Цар приїздив не в кожне місто.

А от в Овручі він все-таки побував.
    Сталося це 3 вересня 1911 року. Після тривалої реставрації і відновлювальних робіт на цей день було Призначено відкриття і освячення Свято-Василівської церкви. В її реставрації, як відомо, брав участь відомий архітектор Гусєв, а цар Микола ІІ дозволив виділити з державної казни 10 тис. рублів, щоб купити лампади, панікадило та іконостас, виготовлений у Новгороді. На той час це був найкращий і найдорожчий іконостас у всьому повіті. Та найголовнішим було те, що на відкриття храму дав згоду приїхати сам государ Микола II. Найкращі майстри прикрашали саму споруду, впорядкували й навколишню територію. Пристойного вигляду набув і центр міста: тут уклали нову бруківку, підремонтували будинки, крамниці, прикрасили їх прапорцями.
Живих очевидців і свідків тієї події, на жаль, відшукати не вдалося. Ті ж, хто чув, переповідають про ту подію по-різному. Ми ж переповімо так, як записано в архівах самого Свято-Василівського храму.
Цар із почтом їхав з Коростеня. Села і міста на цьому шляху були прикрашені національними прапорами. За чотири версти до Овруча встановили оригінальну арку, прибрали її килимами місцевих майстрів з написом по центру “Слава Богу!”.
В Овручі государя зустрічали учні церковних і міністерських шкіл з прапорцями  – всього 2 тисячі. Малі діти повилазили на дерева і сиділи там, як граки. На майдані стояла почесна варта бійців піхотного полку із знаменом і хором. Дзвін, вітання, музика, гучноголосе “ура” і дитячий спів “Боже, царя храни” – все злилося докупи.
Царя вітав владика Антоній такими словами:”… якою ж буває радість народу, коли він своїми очима бачить, що ці дві основні його прив’язаності не противляться одна одній, а збігаються, коли він, збираючись на поклоніння святим угодникам, бачить поміж себе государя свого, який залишив свої столиці і палаци і поспішив в глухий куточок своєї неосяжної країни для поклоніння православній древній святині.. .”
ФОТОГРАФІЯ, на якій зображено цю подію була виготовлена в центральній фотографії І.Дубинського в Овручі (так видруковано на її звороті). Завдяки високим професійним здібностям тодішнього фотографа, знімок зберігся до наших днів і може розповісти нам багато цікавого про цю подію в житті держави. нашого древнього міста і духовної святині – Свято-Василівського храму.
Ми ж, споглядаючи, можемо побачити, яким був центр Овруча вересневої пори 1911 року. З тих споруд зберігся хіба що сьогоднішній будинок зв’язку (на знімку: 2-по-верхова споруда вгорі, ближче до правого краю). Лівіше від нього під одним дахом добре видно ряд крамниць, власниками яких були заможні євреї. На окремих вивісках добре зрячі можуть прочитати “Мучна Штейнмань”, “Мучна” Фридмань, “Бакалейна і Рибна” Вутмань і т.д. Судячи з цих вивісок, риби в Овручі було багато. І взагалі, в тих лавках можна було купити практично все для домашнього господарства. Сьогодні на місці тих лавок. очевидно, стоять телеграф, ресторан, готель “Овруч”.
Цар Микола стоїть попереду свого оточення, в нижньому правому боці, мовби одягає білі рукавички. Зліва, посеред майдану, маячить одинока фігура людини з фотоапаратом. Хто-зна, з царського він почту чи місцевий. Солдати стоять точно на підбір: одного зросту, високі, стрункі, підтягнуті. Офіцери – всі з вусами, з борідками. Школярики – в білих сорочках, чорних штанях. Що там казати: до зустрічі з царем, по всьому видно, готувалися дуже старанно і відповідально.
Десь у цьому натовпі є людина, яка прибула в Овруч з не зовсім благородною і далеко не духовною місією. Планувалося, що в Овруч разом з царем прибуде один з його міністрів Петро Столипін, і саме тут намічалося його вбити. Але і в царів міняються плани: в складі почту Столипіна не було. Як знаємо з історії, зовсім скоро він був убитий в Києві. Про цей факт розповідала овручанка Ф.Д.Меламед, а їй розповідав учасник тієї події.
Певно, що нікого, хто тут зображений, немає в живих. Але живуть їхні нащадки: діти, онуки. Правнуки, і багато хто з них зберігає речі. документи і т.п. як сімейну реліквію. Передає з покоління в покоління і спогади , розповіді, які свого часу мали велике значення. Власне, на цьому зв’язку і тримається наша історія.
Для нашої газети цю фотографію люб’язно погодилася дати 3інаїда Жданович (колишній головний бухгалтер нинішнього ВАТ «Овруцьке АТП М847»). Вона розповіла, що фото дісталося їй від матері, а тій – від її матері. На фотографії рідний дядько Зінаїди Миколаївни – Максим. Він був у числі тих учнів, хто вітав царя в день його приїзду.
Про цю фотографію Зіна, коли була ще дівчинкою, не раз чула, а от бачити не доводилося, десь її заховали, бо хтозна, що можна було “пришити” в період сталінщини. А в роки Хрушовської відлиги фото-таки витяти на Божий світ. Тепер вона зберігається в сімейному альбомі З.М.Жданович.
Як автор  цих рядків, я зовсім не претендую на істину в останній інстанції. Знаю, в Овручі в людей є ще такі фотографії. Можливо, хтось знає більше про ту подію, може розповісти цікаві факти, пов’язані з тим періодом. Гадаю, це потрібно сьогоднішній молоді, адже це наша історія, і забувати про неї не гоже.
М.АЛЄШКЕВИЧ.

Поділитися в соц.мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
This entry was posted in Видатні люди і Овруч and tagged , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *