admin Етнографія, Статті

ПИСАНКАРСТВО ТА ПИСАНКИ СЕЛА ГЛАДКОВИЧІ НА ОВРУЧЧИНІ В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ  (за архівними матеріалами) 

У статті на основі використаних архівних джерел висвітлено питання писанкарства в с. Гладковичі на Овруччи­ні. Відомості про виготовлення фарбованих, розписаних великодніх яєць надходили до Волинського центрального музею, який і розсилав запитальники. Подано матеріал, зібраний членами етнографічного гуртка, що існував при сільській школі. 

Віктор Ткаченко НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ 5/2014| http://www.etnolog.org.ua

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні значно зріс інтерес до вивчення міс­ цевої історії та культури, чому сприяло й ви­ никнення в цей час різноманітних наукових об’єднань. Саме таким було Товариство до­ слідників Волині в Житомирі, яке згуртувало навколо себе людей, небайдужих до краєзнав­ чих досліджень: науковців, краєзнавців­ама­ торів та ін. 

Серед місцевого населення досить попу­ лярним був Волинський центральний музей, що для комплектації своїх колекцій удало ви­ користовував зв’язки з громадськістю. Так, за один тільки рік фонди закладу збагатили­ ся дарунками від окремих установ та 66 осіб, з­поміж яких (поруч з відомими вченими, му­ зейними діячами, меценатами) були представ­ ники різноманітних верств суспільства [11, с. 250]. З найбільш значних надходжень слід виокремити дві колекції писанок від П. Абра­ мовича, передані до етнографічного відділу музею. Одна з них у кількості 147 штук на­ дійшла в 1914 році [10; 11]. 

Співробітники Товариства розробили про­ грами з дослідження Волині, зокрема, й пи­ санкарства. Існувало кілька варіантів анкет, що розсилалися інформаторам. У першому було тільки сім запитань. В іншому варіанті їх було більше, і охоплював він ширше коло питань. У вступній частині до програми зі збирання писанок, яку розповсюджував му­ зей, зазначається, що найкращим джерелом поповнення колекції є можливість замовити виготовлення писанок майстрині, до того ж зі всіма узорами, які є в її доробку. Відповідно писанкарка могла відповісти на всі поставлені запитання. 

У програмі наголошувалося, що важливою є будь­яка інформація щодо цієї теми. Її авто­ ри акцентували увагу на тому, що, крім писа­ нок, поширеними є крашанки, різнокольорові капанки, малярські писанки, скробанки (дря­ панки) та монастирські писанки. Їх необхідно було збирати й описувати відповідно до за­ питань, уміщених в анкеті. Висловлювалося прохання надсилати до музею також писанки або малюнки орнаментів на них. У кінці зазна­ чалося, як потрібно їх упаковувати. Програму підписали Віце­голова Товариства дослідників Волині П. Тутковський, голова Етнографічної секції Н. Белонін та секретар П. Абрамович [5, арк. 3, 3 зв.]. 

Упродовж 1909–1913 років такі запи­ тальники були розіслані вчителям народних шкіл, училищ і духовних семінарій, волосним правлінням, священикам та приватним осо­ бам. Наприклад, у звіті Товариства за 1909– 1910 роки йшлося про те, що в 1910 році було розіслало майже 800 запитальників [12, с. 91]. 

Як свідчать матеріали Архівних науко­ вих фондів рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського (АНФРФ ІМФЕ), де зберігається частина анкет, перші відомос­ ті про писанки Волинської губернії почали надходити в 1909 році. Дописувачами були переважно учні народних училищ, Духовної семінарії, учителі та небайдужі люди. Інко­ ли відповіді на запитання мали формальний характер, однак в окремих міститься досить цікава інформація про писанки в тому чи іншому місті, селі краю [4]. На сьогодні в АНФРФ ІМФЕ зберігається 162 анкети з даними про писанкарство за 1909–1913 роки та одна – за 1925 рік (із с. Гладковичі). На багатьох відсутні роки надсилання їх до му­ зею. Хоча, імовірно, І. Шуликов, отримую­ чи їх, позначав для себе дати. Це видно на окремих анкетах, де олівцем надписано рік надходження. Основна частина анкет­від­ повідей надійшла в 1911 році – 33 одини­ ці. Найраніше (1909 роком) датована одна, 1910­м – шість, 1912­м – одна, 1913­м – двадцять одна, 1914­м – вісім і 1925­м – одна. Отже, з наявних 163 одиниць точно датованими є 71. 

