Село Коптівщина на Овруччині вперше згадується у письмових джерелах в описі Овруцького замку 1545 року як маєток зем’янина Тимка Посеговського, який отримав цю землю за вислугу.
Томка Посеговского селища именемъ: Коптевщина, а Ковское выслуга отъ двадцати летъ, на тыхъ селищахъ дымовъ осмъ, службъ двѣ, пустовщныу тежъ наймче;
Вдруге назву цього села знаходимо під 1569 роком у списку зем’ян Луцького повіту, які мали скласти присягу польському королю Сигізмунду Августу після приєднання Волині до Польського королівства.Тоді маєток належав Федору Хом’яку.
У 1570-х роках власником села був Юрій Підбільський. Станом на 1618р. власником був Стефан Руський( можливо так називали Стефана Немирича, який згадується як власник села 1624 року)
Загалом у 17 столітті Коптівщина досить часто змінювала своїх власників.У 1636 та 1646 р.р.,як селище Коптіїв, двічі згадується в книзі Київського гродського суду у скаргах їх власників Стефана та Андрія Мощеницьких на норинського шляхтича Юрія Немирича, який пограбував з коптівського маєтку 500 голів великої рогатої худоби.
Надалі,згідно Книги Овруцького замкового уряду у 1678 р.в Коптівщині проживали їх власники Флоріан та Казимір Прушинські. Десять років пізніше власником вже був Станіслав Коритко.
У 18 столітті село належало до численних маєтків відомої київської зем’янської родини Трипольських. Зокрема,у 1752 р.його власником був київський земський суддя Антоній Трипольський.У 1762 р.його дружина Ізабелла Трипольська за власний кошт побудувала в селі дерев’яну церкву Св.Трійці,яка,на жаль,не збереглася до наших днів і була знищена вже за радянських часів. У 1833 році, за участь у польському повстанні власника Коптіївского маєтку Ахіллеса Трипольського, царським урядом були конфісковані ці землі та передані іншим землевласникам.
З середини 19 століття власниками маєтку стають Рудницькі, зокрема подружжя Едуард та Людвіка з Ленкевичів Рудницькі. Ймовірно,що саме вони збудували на місті старої садиби новий будинок зображений на архівній світлині.
З сімейного архіву Мошинських
У цієї пари не було власних дітей, тому Людвика Рудницька переписала маєток своєму хресному племіннику Яну Вишневському, який на той час був власником маєтку в Симоничах Мінської губернії.
З сімейного архіву Мошинських
Ян Вишневський був добрим господарем. Неподалік садиби,на березі невеликої річки Хайчанки, він поставив паровий млин, який щорічно перемелював
10000 пудів зерна, та заснував крохмальний завод. Сировиною для заводу слугував особливий сорт картоплі,яку привіз Я. Вишневський з білоруського маєтку та вирощував її на землях коптівського маєтку. За рік прибуток із заводу складав 17400 рублів. На заводі в сезон працювало 15 працівників, а їх праця добре оплачувалася: за день жінка могла заробити на тернову хустку.
Вишневські були останніми власниками маєтку. Вони добре ставилися до місцевих селян, які вірно їм служили і крім грошей за їхню працю дарували їм подарунки.
У бурхливому 1918 році селяни Покалівської волості під дією більшовицької агітації ,,віддячили” пану пограбуванням маєтку та садиби. Родина Вишневських змушена була рятуватися спочатку до Києва, а вже звідти виїхати до Польщі.
Тепер в Коптівщині вже нічого не нагадує про існування панського маєтку. Радянська влада “потурбувалася,” щоб стерти з пам’яті людей усе, що стосувалося їх колишніх власників. На місці спаленої садиби звели споруди місцевого колгоспу, які теж вже безслідно зникли та житло для комунарів. Була розібрана старовинна церква та, навіть,зруйновані млин та крохмальний завод. І лише дивом збережені у нащадків далеких родичів Вишневських декілька старовинних світлин садиби та їх власників дає можливість поринути у той далекий та втрачений назавжди світ.
Ігор Довбиш
Юлія Давидюк