ДАВНЄ ПОЛІСЬКЕ ЖИТЛО | СТЕФАН ТАРАНУШЕНКО

Стаття, мистецтвознавця, музейника, дослідника української старовини, котра вийшла друком у 1969 році в журналі “Народна творчість та етнографія”. Для розв’язання проблеми ґенези традиційного житла, дослідники потребували матеріалів з регіонів, де збереглись архаїчні будівельні форми, а саме – з Полісся. Тому 1928 року була організована поїздка на Полісся у складі П. Жолтовського та Д.Чукина, які проїхали від села Пакуль на Чернігівщині до тодішнього кордону з Польщею. Наступна експедиція відбулась у 1931 р. для обстеження Олевського району Житомирської області.

Ґрунтовно дослідженням народної архітектури Полісся займався мистецтвознавець Стефан Таранушенко. Відзначаючи важливе місце цього краю в історії матеріальної і духовної культури українського народу, дослідник зауважує, що через ізольованість в культурі Полісся непорушно зберігаються засвоєні у минулому будівельні типи, які поєднуються з низкою пізніших нашарувань. Учений стверджує, що дослідження ґенези українського будівництва, і, зокрема, житлового, є неможливим без належного вивчення поліської хати, оскільки поліські архітектурні форми і будівельні засоби є уцілілими залишками давньої архітектури, а не місцевими локальними видозмінами


 

ДАВНЄ ПОЛІСЬКЕ ЖИТЛО

На півночі України широкою смугою простяглося Полісся — низина, перерізана річками й озерами, між якими лежать численні болота та лісові пущі. До революції Полісся, особливо західне, було покраяне болотами й лісами на безліч ізольованих один від одного й зовнішнього світу кутків. Весною і влітку вода затопляла величезні простори і аж до морозів між поселеннями припинявся всякий зв’язок. Відділені болотами й лісами окремі населені пункти існували тут протягом довгого часу ізольовано. Нові впливи, часом дуже різноманітні, доходили до одних сіл швидко, до інших — з великим запізненням, а до деяких і зовсім не доходили. Цим передусім пояснюється наявність у культурі Полісся різних нашарувань.

Особливий характер природи та історичні умови заселення краю дають ключ і до розуміння давніх архітектурних форм Полісся. З одного боку спостерігаємо тут непорушність протягом ряду віків засвоєних у далекому минулому типів будівництва. З іншого боку бачимо велику різноманітність архітектурних «діалектів». У мовних діалектах часто зберігаються елементи давньої мови великої етнічної маси в цілому. Ці діалекти допомагають скласти уявлення про найдавніші періоди в розвитку мови. Так само архітектурні «діалекти» дають змогу реконструювати окремі явища і цілі етапи в історії архітектури. З цього погляду значну наукову цінність становлять поліські архітектурні релікти. У них збереглися свідчення про такі етапи в розвитку української архітектури, про які, скажімо, в будівництві лісостепу залишилися ледве помітні сліди, і то лише зрідка.

У зв’язку з цим Поліссю в історії матеріальної і духовної культури українського народу належить окреме, своєрідне і дуже важливе місце. Але, на жаль, поліське будівництво досліджено ще мало. Тим часом без належного вивчення поліської хати до проблеми генезису українського будівництва, зокрема житлового, не можна навіть підступити. Критичний перегляд літератури, присвяченої українській хаті ‘, показав, що в ній бракує того, що передусім потрібно для розв’язання проблем, які на чільне місце висунула наука в пожовтневий час. В цій літературі не знаходимо обмірних креслеників, детальних і точних описів (особливо конструктивно-будівельних засобів), належної кількості відповідних фотографій та рисунків — того, без чого наукове дослідження будівництва неможливе.

У 1920—1932 рр. Харківський музей українського мистецтва щоліта організовував експедиції для вивчення житлової архітектури житла на території Лівобережжя. Зібрано чимало матеріалів для характеристики житла цієї території. Але для розв’язання проблеми генезису архітектурних форм житла необхідно було мати відповідні матеріали тих районів, де ще збереглися архаїчні форми. В 1928 р. музей організував експедицію на Полісся; П. Жолтовський і Д. Чукин обстежили десятки [i] сіл і хуторів Полісся (від с. Пакуля на Чернігівщині аж до тодішнього кордону УРСР з Польщею), фотографуючи сільські будівлі. Розвідка дала можливість виявити один з найбільш цікавих для вчених районів Полісся — Олевський. Його було досліджено у 1931 році. Хати досліджено в ряді сіл: Хочині, Собичині, Бігуні, Журжевичах і Копищі; стебки оглянуто в Хочині, Собичині і Копищі, а клуні — в Собичині та Бігуні.

Вперше згадки про характерні риси поліського житла знаходимо в опису Київщини І. Фундуклея [ii]. Говорячи про Радомишльський повіт, автор зазначає, що між Іванковим і Хабним з’являється тип хат, у яких дах несуть не крокви, а сволоки, що спираються на рублені трикутні продовжені вгору причілкові стіни зрубу. Цей тип житла, як зазначає Фундуклей, можна було побачити і далі на північ — в зоні курних хат. У альбомі Деляфліза (серед. XIX ст.) вміщено два рисунки інтер’єру та зовнішнього вигляду кількох хат Радомишльського повіту.

