Автор в етнографічному нарисі, посилаючись на проведені дослідження, доводить, що слід вважати роком першої згадки села Покалів 1471 рік.
Після виходу в 1973 році фундаментального 26-томного видання Історія міст і сіл України [1] у багатьох небайдужих до своєї історії виникло бажання познайомитись більш детально з наведеними в статтях фактами і інформацією. З’явились питання щодо достовірності та реальності деяких фактів, викладених в цьому актуальному виданні. Нас здивувала дата першої писемної згадки про село Покалів – 1734 рік [1, том Житомирщина, стор. 522].
Інтерес до проблеми дати першої згадки про село Покалів проявили багато земляків. З’явилося декілька публікацій.
В районній газеті Зоря від 18.02.1964 була опублікована стаття Ірини Артеменко та Івана Зінкевича «Покалів», де висловлювалось твердження про першу згадку Покалева 1498 роком [2].
В 2015 році з’явилась невеличка замітка Марії Жук-Алешкевич [3] в Овруцькій районній газеті Зоря, де вона розповідає про дослідження Валентина Нелепа та Петра Фірова з незгодою встановленої дати першої згадки про Покалів в згаданому багатотомному виданні. Їхня версія – 1474 рік.
Дещо пізніше, в 2018 році на сайті Сергія Смика в Фейсбуці «Овруч. Сторінки історії» з’явилась стаття Валентина Нелепа та Юлії Давидюк «Історія села Покалів» [4].
Приведемо витримку з статті: Навколишні села в ХV ст. належали стародавнім дворянським родам овруцьких бояр, нащадками яких були бояри на прізвище «Покалевські». Так, згідно з документами Литовської метрики, 14 лютого 1556 р. Овруцький зимянин Богдан Покалевський (правнук Давида Велавського) подарував своїй дружині Опрані Денисівні третю частину Покалевського маєтку з Овруцького повіту.
Тож очевидним є той факт, що селу Покалеву не 284 роки, як випливає з книги «Історія міст і сіл України. Житомирщина» – 1734 рік, а, як мінімум, 460 років – 1556 рік.
Сергій Бондаренко, краєзнавець-історик, автор багатьох книжок по історії Овруччини приводить дату наближену до видання Історія міст і сіл України – 1724 рік [5].
А в своєму етнографічному нарисі про рідне село Покалів ми, посилаючись на проведені дослідження, стверджуємо про 1471 рік.[6].
Для встановлення реальної дати ми розпочали пошуки першоджерельних історичнх та архівних матеріалів і документів, створених під час або невдовзі після подій, що вивчаються. Багато допомогло нам знайомство з дискусіями на сторінках ВГД знаними краєзнавцями Овруччини Сергієм Левківським, Іваном Левківським і Сергієм Невмержицьким (NEVMER).
В результаті роботи нами були виявлені факти, не помічені ні авторами статті в Історія міст і сіл України, ні авторами статтей в «Овруч. Сторінки історії», ні Сергієм Бондаренком та іншими авторами-краєзнавцями, котрі приводять ту чи іншу дату першої згадки про село Покалів
Отже, перша дата – 1734 рік. Іменно цю дату автори статті про Покалів в Історія міст і сіл України і привели як першозгадку про село. За джерело інформації вони взяли дату з книги Миколи Теодоровича «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии» [7, стор 404-405].
Село Покалев упоминается в акте от 1734 года июля 28 дня – в жалобе Федора Каминского, на его брата, Фому Каминского о том, что он отчуждает имение, принадлежащее детям третьего их брата, Степана Каминского, убитого вместе с женой гайдамаками, при чем все имущество этого Степана Каминскаго было увезено в село Покалев (Архив ч. 3, том 3, стр.90).
