Археологічні дослідження, проведені протягом останніх десятиліть на території Житомирщини, дають підстави вважати, що цей район належав до найбільш густонаселених та економічно розвинутих реґіонів Київської Русі як на етапі її централізованого існування, так і в період роздробленості

БРАТИ УКРАЇНЦІ! 
Я прийшов до цієї місцевості з своїм чехословацьким партизанським загоном, мета якого — воювати проти німців за визволення чехословацької вітчизни та словаків. Прибувши, я взнав про вашу співдіяльність з німцями проти партизан. Такий ваш зв’язок з загальним нашим ворогом дуже мене зацікавив.

5 грудня 1838 р. волинський губернатор О.Маслов після ревізійної поїздки по краю направив рапорт царю про шляхту, про існування якої в столиці Російської імперії майже нічого не знали: не про чиншову шляхту, яка сплачує податок землевласнику, а про околичну, яка живе з обробітку власного клаптика землі. Цар пише на полях: «Строго вивчити», – і відразу ж, 19 січня 1839 р., міністр внутрішніх справ О.Строганов вимагає пояснень від київського генерал-губернатора.

Родоначальником всех Левковских был боярин киевского князя Ларион Валевский. (не путать с графом Валевским- родовое гнездо село Валевицы, Польша). В 1443 году великий князь киевский Олелько Владимирович из династии Гедиминовичей за верную службу дал грамоту Лариону Валевскому на владение Левковской, Ловдыковской, Смольчанской землей и Литовским островом.

У давньоруський час вироби з каміння продовжували відігравати важливу роль у господарстві сільського населення. У запропонованому дослідженні розглянуто види порід, умови їх розробки та розповсюдження готових виробів.

Ім’я Героя Радянського Союзу О. М. Сабурова добре відоме читачам.
У роки Великої Вітчизняної війни він командував партизанським з’єднанням, яке за завданням Центрального Комітету партії здійснило 600-кілометровий рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну.

Про події тієї пори розповіли книги автора «За лінією фронту», «Таємничий капітан», а також виданий 1970 року «Воениздатом» двотомник «Отвоеванная весна».

Українське видання «Відвойованої весни», що ввібрало всі факти і події, змальовані у названих книгах, розповідає про формування і зміцнення партизанського з’єднання під командуванням О. М. Сабурова, про ратні подвиги народних месників на Брянщині та Україні, про повоєнну долю героїв.

В даному уривку йдеться про звільнення міста Овруча силами партизанських загонів від німецько-фашистських загарбників.

Вони утверджували владу Рад на Овруччині

На другому поверсі районного будинку культури широко розкриті двері до залів Історико-краэзнавчого музею, що носить почесне звання “народний”. На стендах музою експонати, які розповідають про буремні 1917—1921 роки. Документи, події, люди.

ДО ВАС моє слово, Жителі древнього Овруча. Хочу нагадати вам той листопадовий ранок, коли у місто увійшли партизани і вигнали з нього гітлерівців. Сьогодні у світлий і радісний день нашого свята разом з вами я з великою гордістю згадую своїх друзів по боротьбі, партизанів з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора 0. М. Сабурова — комуністів Миколу Мартим’янова. Василя Курочкіиа, комсомольців Василя Волчка, Степана Павленюка і Олександра Бивалова.

Русский лес в годы  великой Отечественной войны был лучшим домом для партизан: зеленая крыша, кроны деревьев надежно прикрывали лагерь, как летом, так и зимой.  Щитом нашего партизанского – отряда, которым командовал В. А. Карасев (впоследствии партизанское соединение имени Александра Невского), был большой хвойный бор на границе Гомельской области Белоруссии к Житомирской Украины.