Стаття із книги “PAWEŁ GIŻYCKI SJ ARCHITEKT POLSKI XVIII WIEKU” | “Павел Ґіжицький – польський архітектор 18 століття”. Дослідники на основі стилістичного та порівняльного аналізу архітектурних форм, вважають Ґіжицького автором проекту Овруцького костьолу та колегії єзуїтів.

Прохання голови та гласних Овруцької думи до Голови Директорії УНР про виділення коштів на допомогу постраждалому населенню міста та призначення слідчої комісії для розслідування кровавих подій і злочинств у місті. Не пізніше 26 лютого 1919 р.

На підставі невідомих раніше документів висвітлено перебіг військової операції Північної групи армії УНР проти з’єднань Червоної армії у районі Коростеня в березні 1919 р. Актуальність дослідження зумовлена цілковитою невисвітленістю коростенської операції в історичній літературі, хоча успішне здобуття українськими військами Коростеня стало першим значним військовим успіхом армії УНР в ході другої війни з Радянською Росією (1918–1920 рр.).

Документальні записки Прохода Василя Хомича, підполковника Армії УНР, історика, науковцья і публіциста, історіографа дивізії сірожупанників. В цій публікації наведена частина, що стосується боїв за Коростень-Овруч. Також є посилання на повний текст “Записки до Історії Сірих (сірожупанників)”

У статті розглянуто спробу заснування на початку 1920-х рр. у м. Овруч повітового музею, висвітлюється діяльність овруцької науково-археологічної комісії, вперше вводяться до наукового обігу наявні архівні джерела та аналізуються причини припинення існування цих установ, прослідковується доля їх співробітників, відображено розвиток колекціонування археологічних старожитностей на рубежі ХІХ – ХХ ст. на Словечансько-Овруцькому кряжі.

“Люстрація Овручскаго Замка въ 1552 году, Матеріалы для Исторіи Boлыни” було надруковано неофіційній частині “Волыскихъ Губернскихъ Ведомостей” у 1856 році. Серія статей вийшла як доповнення до “Описание Овручскаго уѣзда и его достопримѣчательностей” надрукованного в 1854 році.

Дослідження історичних, культурних та природних пам’яток овруцького повіту, надруковане у “Волынские губернские вѣдомости” в декількох номерах за 1854 рік.

Стаття з журналу «Вестник Юго-Западной и Западной России» надрукована в номері за квітень 1864 року. Описано стан історичних памяток Овруча та овруцького повіту, проблеми з їх збереженням. Зважаючи на те, що видання проповідувало ідеологію «самодержавства, православ’я і народності» та «єдиної та неподільної Росії», всіляко підтримувало русифікаторську і колонізаторську політику царського уряду, стаття несе в собі відголосок позиції видавця. Але всеж таки дає багато матеріалу для аналізу історикам та краєзнавцям.

Становлення систематичної і спеціальної освіти на Волині пов’язане з ім’ям овручанина Олександра Ігнація Єльця, який, прийнявши католицтво, вчився в єзуїтських колегіумах Люблина і Познані, відвідував теологічні студії в Кракові. У1632 р, О.І.Єлець заклав у своєму маєтку Ксаверів (нині Малинський район), що знаходився в п’яти старих верстах (більше 40 км) від Овруча, дерев’яний костьол. Два роки по тому генерал ордену Вітеллески затвердив Ксаверівку як єзуїтську фундацію на Волині, при якій повинен був діяти колегіум – клерикальний середній учбовий заклад. За духовним заповітом після смерті О.І.Єльця Ксаверів повністю перейшов у володіння ієзуїтів (С.Заленський).

В статье рассматриваются укреплённые поселения (городища и замчища) обследованныев ходе работ Овручской и Восточно-Волынской экспедиций ИА НАН Украины на территориисеверной Житомирщины (в пределах средневековой Овручской волости).

Передісторія заснування колегіуму в Овручі пов’язана з ініціативою покатоличеного українського шляхтича Гната-Олександра Єльця. Вступивши до ордену єзуїтів, він зобов’язався обернути на користь поширення на Поліссі «справжнього» християнства – католицизму, зокрема на створення колегіуму зі школами в приналежному йому містечку Ксаверові, всю свою спадщину. Ксаверівська оселя зі статусом резиденії була таким чином відкрита 1635 року. Перші помешкання та костел були дерев’яними, В 1648 році ксаверівська резиденція зачиняється. Як виявилося згодом, – назавжди.

Участниками экскурсіи Городецкаго музея, устроенной барономъ Ѳ. Р. Штейнгель въ 1900 г., осмотрѣны были, между прочимъ, памятники старины въ г. Овручѣ и записаны сообщенія мѣстныхъ жителей относительно различныхъ обстоятельствъ и преданій, стоящихъ въ томъ или иномъ отношеніи къ древностямъ этого города.