між синами: Київ отримав Ярополк, Овруч – Олег, Володимирові ж дістався далекий Новоград. Боярське оточення молодих князів зробило все від них залежне, щоб “натравити” братів один на одного. Привід для війни в таких випадках знаходиться швидко. Син військового радника Ярополка варяг Свенельда Лют взяв собі за моду полювати на турів в овруцьких лісах, за що і поплатився життям.
Згоряючи від бажання помститись за сина, Свенельд і переконав Ярополка піти війною на брата в 977 р. Ось як засвідчує це Іпатіївський літопис: “Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Древлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зіткнулись війська, переміг Ярополк Олега, і побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручай. А був міст через рів до воріт городських, і люди, дав’ячи один на одного, спихнули Олега з мосту в урвище” (“Повесть временных лет, с.44”).
Поховали Олега в полі за Овручем і насипали на його могилі курган (нині це перетин вулиць Фрунзе і Леніна). Син Володимира Ярослав Мудрий переніс прах свого дядька Олега у величавій гробниці, зробленій з місцевого пірофіліту і прекрасно інкрустованій місцевими майстрами, у Десятинну церкву у Києві. (Цей траурний поїзд ішов по судноплавному Нориню). В 1812 році група офіцерів Волинського ополчення супроти Наполеона на свої кошти виготовила пам’ятник Олегові – князь на бронзовому коні – і встановила його на могилі. Цей пам’ятник було знято, як й інші, за розпорядженням  Раднаркому РСФСР. Існуючий – брила з чорного габро – встановлено в 1962 році.
Трагічна доля Олега лягла в основу створення в 1836 році Т.Г.Шевченком (він тоді перебував у Овручі як художник в складі археологічної експедиції) відомої гравюри “Смерть Олега, князя древлянського”.

Місто-фортеця росло, багатіло, його ярмарки входили в число найпрестижніших у Київській Русі і Східній Європі. Міцніє знову Київська Русь, хоч язичеська віра (“поганська”) стримувала розвиток міждержавних зв’язків із Західною Європою.