Історія розписів у Свято-Василівській церкві

За віки це диво архітектур­ного мистецтва зазнало долі усіх православних храмів. Церква грабувалася й руйну­валася і татарами, і турками, і литовським князем Гедеміном. На початку XX століття овруцьку святиню реставру­вав відомий архітектор О. Щусєв. Після завершення робіт він запросив сюди заслуже­ного діяча мистецтв Росії митця К.С. Петрова-Водкіна.

В одному із листів до дру­жини художник пише: “Про­гулюємось, бесідуючи про таємниче візантійське мис­тецтво, адже кожен погли­нутий своїми особистими пе­реживаннями і тими образа­ми, які він повинен передати у своїх творах у овруцькій церкві…”.

У церкві святого Василія К. Петров-Водкін береться за розробку загальноетичних проблем. Майстер не випад­ково виконує розпис на неканонічні сюжети. У підкупольному просторі південної башти церкви він розташу­вав дві сцени: “Каїн убиває свого брата Авеля” та “Жерт­воприношення Авеля”. Розміщення в точно відтворе­ному ансамблі церкви розпи­сів на неканонічні теми, перш за все, пояснюється тим, що вони є своєрідною алегорією подій загибелі кня­зя Олега в рові Овруцької фортеці після розгрому вій­ська дружиною його брата Ярополка.

            У сцені вбивства Каїном свого брата Авеля митець по­казує історичну трагедію. Над епізодами, що зобража­ють знівечення найтісніших, кровних людських зв’язків, царювало всевидяче, химеричне ока зображене на фоні веселки. З допомогою апокаліптичної символіки “всевидячого ока” розкриваються теми відповідальності. Вбив­ство людини відбувається перед лицем вселенського морально-етичного нагляду. Потенційно цей образ перед­бачає майбутнє покарання. Працюючи над цією про­грамою, художник засвоює типове для середньовічного монументального живопису зображення загальнозначимих явищ, переданих через дії героїв.

К. Петров-Водкін у Овру­цькій церкві виконував роз­пис північної башти на рівні хорів. Майстер не був дуже обмежений наслідуванням тим завданням, що стояли перед художниками які роз­писували церкви XII століт­тя, оскільки на баштах русь­ких соборів звичайно розмі­щувалися неканонічні сюже­ти, стиль їх виконання був досить вільним. Отож, розпис виконано в традиціях древ­нього фрескового мистецтва.

Композиції “Вбивство Каї­ном Авеля та “Жертвопри­ношення Авеля” розміщені навпроти сходів, які ведуть на хори. У змістовному відношенні композиція “Жертво­приношення Авеля” має під­порядкований характер. Ху­дожник, який звик працю­вати в станковому живописі, опинився в незвичній ситуа­ції, коли простір мав куполо­подібний характер, і компо­зиції повинні були існувати в різних просторових площи­нах. Але К. Петров-Водкін створює загальний живопис­ний простір для двох компо­зицій. Схеми пагорбів, зо­браженого ним аскетичного пейзажу природно перетіка­ють з однієї частини фактич­но єдиного розпису в іншу. Ритм фігур підкреслює ком­позиційну єдність твору. Фі­гури однакового розміру. Во­ни відокремлюються від зем­лі і ніби розходяться в по­вітрі, відірвавшись від пей­зажного фону, зведеного до зеленого позему та яскраво-синього неба.

Об’єкти зображення у фрес­ках знайшли свій простір, який відрізнявся криволінійною структурою. Більше то­го, написані теплою золотис­тою охрою. Незважаючи на слабке світло-тіньове моде­лювання, вони відірвані від фону, виконаного холодними кольорами, і живуть у сферичному реальному просторі башти.             Середньовічне мистецтво з його зворотною перспективою послужило для К. Пет­рова-Водкіна імпульсом у розробці просторових взає­мовідносин основних кольо­рів. Художник писав: “Особ­ливо задоволений я моїм Авелем, який лежить на зе­леній плямі, що гармонійно поєднується з темним пей­зажем і небом. Демократичне питання вирішено дуже вда­ло, фарби чисті, в сяючій гамі”. Але на відміну від середньовічного живопису для просторової характерис­тики в його творах вико­ристовуються особливості кожного кольору.

Розписи Овруцької церкви, виконані К. Петровим-Водкіним, носили переломний ха­рактер у його творчості. Во­ни до 1958 року залишалися невідомими для дослідників, бо до цього часу церква була монастирською. Крім того, доступ до них був утруднений через чисто технічні причини: хори північної час­тини храму не були наслані з часу побудови його, і башта, в якій знаходяться розписи, була перетворена на підсобне господарство. З часом сам факт існування в Овручі розписів був забутий, і лише в ході роботи над архівним фондом художника було ви­явлено згадки про ці твори. Композиції “Вбивство Каї­ном Авеля” та “Жертвопри­ношення Авеля” збереглися і донині.

Хоча ще до овруцьких роз­писів К. Петров-Водкін вико­нував роботи на релігійні теми, проте ранні твори його практично не мали з давньо­руським мистецтвом нічого спільного, крім тематики.

Отож можна вважати, що саме робота в Овручі відігра­ла в подальшому вирішальну роль у зверненні художника до давньоруської художньої спадщини.