Серед анкет з відповідями за 1911 рік, що надійшли на адресу Товариства, була одна із с. Гладковичі Овруцького повіту. Наводимо її зміст. 

«1. Волынской губ. Овручского уезда село Гладковичи. Народность – малороссы. 2. Пи­санки разрисовывают – девицы. 3. Данныя писала девица крестьянка Оля. 4. Пишут писанки обыкновенно на страстный четверг. 5. Краски для писанок покупныя. 6. Жел­ тая краска собственного приготовления из коры яблони или луку – лук или кору надо вываривать. 7. Для раскраски писанок упо­ требляются кисточки (кисточки при сем при­ лагаются). 8. Писанки дарят девицы – хлоп­ цам в знак симпатии. 9. Бабы дарят внукам и вообще обмен писанками равносилен поздрав­ лению с Праздником Пасхи. 10. Дать писан­ ку – называют дать волочобне. 

На второй день Пасхи каждый крестья­ нин (мущины) несут по 2 яйца в церковь и дарят батюшке при взаимном поздравлении. Назвы писанок: “сон”, “кручки”, “вітракь”, “со­ роки лапки”, “гурочки”, “полная рожа”, “косая рожа”, “боковая рожа”, “чулночки”, “рожа”» [6, арк. 24]. Дані анкети із с. Гладковичі, занесені, напевне, І. Шуликовим до зведеної відомості про писанки [9, арк. 7]. 

З року в рік музейна колекція збільшу­ валася. Про це яскраво свідчать статистичні матеріали, що систематично публікувалися в офіційних звітах про діяльність Товариства. За станом на 1 січня 1912 року в музеї нара­ ховували 5220 одиниць збереження; на 1 січня 1913 року – 5976, на 1 січня 1914 року – 8292 [11, с. 245]. 

У 1915 році у Волинському центрально­ му музеї зберігалося 1345 екземплярів пи­ санок, крашанок, мальованок (фарбованок) [12, с. 93; 13]. За анкетними та інвентарни­ ми даними, що надійшли до музею впродовж 1911–1913 років, відомо, що сім із них були із с. Гладковичі [8, арк. 72]. Узагальнення ін­ формації, як і формування колекції писанок та їх опрацювання, Товариство дослідження Волині доручило І. Шуликову, автобіографіч­ ні дані про якого досить скупі. У 1924 році В. Кравченко згадує про нього як про люди­ ну, що вже померла. 

З архівних матеріалів відомо, що у Во­линському центральному музеї в 1923 році був етнографічний відділ, де найбільшу збір­ку становили писанки (близько 1200) [15, c. 382]. Як бачимо, порівняно з 1915 роком, колекція дещо зменшилася за період Першої світової та громадянської воєн і революцій­ них подій в Україні. Упродовж 20­х років ХХ ст. музей продовжував збирати писанки. В. Кравченко зауважує, що на Волині не зна­ ли, звідки цей звичай повівся, які вірування та обряди пов’язані з писанками, як їх виго­ товляють і т. п. Писанкарство з історично­ го погляду відоме небагатьом спеціалістам­ етнографам та особам, які цікавилися ним. Техніки виготовлення писанок знала лише обмежена кількість жінок­фахівців, причому багато з них тримали це в таємниці, аби ніхто не довідався про власні способи розпису кож­ ної майстрині [3, арк. 2]. Комплектацію збір­ ки волинських писанок музею продовжили в ці роки В. Кравченко, Н. Дмитрук та інші науковці під час їхньої роботи в мережі за­ кладів ВУАН [14, с. 89]. 

Необхідно зазначити, що в 1920­х роках В. Кравченко також розробив нову програму зі збирання писанок, у якій робота розписана за напрямками їх дослідження [1]. Уся діяль­ ність була поділена на опрацювання відпо­ відної інформації в семи гуртках, хоча автор передбачав і можливість їх об’єднання в разі необхідності. Варто вказати й на те, що у 20­х роках ХХ ст., у зв’язку із заснуванням ВУАН, в Україні широко розповсюдженими були етнографічні гуртки при школах, учили­ щах та інших навчальних закладах, які займа­ лися збором матеріалу про духовну та матері­ альну культуру населення й надсилали його до Академії наук. 