Ширше про поліське житло пише П. Чубинський [iii]. Визначаючи загальні характерні риси українського житла, він поліську хату відносить до «окремого, цілком самостійного типу». Поліська хата курна (чорна) низька, темна і взагалі непоказна. Вона не схожа на світле веселе житло придніпрянців. За характеристикою Чубинського поліська хата обов’язково будується «в зруб», вінці зрубу перекладаються мохом, дах — на два схили, зруб не обмазують глиною ні зокола, ні зсередини; якщо хата будується без стелі, то імшать шпаруни і дерев’яного накота даху. Вказує Чубинський і на те, що між хатами на Поліссі в одному й тому ж селі можна побачити курну хату зі стелею і без стелі; в одній хаті стіни всередині миють, у іншій — підмазують білою глиною. Перехідною від курної до білої Чубинський вважав напівкурну хату, в якій дим з печі трубою виводився в сіни. Але над дахом «вивода» не було і дим осідав чорною кіптявою на горищі. Виділяючи поліську хату в окремий тип, Чубинський підкреслив, що піч, стіл, вікна в ній розміщено так, як і у придніпрянській.

Наші спостереження житла Лівобережжя дають право додати: поліську і придніпрянську хати об’єднує не тільки однакове розташування в них печі, полу, стола, вікон, дверей, а також єдність конструктивнобудівельних засобів, принципів побудови плану, пропорцій і навіть головних розмірів будови. Отже, поліську і лісостепову хати об’єднують основні компоненти — все те, що складалося й склалося протягом довгого ряду віків і є продуктом розвитку суспільно-економічних та історичних умов, технічного прогресу, показником рівня та характеру матеріальної і духовної культури українського народу як етнічної спільності.

Ф. Вовк у праці «Етнографічні особливості українського народу» [iv], згадуючи про поліське житло, теж вважав характерним для нього голий (без обмазки глиною) темно-сірий зруб із задимленим низьким дахом з драниць і зазначав, що хата поліщука нагадує бідне гуцульське житло з Карпатах.

Автор цієї статті свого часу заміряв на Поліссі 44 хати, 6 стебок, 12 клунь. П’ять хат — їх обмірні кресленики, рисунки інтер’єрів і зовнішнього вигляду та описи подаємо нижче [v]. Розміри обміряних хат наводимо в таблиці, яка дає змогу зіставити й порівнювати їх між собою.

Дані обмірів поліських хат
Дані обмірів поліських хат

Таблиця переконливо показує, що після Жовтневої революції, на грані 20—30 років прадавнє тісне, нужденне житло змінилося: в нових хатах більшають розміри будови, зростає число і просвіт вікон і т. д.

Село Копище. Хата селянки Лозчихи. Зовнішній вигляд.
Село Копище. Хата селянки Лозчихи. Зовнішній вигляд.

Досліджена хата Маври Лозчихи в c. Копищі Олевського району[vi] і може правити за зразок двокамерної поліської хати. Двокамерне житло (хата + сіни)—характерна оселя незаможника не тільки на Поліссі. Всупереч твердженню Ф. Вовка, ніби двокамерне житло на Україні — надзвичайно рідкісне явище[vii], наші дослідження переконливо показали, що двокамерні хати в лісостепу не лише у селах, а і в містах (Харків, Лебедин, Охтирка та ін.) можна було знайти без особливих труднощів. І це зрозуміло — незаможники, які здебільшого жили в таких хатах, всюди становили значну масу населення.

Хата Лозчихи. Розріз і план.
Хата Лозчихи. Розріз і план.

Житло Маври Лозчихи складалося з квадратової в плані, рубленої з кругляків «в угол» хати і тристінки сіней, зложених «у шули» і приставлених до зрубу хати.

Сіни в плані — теж квадрат, майже рівновеликий з основою хати. Зруб хати стоїть просто на грунті. Його підвалини не підняті над рівнем грунту на стояни, як це роблять при будуванні хат у Лісостепу, на Карпатах (Гуцульщина, Бойківщина) та інших районах України. Зруб хати з трьох боків обходить низенька земляна призьба, забрана дошками. Стелю на хаті наслано з товстих колотих дошок. її підтримують один подовжній і три поперечні сволоки. Дах на хаті двосхилий. Причілкова й порогова стіни утворюють вище стелі, ступнево звужуючись, два рублені трикутні фронтони, виведені з таких же, як і стіни, кругляків. Горище хати наглухо закрите.

Хата Лозчихи. Інтер’єр
Хата Лозчихи. Інтер’єр

У трикутні фронтони врубано 5 поздовжніх сволоків-балок; один утворює гребінь даху, на останні 4 (2 з чола і 2 з тилу) наслано драниці в два шари. Нижні драниці лежать нещільно, просвіти між ними прикриває верхній шар драниць. Нижніми кінцями драниці спираються в широку дошку — «закрилину», яку тримають «кокошиці» (по 3 з чола і напільної стіни). Нижній кінець кокошиць пришито дерев’яними тиблями до ощепин, а верхні кінці їх підведено під сволок-балку. Закрилина нижнім краєм врубана в кокошиці [viii]. Драниці тильної сторони — нерівної довжини і довші передніх. Кінці їх нависають над драницями чільної сторони, прикриваючи гребінь зверху. На причілку перед стіною дах на 1,4 м виступає вперед. З боку порогової стіни виступ даху — 1,2 м. Вікон у хаті 4: двоє в чільній стіні, одне на причілок і одне напільне. Троє квадратних вікон мають по ЗО см у просвіті, а напільне, видовжене вшир (волокове), має 30X35 см. Висота вікна визначається тим, що воно прорубувалось у двох суміжних вінцях, у кожному виймалось по половині товщини. Двері в одно полотнище мають дебелі одвірки і високий поріг.

