Ботян Олексій Миколайович

Ботян Олексій Миколайович – колишній командир диверсійної групи 4-го управління НВКД СРСР, полковник у відставці. Народився 10 лютого 1917 року в селі Чертовічи  Віленської губернії Російської Імперії (нині ця територія входить до складу Республіки Білорусь). Білорус.
Ботян Олексій Миколайович
Ботян Олексій Миколайович

Вихідець з селянської сім’ї. Проживав з сім’єю на території Польщі, закінчив середню школу. Був покликаний в польську армію, проходив службу в частинах зенітної артилерії, дослужився до звання унтер-офіцера. Брав участь в боях проти німецько-фашистських військ у вересні 1939 року. За деякими даними, збив як командира розрахунку зенітного знаряддя три німецькі літаки.

Після окупації Польщі гітлерівцями, пробрався на територію, що відійшла до СРСР. Працював вчителем в початковій школі, отримав радянське громадянство. У 1940 році направлений на службу в органи НКВД СРСР, в 1941 році закінчив розвідувальну школу. У липні 1941 року зарахований до складу Окремої мотострілкової бригади особливого призначення, що підкорялася 4-в управлінню НКВД СРСР (начальник управління – П.А. Судоплатов).
У листопаді 1941 року як командир розвідувально-диверсійної групи перекинутий за лінію фронту. Брав участь в обороні Москви. потім в 1942 році направлений в глибокий тил ворога в західні райони України і Білорусії. Діяв там як самостійно, так і у складі крупних партизанських загонів. Був заступником по розвідці командира партизанського з’єднання Героя Радянського Союзу Віктора Олександровича Карасева.
Ботян Олексій Миколайович
Ботян Олексій Миколайович

Під його безпосереднім керівництвом проведена операція по вибуху німецького гебітськоміссаріата в місті Овруч Житомирської області Української РСР, коли там знаходилася інспекція з Німеччини. Так звана  “Овруцька операція”, що ввійшла в підручники по підготовці диверсантів, як приклад вдало спланованої і проведеної диверсійної роботи. В результаті цієї операції 9 вересня 1943 року знищено 80 гітлерівських офіцерів. За цю операцію Олексій Ботян представлений до звання Героя Радянського Союзу, але тоді нагороджений не був.  (Відеоролик про Овруцьку операцію в “Відеоархіві”)

У травні 1944 року за завданням Центру на чолі групи з 28 чоловік зробив перехід до Польщі, маючи завдання організації розвідки розташування і пересування противника в районі міста Кракова. Завдяки хорошому знанню польської мови і культури місцевого населення, а також своїм організаторським здібностям, Олексій Ботян зумів організувати взаємодію і спільні бойові операції з такими різними політичними силами, як частини Армії Крайнової, Армії Людової і селянськими Батальйонами Хлопськимі. Наприклад, їм проведена зухвала операція по захвату спільно з підрозділами Армії Людової міста Ілжа, в ході якій з в’язниці були звільнені арештовані польські патріоти, захоплена велика кількість зброї і спорядження.
Зараз в місті Ілжа встановлений пам’ятник героям того славного бою, на якому разом з іменами поляків вибиті імена і радянських бійців групи А.Н. Ботяна. Поки цей пам’ятник ще не знесений борцями з “спадщиною комуністичного режиму”. Групі Олексія Ботяна удалося влаштуватися в районі Кракова і розвернути широку розвідувальну і диверсійну діяльність.
В кінці 1944 року  бійцями групи був захоплений інженер-картограф Зігмунд Огарек, етнічний поляк, що мобілізований до складу гітлерівської армії і служив в тилових підрозділах вермахту. Огарек надав коштовні свідчення про склад вибухівки в Ягелонськом замку, яку передбачалося використовувати для знищення історичного центру Кракова, Рожновської греблі і мостів через річку Дунаєц. Олексію Ботяну удалося упровадити в замок під виглядом вантажника польського патріота, який встановив міну сповільненої дії.
В розпал настання Червоної Армії вранці 18 січня 1945 року міна була приведена в дію. Величезний ворожий склад злетів на повітря. Ворог не зміг замінувати і знищити намічені до вибуху об’єкти в Кракові. А 19 січня до Кракова увірвалися передові частини 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союза І.С. Конева. У останні місяці війни група Олексія Ботяна діяла в тилу ворога на окупованій території  Чехословакії.
З 1945 року Олексій Миколайович Ботян проходив службу в оперативному складі 1-го Управління (зовнішня розвідка) Наркомату державної безпеки СРСР (з  1946 року – Міністерство державної безпеки СРСР, з 1954 року – Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР). Неодноразово виїжджав в закордонні відрядження в різні європейські країни для виконання складних і відповідальних завдань, про які ще не прийшов час розповідати. Притягувався для консультування співробітників групи спеціального призначення “Вимпел”.
У 1983 році в званні полковника звільнений у відставку за віком, але до 1989 року продовжував працювати в органах КДБ СРСР як цивільний фахівець. У післявоєнний період ще двічі представлявся до звання Героя Радянського Союзу в 1965 і в 1974 роках, але і тоді нагороджений не був. Поряд з Героєм України Євгенієм Березняком з’явився одним з прототипів головного героя романа Юліана Семенова “Майор Вихор” і однойменного художнього багатосерійного фільму.
Путин В.В. нагороджує Ботян О. М.
В.В. Путін присвоює звання
Героя Російської Федерації  О.М. Ботян
10 травня 2007 року

Указом Президента РФ від 10 травня 2007 року “за мужність і героїзм, проявлені в ході операції по звільненню польського міста Кракова і запобіганню знищенню його німецько-фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років” полковникові у відставці Ботяну Олексію Миколайовичеві привласнено звання Героя Російської Федерації з врученням медалі “Золота Зірка”.

Володіє німецькою, польською і чеською мовами.
Живе в Москві.
Нагороджений радянськими двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-ої міри, орденом Трудового Червоного Прапора, російським орденом Мужності, медалями СРСР і РФ, у тому числі «За бойові заслуги» і «Партизанові Вітчизняної війни» 1-ої міри, знайомий «Почесний співробітник держбезпеки», а також орденами і медалями іноземних держав, у тому числі польським орденом Віртуті Мілітарі.
В статті використано матеріал із сайту “Герои страны