Саме за програмою В. Кравченка члени гуртка учителів із с. Гладковичі у складі Я. Бі­ лошицького, Н. Нікончук і С. Панасенко зі­ брали відомості про писанкарство села та наді­ слали їх до Волинського центрального музею, на замовлення якого керівник гуртка Я. Біло­ шицький виконав цю роботу в 1925 році. Ува­ жаємо, що ґрунтовне дослідження гуртківців варто опублікувати в цілому. Стилістику та орфографію авторів збережено. 

«Про писанки та крашанки й мальованки в селі Гладковичах, на Коростенщині. 

Про писанки Дослідження переводилося у с. Гладкови­ чах на Овруччині гуртком учителів Овруцької школи Білошицьким Я. Ф., Панасенком Сер­ гієм Ол. та Нікончуковою Наталкою Хоми­ нішною. 

1925 р. 26 та 27­го квітня. Відомости про писанки зібрані від 1) Ко­маревич Катерини Павлової (Сичевська дів. приз.). 2) Левинсон Васьки Петрової – 49 р. 3) Кректунової Олі Павлової – 42 р. 4) Наталки Тимохової Власенко 53 р. та ин. 

Писанки починають писать у піст «На Хресті» – в середу. Цей день святкують май­ же всі, і хто уміє та хоче, то починає писать пи­ санки. За здалегідь підготовляється до цьо­ го приладдя, як «кистка», которою пишуть, віск чи клей пчолиний. Писання писанки, це робота марудна, а тому треба відповідні умо­ ви – тишина в хаті, спокій на серці, де є діти – крик, біганнє, або чогось сама не спокійна то писанки не напишеш. «Випроводиш дітей гу­ лять, або сам підеш у таку хату, де спокійно, і там сідаєш писати». 

Першу писанку годиться написать «Хрес­ тами» (ч. 2), а там далі пиши вже «яку голо­ ва зносить». Коли вже пишуть писанки, то не співать, не балакать не годиться: «Бог його знає чому, – може, щоб не збиться». Писанки можна писать від «Хресті», аж до «Проводу» по більшости в святиє дні, «то(у)л’ки не проти неді(е)лі» – тоді гріх. Яйце перше підогріва­ ють, щоб приставав віск, а тоді кисткою обво­ дять ободці, а потім миж ободцями пишуть вже узори; пишуть такі писанки: 1) «бокова рожа», 2) «Хрестами», 3) «ско(у)сна рожа», 4) «пов­ на рожа», 5) «безконечник», 6) «грабелька­ ми», 7) «раком», 8) штанами, 9) «ветрачками», 10) «сорочиними лапками», 11) «воловими оча­ ми», 12) «грабельками», 13) «гребjoночкою», 14) «гребелькою», 15) «гребенцем», 16) «хву(о) рочками», 17) «калиновим цвітом», 18) «зу(о) рками», 19) «бочечкою», 20) «вилочками», 21) «маковкою», 22) «гнуздечками», 23) «на­ рітниками», 24) «вjельцем», 25) «дубовим листєм», 26) «гурочками», 27) «jолочко(у)jу», 28) «Божа роча» і иншими. 

Мужчини писанок не пишуть, а тільки дівчата та жінки. 

Кистка

Кистку роблять мужчини, а иноді й жін­ ки. Роблять кистку з сухозлу(о)тка, який до­ стають на образі, сухозло(у)тку на кистку іде трошки, а тому не гріх брать з образа, бо це ж «на святе діло». Коли нема сухозлотка, то кистка робиться з м’якої меді. Мідь молотком росковують на тоненького листочка, такого як сухозло(у)тка, тоді на голку цього листоч­ ка обкручують і робиться така трубочка (чим трубка тонша і листочок міді тонший, тим буде краща кистка). Трубочка ця не більш 1 сан. Довжини, вона вправляється в держальце, яке росколюється, туди вставляється ця трубочка­ кистка і звязується держальце ниткою. Щоб кистка була з тоненькою диркою, то її перше роскачують на голці, а потім на щотинковому волоску. Кистки нігде не купиш, бо їх на про­ даж не роблять, а часто «на Хресті» кистки дарує брат сестрі, або навіть хлопець діу(в)чині дарує, або дає їй, що вона просила їй зробить кистку (питання спорне, чи хлопець дарує, чи тільки по просьбі робить кистку дівчині). 