Село Бігунь. Хата селянина Рубея. Зовнішній вигляд.
Село Бігунь. Хата селянина Рубея. Зовнішній вигляд.

Між піччю і причілковою стіною наслано піл. Основа печі рублена. Спереду низ припічка, а разом і полу підтримує товстий, як підвалина, брус, врубаний у причілкову й порогову стіни. Передній кут печі зміцнює значної товщини стовп. Вподовж чільної й причілкової стін хати йдуть широкі й товсті лави на стоянах. Комин печі виплетено з лози, обмазано глиною і підвішено до стелі. Те, що комин має пірамідоподібну форму і що зроблено його з легкого матеріалу, тоді як останнє в хаті виконано лише з цілих чи колотих колод, свідчить, що спочатку хата була курною і лише згодом її перетворили на білу, зплівши з лози і підвісивши до стелі легенький комин, після чого дим з комина через прорубану в пороговій стіні каглу виводили у сіни.

Хата Рубея. Розріз і план.
Хата Рубея. Розріз і план.

Підлога в хаті земляна. Між чільними вікнами (ближче до передпічного) недалеко від лави в стелю вроблено видовбаний з колоди конус «лушника», який верхнім кінцем виходить через дах назовні. Лучина під лушником горіла на підвішеній кованій залізній гратці. Стіни сіней нижчі хатніх; їх зложено теж з кругляків, але не «в зруб», а «у шули». Просвіт між зрубом хати і подовжніми стінами сіней заставлено широкими пластинами. Отже, стіни сіней і хати не в’яжуться замком. Щоб ближчі до хати верхні кінці стін сіней не розходилися, їх вгорі зв’язує сволочок, покладений з входової на тильну стіну. Стелі над сіньми, як і у всіх хатах на Поліссі, немає. Підлога і в сінях земляна.

Конструкція даху сіней та сама, що і на хаті: над причілковою і пороговою стінами підносяться два рублені з кругляків трикутникифронтони, в які врубано 5 сволоківбалок. Всі вони лежать нижче хатніх, так що гребінь сіней заходить під нижній кінець гребня хати. Драниці на сінях, як і на хаті, покладено двома шарами. Тильна сторона даху сіней вгорі нерівна; тут драниці довші, ніж на чільній стороні, вони нависають над передніми. Нижні кінці драниць притримуються закрилинами з кокошицями. Отже, між сіньми і хатою існує цілковита конструктивна подібність, але архітектонічної єдності і органічного зв’язку між ними немає. Сіни прибудовані впритул, вони не є інтегральною частиною будови. Хата могла існувати і без сіней. Перед сіньми ні ганочка ні піддашка немає. Двері їх виходять просто надвір.

Хата Рубея. Інтер’єр.
Хата Рубея. Інтер’єр.

Таким чином, зовні зруб ми бачимо цілковито оголеним. Дерево на будівлю йде в натуральному вигляді. Зруб стоїть нічим не прикритий і забудовника задовольняє як природна форма (кругляк) і натуральний тон дерева, так і підкреслений в горизонталях одноманітно-прямолінійний ритм вінців. Цей ритм відіграє—поруч з найпростішою геометричною просторовою формою зрубу — визначальну роль в утворенні художньо-архітектурного образу хати. Слід зауважити, що в будові і зовні і всередині немає ніяких пластичних (різьблених) чи кольорово-живописних декоративних прикрас. Матеріал і конструкція даху назовні також цілковито виявлені. Одноманітно-прямолінійна ритміка характерна для даху такою ж мірою, як і для зрубу.

Такий, як у хаті М. Лозчихи, характер вінців зрубу, конструкція «углів» засвідчені на Україні залишками рублених споруд не пізніше X століття. До кінця витриманий у нашій хаті характер оголеного виявлення зовні як будівельного матеріалу, так і конструкцій — риса, яку можна спостерігати лише в добу становлення конструктивного архітектурного стилю, тобто на світанку історії нашого народу. Отже, поліське житлове будівництво в таких зразках, як хата М. Лозчихи, донесло в незмінному вигляді основи архітектурних форм і конструкцій (не тільки зрубу, а й даху) дуже давніх часів.

Хата в плані — квадрат; сіни теж квадрат, майже рівновеликий хатньому. Висота зрубу стін хати дорівнює половині довжини стіни. Висота цілої будови менша довжини стіни зрубу, бо висота даху менша висоти зрубу. Кут при вершині даху 120°. Будова справляє враження приземистої. Троє вікон у просвіті квадратові і розміщені на віддаленні 1 ‘/2 віконних просвітів від кутків зрубу. Напільне вікно зберігає пропорції волокового; від кута зрубу його відділяють два просвіти. Хатні двері (беручи з порогом) дають відношення висоти до ширини 2: 1.

Отже, і аналіз пропорцій свідчить про граничну простоту і лаконічність архітектурних форм хати М. Лозчихи. Ці форми продиктовані раціональним використанням місцевих природних будівельних матеріалів. Конструктивні засоби будівлі також найпростіші; вони логічно випливають з властивостей будівельного матеріалу, який будівник використовує з максимальною доцільністю та економністю. Все це разом дає право розглядати хату М. Лозчихи як класичний зразок реалістичного конструктивно-архітектурного стилю в народному українському житловому будівництві.