Ця ж дату про Покалів –1734 рік – згадується як маєтність Степана Камінського в статті «Історія міста Овруча під іноземним пануванням». [8 Овруч. Сторінки історії ]
У 1712 році власниками села Покалева були два брати і сестра Кнегининські. Сестра Якуба отримала частину земель Покальова ще у 1700 році від пані Жельської та у 1701 році частину від панів Любецького [9]
1697 рік. Частина Покалева була подарована Радзиминськими велідницькому ксьондзу Якову Кнегининському про це свідчить “Акт вводу ксьондза містечка Велідник Якова Кнегининського, декана 0вруцького і каноніка Київського у володіння частиною Покалева” [10]
1694 года Октября 27. Донесение возного о вручении им позовов: дворянке вдове Кнегининской, священнику Веледницкому и др. по делу о присвоении ими доходов с принадлежащего дворянке Марьяне Радзиминской имения Покалева, доставшегося ей от Брацлавского ловчего Федора Ободенского. [11].
У 1643 році Андрій Черхавський отримав Покалів як спадщину Федора Ободенського, з дочкою якого він був одружений. Це зафіксовано Литовською метрикою від 1556 року [12]
У 1640 році пан Теодор Ободенський платив податок з Покалева для Киїєвського воєводства за 30 хат – 30 золотих. [13 Подимна подать Київського воеводства за 1640 рік]
1624 рік. Теодор Ободенський поводовий позиває на князя Александра Гедройца, який наслав людей Ровбовських, які забрали з грунтів покалівських свиней. [14 Źrodła dziejowe – Історничні джерела. Т. XXI, S. 354
1624 рік. Между Теодором Ободенским поводовым, а Павлом Зелинским – . позванным, в справе охоты на бобров на грунтах Пукалевских – розпис. (Źrodła dziejowe -Історничні джерела Т. XXI, стр. 379.) [15]
1622 рік. Ксьондз містечка Велідники Яків Кнегининський, декан Овруцький і канонік Київський вступив у володіння частиною Покалева. згідно Акту вводу від 1622 – 1624 років [16]
1622 рік, серед актів Люблінського трибуналу по Брацлавському воєводству є документ, за яким від Дмитра Покалевського до Федора Ободенського, ловчого брацлавського, продається село дідичне Покалів з грунтом, що розташоване у воєводстві Київському, повіті Овруцькому та частина в селі Мацейовцах (Матвеєвцах, на захід від Покалева) за суму 10 тисяч золотих [17].
Литовська метрика 1618 року говорить про Дмитра Грегоровича Покалівськиого, Овруцького боярина з дружиною Галиною Пайрасівною Покалівською як власників села Покалів. [18]
1618 рік – це остання згадка про власників Покалева в Левківських хроніках . Дмитро Грегорович Покалівський з дружиною Галиною Пайрасівною Покалівською – це останні представники роду Покалівських. Напевне вони не залишили потомства. В 1618 році Дмитро невідомо при яких обставинах убив свого брата Юрія і можливо пішов в монастир замолювати гріхи. [19]
1617 рік. Зять Дмитра Покалевського – Федір Ободенський прийняв від нього Покалів (вводится во владение Покалевом) [20 Литовські метрики 1617 року] .
В 1616 році у селі трапилася трагедія: Дмитро з жінкою вбив рідного брата Юрія, коли той спав. За це сестри у 1618 році скаржилися старості Житомирському Яну Галчиновському. (Актова книга Житомирського гродського суду 1617-1618рр.) [21]
В Актовій книзі Люблінського трибуналу за 1609 рік: “Между Герасимом Сурином поводовий, а Грегором Львовичом Покалевським, о выбытье з маетности и грунту Ровбовского и Покалевского, вначале поводови как дедизна позванным уступленного, а именно з урочища Запашковщизны – поводови те грунты и урочище в дедицтво присуждено – декрет”. [22]
У книзі поборів №32 “По регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 год”згадується пан Грегор Покалевський і його бабуся Опранья Денисівна Покалевська, які володіють Покалевом і Давидковичами. [23]
Згідно з документами Литовської метрики від 14 лютого 1556 року Овруцький зимянин Богдан Кузьмич Покалевський (правнук Давида Велавського) подарував своїй дружині Опрані Денисівні третю частину Покалівського маєтку з Овруцького повіту, а в 1568 році це підтвердив господар Сигізмунд II Август. [24]
А Леонтович О.Н., розкриваючи документи Литовської Метрики, пише Кожен із синів Давида Велавського отримав земельний наділ поблизу Овруцького замку. Сину Якову (згадується 1471 роком) дісталася земля Покалевська, тож він отримав ім’я Яків Покалевський [25].