Віск

Віск для писання писанок ростоплюється в черепку поливяному; коли віск ростопиться, то його змішують з сажою. Найкращиє писанки вдаються, коли писать не воском, а пчолиним клеєм, тоді самий малюнок буде жовтий, а коли воском, то малюнок буде білий. Необхідно, аби віск чи клей завжди був гарячий, тоді краще пристає до яйця і швидче можна писати. Кистка вкладається в віск, у дірочку кистки набираєть­ ся воску і тоді пишеться нею по яйці малюнка. 

Краска

Щоб до яйця краще приставала фарба, то яйце чи писанку кладуть у парену гречану полову на цілу добу, але щоб полова [небу]ла 

холодна; яйця тоді робляться жовтими і фар­ буються краще. Краски готують самі, а иноді купують на базарі такі, як червоного, та си­ нього кольору (і уже під цей колир). Останні краски роблять самі: 

Жовто­коричнева краска готується з шелу­ хи цибулі. Шелуху з цибулі варять, щоб вона добре впріла. Потім юшку зливають у другий горщик, а шелуху викидають. В тій же юшці красять писанки і крашанки – вони бувають жовто­коричньового кольору. 

Синя краска готується з «сону». Сон, що весною росте в лісі зривають, варять, проці­ джують і в юшці красять яйця, тоді вони бу­ вають синіми. 

Зелена краска готується з лісової «зельон­ ки». Зельонка – це зілля таке росте по ви­ соких дубровах, похоже на маленькіє ялинки (вишиною 10–15 сан.). Зельонка варинітся, проціжуїться і в тій юшці красять яйця та пи­ санки – вони виходять ярко­зелені. 

Проціжують краски для того, щоб листоч­ ки не приставали до яєць і не робили «п’ятен». Червоної краски самі не приготовляють, а купують так званий «червець» – порошок. Його розчиняють у окропі і также красять яйця у червоний кольор. 

Процес покрашення писанок. Діляниця и т. п.

Звичайні крашанки красити легко; трудні­ ше красити писанки, а надто складна річ кра­ сити «мальованки». 

Крашанки готуються так: яйце кидають ложкою в кипячу краску і воно та вариться 4–5 хвилин. Виймають його з краски і по­ кручують на столі. Коли воно варене, то кру­ титься швидко, а коли ні то помаленьку. Потім кладуть у холодну воду, щоб відставала кора. Писанку треба доглядать, щоб вона не пере­ варилася, бо тоді в окропі­красці відстане віск і малюнки закрасяться. Писанки стараються не доварювать, витягають, витерають їх від воску і тоді кладуть у холодну воду, а тому писанок красить зразу багато не можна, а крашанок – скільки хоч. 

Мальованки готують лише в теплій фарбі. Коли хоче особа виробить якийсь червоний малюнок на яйці, тоді треба все яйце укрить воском, крім малюнка. Коли вкине яйце в краску не закрита частина викраситься у чер­ воний колір, а частина яйця, що була під вос­ ком, буде біла. 

На продаж писанок не пишуть – не го­ диться, але по проханню можна писати й чу­ жому, за що платні не беруть. 

Коли яйця покрасять, то мати або батько ділять їх між усією сім’єю так: коли батько молодий, а діти малі, то батькові виділяється найбільше, трохи менше ніж батькові лишає собі мати, а малим дітям дають по 2­3­5 штук, по зрісту – більша дитина одержує більше, а менша менше. Тут же виділяється частина для того, щоб «посвятити». Іноді виділяється частка для «волочобного» з загальної кіль­ кости; а буває так, що батько дає «волочоб­ ного» зі своєї пайки, мати – зі своєї пайки, а дочка – зі своєї. Коли ж батьки старі, а діти дорослі, то діти одержують, хто старший тому більше; а батьки лишають собі лише для «во­ лочобного». 

На «Всюношну» (кажуть і на «Всіношну») батько, мати або старший син – бере коробку, в яку покладено: яйця, паску, сир, сметану, порося з хріном у зубах, хліб з дробком соли, бруска, ножа – все це укриває «насто(у)лни­ ком» і несе до церкви «святит». За годин 2–3 перед тим, як піп буде святить, з коробками обступают кругом церкви і кожен пнеться ви­ ставить свою коробку так, щоб «посвятило­ ся» усе. Іноді частину крашанок та писанок «облуплюють», щоб свята вода з кропила по­ пала на яйце. 