Всередині конструкція стін, стелі, долівка, піч, лушник— все це архаїка, як і зовнішній вигляд будівлі. Та поруч з ними знайдемо й елементи прогресу: хата уже не чорна, дим з комина виводиться через каглу в сіни. Однак хата не має димаря, який обов’язково мали хати Придніпров’я. У хаті М. Лозчихи всередині стіни і стеля побілені і на противагу ритмічному підкресленню зовні кожного вінця в зрубі й кожної драниці на даху, всередині стіни і стеля трактуються майстром і сприймаються глядачем як суцільна площина.

Двокамерне житло знаходимо не лише на Поліссі. У двокамерних оселях (хата + сіни)—маленьких курних бурдеях[ix] з «плюским» (25— 30°) дахом, без «причівків» [x] жили бідні гуцули на Карпатах. Чимало заміряно двокамерних хат і на Лівобережжі.

Хата Охріма Рубея в с. Бігуні подібна до хати Маври Лозчихи; обидві майже однакові також розміром. У сінях хати Рубея поперечною стінкою, забраною у шули, виділено комірку.

Стеля комірки лежить нижче, ніж у хаті. Стіни сіней такої ж висоти, як і у хаті, але зложені не з кругляків, як хата, а з брусів, «в замок з остатком». Зовнішня причілкова стіна сіней виведена у формі фронтона-трикутника, складеного з брусів. Фронтон над порогом сіней рублений з кругляків. Верхню частину сіней над вхідними дверима зв’язано стінкою з брусів. Лушник не видовбаний з колоди, а виплетений з лози, обмазаний глиною. Верх лушника виведено на горище. План будови— два квадрати. Чільна стіна сіней без комори дорівнює половині довжини чола хати. Вишина зрубу хати становить ‘/г ширини причілка (разом з кутами), а вишина цілої будови дорівнює внутрішній ширині причілка хати. Кут даху при вершині 120°. Середину висоти будови на причілку майстер позначив нижнім краєм сволока. Вікна по висоті, не виходячи за межі товщини бруса, мають більшу ширину, ніж висоту, зберігаючи згадку про форму волокових.

Хата Г. Богданця в с. Собичині в плані значно більша за оселю О. Рубея і складалася з хати, просторих сіней та комори. Збудована вона з чисто обтесаних брусів у замок з остатком. Кінці зрубу в бік сіней довші надвірних, маючи довжину 1,3 м, і досягають луток сінечних дверей. Сіни з коморою — видовжений по фронту чотирикутник, рублений з брусів з остатком. Підвалини і ощепини сіней мало не стикаються з сінешнім виступом хатнього зрубу, їх відділяють лутки дверей Сіни прохідні; одні двері у двір, другі-—на город. Поперечні підвалини і ощепини комори кінцями випущені надвір; решта стіни між підвалиною і ощепиною, що відділяють комору від сіней, забрано у шули.

Стеля комори нижча, ніж у хаті. Комора має дерев’яну підлогу. Наслано дошки і посеред сіней — між хатніми дверима і коморою. У хаті — долівка. Причілковий і пороговий фронтони хати та сіней виведено зрубом з бруса під гребінь даху. Подовжніх сволоків-балок на даху дев’ять: гребінь і по чотири з обох боків. Кістяк даху вкривають драниці. Вони коротші, ніж у хаті Рубея, але їх покладено в два ряди з кожного боку. Закрилки і кокошниць тут немає. Драниці пришито до сволоків даху цвяхами. Верхній ряд драниць з тилу над гребенем виступає мало. Зовні стіни і горище будівельник трактує як суцільний об’єм; навіть сволок не випущено на причілок. Квадратові вікна мають 50 см у просвіті. З сіней на горище зроблено невеликий лаз, що затуляється дерев’яною заслінкою. Стіни й стеля хати всередині білені Лушник — полотняний з обичайкою від решета внизу. Хата в плані — квадрат. Довжина ж чотирикутника сіней з коморою наближається до розміру діагоналі хати; на сіни припадає 2/3, а на комору ‘/з площі. Хоч у плані житло Богданця просторіше, ніж у Лозчихи і Рубея, загальна висота будови у них однакова. Кут даху при вершині теж однаковий — І20°. Висота хати Богданця менша довжини причілка. Однакова у цих трьох будовах внутрішня висота хати.

Хата Савича в Журжевичах рублена з брусів в замок з остатком. Зруб сіней приставлено до зрубу хати впритул. Поперечну підвалину і ощепину комори випущено назовні. Стіна комори забрана у шули. Стеля комори лежить нижче верха стін сіней. У коморі — поміст у сінях і хаті — долівка. У хаті стелю тримають три сволоки, покладені з причілку на порогову стіну; їх кінці випущено на причілок і в сіни. Стіни сіней нижчі за стіни хати. Гребінь даху сіней покладено нижче гребеня хати.