До того ж слід прислухатись до слів Івана Левківського на forum.vgd.ru 20.09.2019 в статті Куда исчезли бояре Покалевские? :
Первое письменное упоминание о боярах Покалевских относится к 1471-1474 годам: в документе ок. 1509 года известный Немира Грицкович, боярин овручский, отец Ивашка Немирича свидетельствует в справе Сурина с Доротичами и другими боярами Велавскими. Здесь он называет одним из сыновей Давыда Велавского – Якова Покалевского, которому вместе с братом Андреем Глушком Велавским король Казимир дал землю в Овручском повете, взамен утраченной отчизны Велавской. Ясно, что эта новая земля Якова называлась Покалевской (с. Покалев Овручского района) и это произошло, судя по привилеям отцу его Давыду и другим братьям, в районе 1471-1474 года [26].
Нам імпонують слова Сергія Невмержицького з книги «Під гербом Чорного Немири»: На Русі існувало правило: Ти не можеш називатись тим, чого не маєш. Отже Покалівські мали поселення Покалів (до того ж ще з 1471 року) [27].
Отже, на основі викладеного можна впевнено стверджувати про те, що село Покалів уже існувало в 1471 році. Дата 1734 нга нашу думку не є правильною. І може моїм землякам слід відзначити 555 річницю села.
Джерела
1 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область, 1973, с. 522
2 Артеменко Ірина та Зінкевич Іван. Стаття «Покалів», газета Зоря від 18.02.1964
3 Марія Жук-Алешкевич. Замітка в Овруцькій районній газеті Зоря від 27.02.2015 р.
4 Валентин Нелеп, Юлія Давидюк «Історія села Покалів». Овруч. Сторінки історії
5 Сергій Бондаренко Крізь віки 2/11, стор. 286
6 Валентин Нелеп Село Покалів, село нашого дитинства 50-70-тих років минулого сторіччя минулого тисячоліття. 2017
7 Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т.1 Уезды Житомирский, Новоград-Волынский, Овручский. Почаев, 1888
8 Історія міста Овруча під іноземним пануванням. Овруч Сторінки історії
9 forum.vgd.ru/post/1231/18290/p1541902.htm 14 октября 2013 16:43
1О Акт вводу ксьондза містечка Велідник Якова Кнегининського, декана 0вруцького і каноніка Київського у володіння частиною Покалева
11 Опись актовой книги Киевскаго центральнаго архива:(официальное издание архива). – Киев : в Университетской тип., 1869—1907 № 5:. Киевская гродская поточная, записовая и декретовая книга 1691, 1694 и 1695 годов / — 1869
12 Литовські метрики від 1556 року
13 Подимна подать Київського воеводства за 1640 рік
14 Źrodła dziejowe – Історничні джерела. Т. XXI, S. 354
15 Źrodła dziejowe – Історничні джерела. Т. XXI, S. 379
16 Акт вводу від 1622 – 1624 років
17 Акти Люблінського трибуналу по Брацлавському воєводству
18 Литовські метрики 1618 року
19 Левківські хроніки 1618 року
20 Литовські метрики 1617 року
21 Актова книга Житомирського гродського суду 1617-1618рр.)
22 Акти Люблінського трибуналу по Брацлавському воєводству
23 Книга поборів №32 “По регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 год Киевские и овручские землевладельцы в 1581 году
24 Документи Литовської метрики від 14 лютого 1556 р
25 Леонтович О. Н. Акты Литовской Метрики. Том I. Вып. II., «Указатель личный». Варшава, 1896.
26 Іван Левківський на forum.vgd.ru
27 Сергіій Невмержицький «Під гербом Чорного Немири»