Коли посвятять, то зараз же поспішають до дому. Хто з дальна і привіз коробку кіньми, то вератаючись назад, коней гонить «на всю силу». Хто йде пішки, то бережись, бо можуть звалить з ніг і навіть убить кіньми – «кажуть, що за це й суд не судить». Дійсно в (19)24 році в Гладковичах убили так одного діда на смерть і лишили на вулиці, тільки остання підвода пі­ дібрала його і завезла до дому. 

Тільки принесуть коробку з свяченими рі­ чами до дому, то (декотрі) виймають крашан­ ки й писанки з коробки, кладуть їх у миску з водою. Цією водою умивається мати (коли молода), а з дітей умиваються тільки дівчата, (щоб були хорошими). Зараз же всі сідають за стіл і починають «розгоуляцца». Зрізується з «паски» окраєць і кладеться на комені для засушки. Перший раз годиться вкусить «свя­ ченого» яйця, а потім можна їсти все що є на столі. «Шкаралюпа» з «єйца» збирається в мисочку, потім хорониться в купи з кришками паски. Ці кришки з шкаралюпою бере госпо­ дар, як перший раз їде на весні заорувать, прі­ орує їх у першій борозні. Декотрі, ці кришки з шкаралюпою кидають у піч, а декотрі – за­ копують на межі під плотом, чому на межі під плотом – не відомо.

«Волочебне» 

На перший день Великодня діти «хреще­ ники» йдуть до своїх хрищених батьків, ма­ терок і дітям дають «волочобне», або пару крашанок чи писанок. Під вечір першого дня, або на другий день дочка заміжня з чолові­ ком приходять «до матері», тут їх угощають і дає теща зятю «волочобне». Дівчата дають «волочобного» хлопцям, але вже не менше па­ ри­писанок, або мальованок. За «волочобне» хлопець, колись, як варили мед при церкві, купляв «гарнец» меду і угощав дівчину, а те­ пер, хлопці наймають за «волочебне» дівчатам музику і разом танцюють – хлопець з тією дівчиною, від якої має «волочобне» – це вже відзнака, що вони кохаються. Дівчина паруб­ кові дає волочобне на самоті, тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. 

Гуляннє писанками чи крашанками:

Починаючи з першого дня Великодня, мужчини «гуляют у битки» або «в рядки». Гуляють звичайно дорослі парубки та муж­ чини, инколи навіть старі діди. Діти побіль­ шости спостерігають та заздрять дорослим, а самі гуляють мало тому, що не уміють і тому, що малу пайку одержують при поді­лі. Для гуляння «в битки» чи «рядки» зби­ раються коло церкви, або на майдані в селі. В битки гуляють так: – «В тебе ще є? – то давай «похристокаємса»! – «Як с тобою гу­ лят, у тебе таки є «моцаки». – «То менят бу­ дем! « – «Ні(е), давай вже при сво(у)йци». «Е, то це ти вже мабуть дейсь достав, шо так смейло, твойе куре не несут таких, – дай по­ куштую!» «Ні(е), держи, буду бит». Дай же но(у)гтjем пошкрабат». – Нjе держи! – ти бит не будеш, давай на те лисе менят! Другі з боку: – да що ти боїсса, воно тебе породи­ ло? Бий, то – виливок! – Ну, то держи!» – «Ні(е), ти держи!» – «Ти держи!» «Ти дер­ жи!» Довго так торгуються, а нарешті один держить другий притулить своє яйце до яйця свого суперника, повозить, помахає, а потім: «Щось сме(у)ло держить, боюся щоб часом це в його не зно(у)со(у)к!» – «Да на диви­ са, це тобе(и) таки зно(у)со(у)к, то(и)лько не куштуй!» – «Держи, буду бит!» Нарешті держить, а другий б’є. Яйце – трісь, а з боку «Христос Воскрес, чия!» – А що(и)б ти про­ валивса, ти знаєш, що ти минье(й) зробив?» Я ж за це яйце со(и)гласивса день косит!» Ну, – держи ще пуху, тоді й будеш росказу­ ват!» – Держить той хто й держав і пухою б’є сміло, бо не вірить, що пуха «вивезе». Роз­ билась пуха, битку забирає той, чиє яйце ли­ шилося цілим. – «Дай же хоч покоштуват!» Моцує – тобто стукає об зуби: – «Еге, на його копу неси, де ти його достав». «Ей­бо(и) своє!» – «Ти йому вкри…, то з клачок, він хо­ див на Вербницу нарочно за яйцами, кажуть, дьве(й) достав». 