Різко відрізняється хата Савича конструкцією даху. Над причілковою і пороговою стінами хати рублених трикутних фронтонів немає. Горище знадвору і від сіней відкрите. Гребінь даху, круглу балкусволок підтримують два короткі товсті стовпці, врубані нижніми кінцями в ощепину зрубу. До гребеня і ощепини чільної й напільної стін набито крокви, на них набито лати, а поверх лат у два шари покладено драниці, пришиті до лат цвяхами. В такий же спосіб вкрито й сіни з коморою; стовпець, що стоїть над сінешніми дверима, нижнім кінцем спирається на поперечний сволок, що сполучає вгорі чільну і тильну стіни сіней. Другий стовпець — на причілковій стіні комори. Дахи на стовпцях зафіксовано у селах Хочині, Копищі, Озерянах. План основи хати Савича має форму квадрата. Довжина чола сіней разом з коморою дорівнює діагоналі хати. Висота стін хати всередині становить половину довжини причілка. Висота будови з причілка менша за внутрішню довжину причілка хати. Дах нижчий, ніж у розглянутих осель. Кут даху при гребені 130°. Із обміряних хат це одна з найбільш присадкуватих.

Коли, звідки і чому з’явився дах на стовпцях? Чи такий він давній, як і дах на рублених фронтонах? Це питання ще потребує дослідження. У згаданій архівній «справі» 1781 р., знаходимо вказівки на хати криті «під столець» (Городня та Стародуб). Келії Красногорського Золотоніського монастиря в 60-х роках XVIII ст. теж були покриті дранню «під столець» п. Отже, конструкція даху «під столець» у XVIII ст. була відома і на північному Лівобережжі [xi] [xii].

Село Собичин. Хата селянина Богданця. Зовнішній вигляд.
Село Собичин. Хата селянина Богданця. Зовнішній вигляд.

У хаті Перев’язки в Собичині підвалини хати і сіней стикаються: підвалина хати заходить під пластину, що стоїть на межі обох зрубів, до неї впритул підходить підвалина сіней. Стіни сіней над вхідними дверима стягнуто невисокою поперечною рубленою стінкою. Головна відміна оселі Перев’язки—-в конструкції даху. Тут над стелею вподовж будинку поставлено сім пар кроков, стягнутих бантинами. Нижні кінці кроков пришиті тиблями до ощепин. На крокви набито лати, на лати в два ряди наслано драниці, пришиті до лат дерев’яними кілочкамигонталями. Верхній ряд драниць тильної сторони нависає над гребнем даху. Зовнішня хатня кроква стоїть вглиб від причілку; вона не зашита. Край стелі і верх причілкової стіни хати прикриває похило покладений щиток, верхній край якого лежить на бантині, а нижній — на сволочку, врубаному у верхню грань підкосичів. Нижній край щитка підтримує жердинка, яку тримають ключиці, покладені з бантини на сволочок.

Хата Богданця. Розріз.
Хата Богданця.
Розріз.

В основі плану хати Перев’язки квадрат. Довжина сіней разом з коморою дорівнює діагоналі хати. На комору припадає третина сінечного тристінну. Вишина стін всередині хати становить половину її причілка. Висота всієї будови така ж, як довжина причілка хати. Дах при вершині дає кут 110°, а щиток на причілку покладено під кутом у 40°.

Отже, в поліських хатах, критих дранню, бачимо три типи дахів: 1) на сволоках, врубаних у трикутні фронтони — завершення зрубу причілкових стін, 2) — на стовпцях, 3) — на кроквах. З цих трьох типів дахів наймолодшим вважають хату на кроквах. Зустрічаємо його в зображеннях на гравюрах XVII ст. (Кальнофойський. Терратургіма, К., 1638). Писані ж джерела стверджують, що конструкції дахів на кроквах були у вжитку значно раніше. У заповіті Загоровського 1577 р.[xiii] згадується про «побій гонтами округлими». Із зазначених трьох типів для гонти придатний лише дах на кроквах. В опису Кам’янецького замку 1494 р.[xiv] згадується не лише про гонталі, якими прибивали на дахах гонт до риштувань, а й «кізли», тобто крокви на хаті. Таким чином, виходить, що перші два типи дахів ще значно старіші.

Село Журжевичі. Хата селянина Савича. Зовнішній вигляд.
Село Журжевичі. Хата селянина Савича. Зовнішній вигляд.

Тепер звернемось до поліського однокамерного житла. Ф. Вовк у роботі «Зтнографические особенности украинского народа» писав, що цілком однокамерне житло йому невідоме[xv]. Насправді ж його на Поліссі можна було знайти неважко. Будували такі житла і в районах лісостепу. Маємо всі підстави думати, що однокамерна рублена кліткахата була тим ядром, з якого повстало згодом двоі трикамерне житло. Про це свідчить не тільки те, що навіть на початку XX ст. поліщук, неспроможний одразу поставити хату з сіньми чи з сіньми й коморою, споруджував однокамерну хату, а й те, що у всіх складного типу хатах (двоі трикамерних) не тільки на Поліссі, а й на території цілого лісостепу, зруб хати як правило будували окремою кліткою, а сіни прибудовували до зрубу хати впритул. Це ми спостерігаємо на Україні всюди як у хатах з оголеним зрубом, так і в будівлях, де стіни житла обмазані глиною. Причина неув’язування сіней з хатою коріниться в традиції. Це культурний пережиток, згадка (часто навіть несвідома) про ті часи, коли житло було однокамерним.

”На Поліссі процес утворення житла складного плану простежується цілком ясно. Ядро будови складного плану — однокамерна хата дожила до 30-х років XX ст. Часом поруч з такою однокамерною хатою в один ряд з нею і двері насупроти дверей будувалася стебка[xvi]. Згодом тильні боки хати і стебки з’єднували стінкою у шули; а коли між хатою і стебкою закидали у шули обидві стіни, утворювався прототип трикамерної будови. Той же процес відбувався і тоді, коли поруч з хатнім зрубом ставили комору. Відгомоном, пережитком цього процесу є те, що майже всі досліджені оселі складного типу плану на Поліссі зберігали різницю у висоті й конструкції як зруба, так і даху хати з одного боку і сіней та комори з другого. Цим же пояснюється й те, що у лісостепу при обмазаній глиною і побіленій хаті зруб комори і істіни сіней або залишали голими, або, якщо обмазували, то — жовтою чи червоною глиною. Отже, зруб хати і будов такого типу завжди виділявся.

Обміряна однокамерна хата С. Мельника в с. Хочині виведена з брусів. Стелю підтримують три сволоки, покладені з чола на напільну стіну. Стелини пригнічені ощепинами. Долівка земляна. Дах двосхилий, на стовпцях. Кут при вершині—120°. Нижні кінці драниць спираються на закрилини, які тримаються на кокошицях. Однокамерна хата Сталинковича в Бігуні збудована з кругляка.

Село Собичин. Хата селянина Перев’язки. Зовнішній вигляд.
Село Собичин. Хата селянина Перев’язки. Зовнішній вигляд.

Дах такий, як на хаті М. Лозчихи — на рублених фронтонах. Відомі однокамерні хати «бухні» у гуцулів, про що говориться в праці В. Шухевича «Гуцульщина».

Ні П. Жолтовському під час подорожі 1928 р., ні нам у 1931 р. не довелося знайти хат без стелі, про які згадував Чубинський і які дослідили польські вчені[xvii] в районах Полісся, що лежать на захід від Олевська. В околицях Березова (за рікою Горинню) за переказами старих людей давніші хати були без стель[xviii].

Далеким відгомоном подібних будівель без стелі були кузні, які нам довелося обміряти в 1928 р. у Лебедині Сумської області. Це—чотирикутні з голим зрубом споруди. Верхні частини причілкових стін теж рублені в формі трикутних фронтонів з кутом 130° при вершині. У фронтони врубано 5 сволоків-балок, на які наслано дошки, покриті зверху дерном[xix]. Таким чином, на сході України знайшлися будови, які в конструкції стін і будівельних засобах даху зберегли елементи прастарих поліських хат. Зовнішнім виглядом з причілка кузня нагадує причілок хати М. Лозчихи. А відсутність стелі ріднить її з хатами без стелі.

Хата Перев'язки. Розріз
Хата Перев’язки.
Розріз

В селах Турах та Вільшані (Загориння) стелі в хатах мали «аркувату» форму, утворюючи в перекрої трапецію[xx]. 3. Дмоховський у своїй праці про поліське дерев’яне будівництво опублікував хату с. Хоромського, із стелею, насланою по трьох сволоках, яка в розрізі мала форму трикутника з кутом при вершині 135°. Хата в Давидгродку мала стелю, наслану по 5 сволоках і в розрізі мала форму трапеції. Причілки в обох хатах завершувалися рубленими трикутними фронтонами[xxi]. Таку ж, як у Давидгродку, стелю ми знайшли в Седневі[xxii]. Тут стеля наслана по 4 грубезних сволоках; два лежать по при стінах (чільній і напільній), а два покладені в тому ж напрямку, але ближче до середини і вище за перші. Вони поділяють площу стелі на три рівні частини. Бокові дільниці заломлено під кутом 170°—180°. У чільній дільниці стелі зберігся круглий отвір для лушника, але лушника уже не було [xxiii].

Хата Перев’язки. Інтер’єр.
Хата Перев’язки. Інтер’єр.

«Аркуваті» стелі розповсюджені в Скандінавських країнах. У межах СРСР їх можна побачити в Карелії. Подібну до седневської стелю знайдено в чорній хаті на хуторі Загір’ї Заонезького району[xxiv].

Час появи на Україні, генезис, генеза, самобутність чи запозичення «аркуватої» стелі — це питання, на які ще треба шукати відповіді. їх дослідження допоможе висвітлити деякі сторони культурних взаємин між народами.

З. Дмоховеький опублікував також розріз кліті з с. Чудина. Вона має суцільний рублений накат замість стелі (трикутного профілю). Ще в середині XIX ст. такі перекриття були поширені. Так, наприклад, Єсиментовський, складаючи в 1848 р. опис Суражського повіту Чернігівської губернії, підкреслив як характерну рису кліті (тут вона мала назву «хижа») те, що вона не мала стелі, а її верх був рублений «в виде свода».

Хата селянина Курдюка. Інтер’єр.
Хата селянина Курдюка. Інтер’єр.

Вивчення даних, зібраних поліською розвідкою 1928 р. і доповнених дослідами в 1931 р. волинського й чернігівського Полісся, а також зіставлення їх з нашими матеріалами щодо житлового будівництва Лівобережжя, степових районів колишніх «вольностей Війська Запорозького» та Поділля, дозволяє зробити ряд висновків. По-перше, якщо з волинського Полісся простувати на південь, то характерні поліські риси в будівництві швидко починають зникати. їх заступають спочатку типові форми житла Лісостепу, а далі —степової смуги України. Коли ж будемо просуватися з волинського Полісся на схід, то волинсько-поліські риси затухають значно поступовіше. Хати поліського типу зустрінемо на Овруччині, на київському Поліссі. Окремі архаїчні риси в хатах чернігівського Полісся можна спостерігати майже до самого Чернігова. У лісостепу непорушно і повсюди зберігається лише поліський принцип нев’язання хатнього зрубу з сіньми. Але зруби хат Лісостепу вже не голі, а обмазані глиною всередині і зокола та побілені. Дахи — лише на кроквах, на 4 схили, під соломою. Дуже рідко, тільки в таких будівлях, як кузні, поліські риси збереглися майже непорушно.