Так «гуляют у битки» азартні гроки, а звичайні гуляють яйцями від своїх курей, але торгуються так само довго. «Коштувать, або «моцуват» не всі уміють, а коли не уміють гроки опреділювати котре міцнійше, то тіль­ ки дивляться на форму, щоб часом не гусиний «зно(у)со(у)к».» (Гусиний «зносок», це від молодої гуски перше яйце, воно кругліше за куряче і трошки більше ніж куряче, звичайно буває і міцнійше курячого яйця). Додивляють­ ся, щоб не «марикапка» (яйце цесарки), або щоб не куриний «зносок». Куриний «зносок», це 1­е яйце молодої курки, звичайно буває ма­ леньке, а також і міцне. 

Лихо тому ігрокові, котрий попадеться з «смолянкою», або «вощанкою» – обов’язково «побють морду», будь він хто… за обиженно­ го вступиться вся громада, а тому «смілян­ кою» чи «вощанкою», грок орудує ввечері і намагається не давать її супротивникові в руки; в руках зараз пізнають, бо вона важча за звичайне яйце. 

Смолянку роблять так: яйце прокручують голкою і висмоктують білок і жовток, потім шкаралупу сушать. Такої товщини як голка качають з воску, або зі смоли палічки і ними наповнюють яйце. Це яйце кладуть на черінь, щоб віск чи смола в яйці ростали. Коли віск ростане, то пристане з середини до шкаралу­ щи і яйце робиться міцне, тільки важче зви­ чайного. Дірочку заліплюють воском і тоді красять, чи навіть пишуть писанку і «смолян­ ка» чи «вощанка готова». 

Дівчата «в битки» майже не гуляють, а коли пристане до неї якийсь хлопець, то вона держить яйце без торгу і звичайно «проби­ ває», тобто її яйце розбивають і вона віддає битку. 

Гуляння в «рядки» полягає в тому, що 2–3–5 осіб складають по пари яєць у шапку. Яйця там мішають і кожен по­черзі з шапки витягає по одному яйцю і по­черзі один друго­ му держить і б’ють. У кого останнє яйце зветь­ ся «перебо(у)йчик»; воно віддається передос­ танньому гроку. 

«В битки» гуляють особливо на перших трьох днях Великодня. Частково гуляють на «Науський» Великдень, в «Аркушну» неді­ лю і до «Радовници», яка буває в понеділок на другому тижню Великодня. Після «Радоуни­ ци» гулять «в битки» не годиться. 

Чисте яйце вмивається ще для того, щоб «викачувати переляк». Що тоді шепчуть, коли «викачують» – довідатись поки не вдалося – бояться росказувати – перше тому, що буде «не помошне», а друге й те, що бояться Влади; знають, що знахарство забороняється. 

Повірря є такі:

  1. «На Великдень не можна обідати коли стіл не накритий скатертью, бо знесе кришу». 
  2. На Великдень не можна умиватись на долівку – не годиться – (чому, не хочуть ка­ зать). 
  3. Свяченим бруском, який посвятиться в коробці разом з паскою, треба ростирать всякі опухолі – помагає. 
  4. Свячений ніж помагає при шептанні ху­ доби, як захворіє, а також цім ножем, коли ще він виораний, то добре різати пупа дитині. 

Власне що до Великодня та писанок чи кра­ шанок, то вдалося довідатись лише про таку поговірку: 

“Дай Боже того дождать, щоб за єєчка по­ держать” [7]. 

Той­таки Я. Білошицький у 1925 році в с. Гладковичі закупив писанки по 11 коп за кожну (вони мали назви: «скоса рожа», «боко­ва рожа», «Божа роса» («матері Божої роса»), «лісовая королева», «повна рожа», «наретни­ ками», «бочечкою», «ветрачками», «гребйо­ ночками», «греблею», «дубове листя», «смо­родина», «сорочині лапки», «раки», «воловни очі», «калинів цвіт», «йолочка», «зорочка», «грабельками») [2, арк. 190; 16, с. 53–54]. 