Все це свідчить про те, що архітектурні форми і будівельні засоби Полісся не є місцевою локальною видозміною, а зацілілими залишками архітектури давноминулих часів. Вони характеризують найдавнішу відому нам фазу в розвитку архітектури на землях України. Писані джерела і відповідний графічний матеріал свідчить про те, що уже в XVIII ст. за межами Полісся, навіть у багатих на ліси частинах України, поліські архітектурні форми і конструктивні будівельні засоби помітні були уже в значно ослабленому вигляді. Досліди над сьогочасним житловим будівництвом Лісостепу і тим більше Степу України показали, що найхарактерніші, найголовніші поліські риси тут майже безслідно зникли[xxv]).

По-друге, будівництво Лісостепу характеризує новішу, в порівнянні з Поліссям, значно відмінну від неї фазу в розвитку народної архітектури. Найновіша фаза — будівництво південних степових районів. Повільна зміна цих фаз та переходові між ними форми і обумовили багатство і різноманітність типів житла і їх форм на широких просторах України.

По-третє, поліська фаза українського житлового будівництва характеризує старовинний тип житла не тільки українських поліщуків, а також білоруського Полісся та Росії, в тих районах, де збереглися архаїчні форми будівництва (північні області РРФСР, Сибір). Особливо схожі хати українського і білоруського Полісся. Ця -спільність архітектурних форм свідчить про єдиний корінь дерев’яного рубленого житлового будівництва братніх народів: українського, російського і білоруського.

Досліди в галузі вивчення історії східнослов’янських мов, порівняльні спостереження над явищами живих діалектів, з одного боку, та старовинними пам’ятками писемності, з іншого, дозволили виділити в них мовні явища, які виникли тоді, коли східні слов’яни становили певну етнічну спільність. Інші мовні дані дозволили встановити початок кристалізації таких явищ, які привели згодом до створення трьох окремих східнослов’янських мов. Такі явища намітилися уже в XI— XIII ст. Кожне явище культури певного народу виникає, розвивається і зникає не ізольовано, а в органічному поєднанні з комплексом факторів, які визначають певний етап (фазу) в процесі піднесення культури народу. В світлі дослідів над явищами мови можна стверджувати, що і основні риси архітектури дерев’яного рубленого житла українського Полісся сформувалось уже в період Київської держави. На нашу думку, поодинокі архітектурні явища, які у вигляді реліктів дожили до наших днів тільки на Поліссі, в добу Київської держави були масово розповсюдженими. Вони панували скрізь, де природні умови і матеріальні ресурси були однаковими. В X—XIII ст. природні умови і матеріальна база (ліси) Києва — столиці могутньої держави — нічим не поступалася Поліссю. Масова забудова Києва, як і інших значних міст на Україні, перед татарською навалою складалася з рублених наземних хат, і вони мали такі архітектурні форми, основні риси яких до наших днів донесли поліські хати.

Радянська наука багато зробила в галузі дослідження культури періоду Київської держави. Але немало питань лишаються все ще нез’ясованими. Тільки об’єднанням спільних зусиль, комплексним дослідженням історії мови й діалектології, літератури й народної поетичної творчості, народного мистецтва та пам’яток матеріальної культури можна правильно розв’язати невирішені та дискусійні питання.

Тут передусім постає нерозв’язане питання про те, який вигляд мала забудова старовинного Києва. Проф. М. Каргер, всупереч думці інших дослідників, намагається довести, ніби масові житла Києва дотатарської доби складались не з рублених хат, а з напівземлянок із хворостяними обмазаними глиною стінами. М. Каргер обгрунтовує це тим, що під час розкопок відкрито лише напівземлянки, а наземних рублених хат досі не виявлено. Однак в цілому це неправильний висновок. На нашу думку, перебуваючи в полоні фактів, здобутих розкопками, фактів, штучно ізольованих від комплексу явищ, які в сумі складають картину історичного процесу розвитку культури в повному обсязі, нехтуючи закони розвитку архітектури, К. Каргер не дав остаточної відповіді на питання, яким же було масове житло стародавнього Києва. Доведена ним до краю абсолютизація фактів, виявлених під час розкопок та застосування при польових археологічних дослідженнях лише старої методики[xxvi], яка не давала можливості виявити сліди наземних дерев’яних рублених споруд, привели відомого вченого до неправильних, як нам здається, тверджень.

Київ


[i]  С. Таранушенко, Хата по Єлисавегинському пр. в Харкові. X., 1921; йогож. Старі хати Харкова, X., 1922. Пізніше про хату писали: В. Січинський, Українська хата в околицях Львова, Львів, 1924; П. Ю р ч е н к о, Народное жилище Украйни, М., 1941; його ж, Дерев’яне зодчество України, К-, 1949; В. Самойлов и ч, Українське селянське житло.— «Нариси історії архітектури УРСР», К-, 1957; його ж, Народна творчість в архітектурі селянського житла, К-, 1961.
[ii]   И. Фундуклей, Статистическое описание Киевской губернии, СПб., 1852.
[iii] Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край, снаряженной русским географическим обществом. Юго-западный отдел.— «Материалы и исследования», т. VII, часть III, К-, 1873, стор. 375, 389, 390
[iv] Ф. Волков, Зтнографические особенности украинского народа.— «Украинский народ в его прошлом и настоящем», т. II, Петроград, 1916, стор. 515.
[v] Уявлення про характерні риси забудови поліського села дає фото загального вигляду с. Бігуня, яке репродуковано в «Нарисах історії архітектури Української РСР», К., 1957, рис. 344.
[vi]У 1943 р. фашисти спалили всі 650 хат цього села і замордували 283 жителів.— «Вечірній Київ», 1967, 18 липня; «Літературна Україна», 1968, 25 червня. Присвячуємо цю статтю пам’яті жертв фашистського розбою в Копищі. Минуло 25 років і Копище відродилося. У ньому організувався колгосп «Перемога». До нього прокладена дорога. У селі побудовані нові чепурні з електрикою хати. У центрі піднялася середня школа. На околишніх болотах гудуть меліоративні машини, відвойовуючи у нього орні землі. У селі працюють гуртки художньої самодіяльності: копищанський хор — кращий на Житомирщині. Тут же відкрито меморіальний музей.
[vii]Ф. Волков, Этнографические особенности украинского народа. «Украинский народ в его прошлом и настоящем», стор. 530.
[viii] Про подібну конструкцію двосхилого даху згадують архівні документи XVIII ст. В опису урядових будівель північного Лівобережжя 1781 р. зустрічаємо вказівку, що деякі з них вкриті драницями «в лотоки» (Городище, Почеп). Отже, в них драниці знизу притримувала не дошка, як у хаті Лозчихи, а кругла деревина, в якій був видовбаний «лоток». Між урядовими будовами XVIII ст. було немало старих, тож можна припустити, що дах з драниць в «лотоки» не молодший XVII ст.
[ix]  В. Шухевич, Гуцульщина, Львів, 1899—1908. Термін «бурдей» давній і відомий не лише у гуцулів. У бурдеях жили також запорожці.
[x]   Тобто з дахом «на стовпцях», як у хаті Савича в с. Журжевичах, про яку мованижче.
[xi]  Центральний Державний Історичний Архів УРСР, ф. 990, оп. 1, сл. 802, арк. 1—27.
[xii]   Конструкція на стовпцях схожа на конструкцію на сохах, що досить широко застосовується в господарських будовах (клуні, шпіхліри). Чи є між конструкціями дахів на стовпцях і сохах зв’язок і, якщо є, то який — це питання, яке ще треба дослідити.
[xiii] Тепер звернемось до поліського однокамерного житла. Ф. Вовк у роботі «Зтнографические особенности украинского народа» писав, що Архив Юго-Западной России, т. І, ч. І, К., 1859
[xiv] Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові, кн. З, т. VII, Львів, 1895.
[xv] Ф. Волков, Этнографические особенности украинского народа.— «Украинский народ в его прошлом и настоящем», т. II, стор. 529.
[xvi] Стебка — рублена неопалювана клітка, в якій зимою зберігається запас городини.
[xvii] Шпіхлірі без стелі, але з рубленим суцільним накотом нам довелося спостерігати на Поліссі часто (в Левковичах Словечанського району, Дідковичах Народицького району, в Свіржу Новгород-Сіверського району та ін.).
[xviii] К. Мозгупзкі, О киііигге іибо^е] роішіпіошо — згосікоше^о Роіеззіа.— «2етіа», \Уагзгаша, 1925, № 6—8.
[xix] Земляні покрівлі — старовинна традиція. В XVIII ст., як свідчить згадане вище «Діло» 1781 р. Чернігівського історичного архіву, під земляним дахом стояли сотенна канцелярія в Переяславі і комори земського суду в Батурині.
[xx] К. Мозгупзкі, О киііигге іибошеі ро1ибпі\упо — згосікоше^о Роіеззіа. — «2етіа», ХУагзгаша, 1925, № 6—8.
[xxi]  2. ОтосЬотузкі, Зргашогсіапіе ге зіисінош пасі роїезкіш Ьшіотупісісует сіггемепет ш г. г. 1934—1935. — «Виїеіеп Ьізіогусгпу згіикі і киїїигу, Росгпік III, № 4. Шагзга’даа, 1934—1935, VI.
[xxii] На Чернігівщині.
[xxiii] Півстоліття тому лушник на Україні був широко розповсюджений. В 1920-х роках його можна було зустрінути не лише на Волині, але і на Київському Поліссі. В 1928 р. лушник зафотографовано в хаті Я. Шелеста в с. Вахівці Димерського району Київської області.
[xxiv] С. Забелло, В. Иванов, П. Максимов, Русское деревянное зодчество, Москва, 1942, стор. 36, рис. 77.
[xxv] Цим пояснюється те, що такий видатний дослідник народної архітектури як П. Чубинський, виділив житло Полісся в окремий, відрубний тип.
[xxvi] Уже є спроби застосувати нові, досконаліші (геофізичні) способи проведення археологічних досліджень. Розвиток техніки безперечно дасть в руки археологів ще ефективніші засоби, дозволить створити досконалішу методику дослідницької роботи.