Дослідниця Л. Гарбузова наводить відо­ мості про те, що в січні – березні 1926 року було придбано двадцять дві писанки із с. Глад­ковичі Овруцького району за «два карбованці сорок дві копійки (по 11 копійок за писанку)» у гр. Я. Ф. Білошицького для Волинського цен­ трального музею. Можливо, ідеться про одну й ту саму колекцію писанок [12, с. 94]. 

Отже, у першій чверті ХХ ст. писанкар­ ство було досить поширеним явищем в укра­ їнському селі. Це, зокрема, видно з того, що упродовж досліджуваного періоду писанки із с. Гладковичі надходили до колекції Волин­ ського центрального музею. Зібрані членами місцевого гуртка матеріали про народне ре­ месло в Гладковичах значно збагачують ін­ формацію про цей вид народного мистецтва на Овруччині. Велике значення для їхнього зби­ рання мали програми, що розроблялися й по­ ширювалися членами Товариства дослідників Волині та співробітниками музею.

  1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського (далі – АНФРФ ІМФЕ), ф. 15. В. Кравченко, од зб. 111. Програма [по збиранню матеріалів про обрядо‐ вість річного циклу], 1921, 1924 рр., 37 арк. 
  2. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 11. Інвентарні картки музейних експонатів етнографічного відділу Волинського краєзнавчого музею, 55 арк. 
  3. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 27. В. Кравченко. Короткий історичний огляд про походження крашанки, пи‐ санки на паску. 1924 р., 9 арк. 
  4. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 42–57. Программы собирания пасхальных писанок и ответы на них, собранные по Волынской губернии. 1909–1913 гг. 
  5. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 42. Программы собирания пасхальных писанок и ответы на них, собранные по Волынской губернии. 1909–1913 гг. Новоград‐Волынский уезд. 1909. Машинопис, рукопис, 23 арк. 
  6. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський крає‐ знавчий музей, од. зб. 45. Программы собирания пасхальных писанок и ответы на них, собранные по Волынской губернии. 1909–1913 гг. Овручцький повіт. 1911 р., 26 арк. 
  7. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 57. Программы собирания пасхальных писанок и ответы на них, собранные по Волынской губернии. 1909–1913 гг. Про писанки та крашанки й мальованки. Записано учителями в с. Гладковичи на Коростенщині. 1925 р. Рукопис, 9 арк. 
  8. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський крає‐ знавчий музей, од. зб. 62. Анкети та інвентарні відомості про писанки 1911–1913 рр. Рукопис, 94 арк. 
  9. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнав‐ чий музей, од. зб. 63. Сводная ведомость о писанках. Рукопис, 11 арк. 
  10. АНФРФ ІМФЕ, ф. 16. Волинський краєзнавчий музей, од. зб. 64. Опись писанок, сданых П. Абрамовичем – И. В. Шуликову, 1914 р. Руко‐ пис, 2 арк. 
  11. Лапчук Н. В. Музей товариства дослідників Волині (Волинський центральний музей у Жито‐ мирі) / Н. В. Лапчук, Е. М. Піскова // Музеї Укра‐ їни ХІХ – поч. ХХ ст. – К. : Асоціація етнологів, 2005. – С. 243–255. 
  12. Гарбузова Л. Писанки Волинської губернії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) в зібранні Жито‐ мирського краєзнавчого музею / Л. Гарбузова // Волинь‐Житомирщина: історико‐філологічний збірник з регіональних проблем / [ред. коле‐ гія : В. Білобровець]. – Житомир, 1998. – No 3. – С. 91–96. 
  13. Гарбузова Л. Писанки Волинської губернії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Л. Гарбузова // Музеї України. – 2004. – No 6. – С. 6. 
  14. Несен І. Колекція писанок із Коростенщини Національного музею народної архітектури та побуту України: етапи формування та вивчення / І. Несен // Музейні колекції: історія, дослідження, атрибутація: зб. наук. праць / за ред. д‐ра мист‐ва М. Селівачова. – К. : ХІК, 2010. – С. 87–93. 
  15. Ткаченко В. Волинські писанки / В. Ткаченко // Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура. – К. : Видавництво Асоціації етнологів, 2000. – Кн. 1–2. – C. 382–389. 
  16. Ткаченко В. Розвиток українського писанкарства кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: регіональні особливості, сучасні трансформації : дис. … канд. іст. наук. Спеціальність : 07.00.05. – К., 2012. – 215 с.