Стаття наукового співробітника Житомирського обласного краєзнавчого музею Н. Кобилінської, що була надрукована в журналі “Народне мистецтво” №3-4 за 2000 рік.

У статті розглядається символіка рушника Полісся та місце її в полікультурному просторі України . Стаття доповнена фотографіями вишивки із колекції Овруцької районної бібліотеки ім. С. Малишка

Полісся як етнокультурне явище віддавна привертало до себе увагу вчених різного наукового профілю. Безмежна закоханість поліщуків у рідну землю витворила неповторну поліську культуру. Вона переплелась своєю символікою із культурними здобутками інших регіонів України, стала надбанням всього українського народу, зберігаючи при цьому свою самобутність .

Глава V из книги Е. В. МИХАЙЛОВСКОГО “РЕСТАВРАЦИЯ ПАМЯТНИКОВ АРХИТЕКТУРЫ (развитие теоретических концепций)”. Подробно описаны и проиллюстрированы этапы работ по восстановлению из руин Церкви Св. Василия в Овруче.

Людина з прадавніх часів живе у світі ритуалів і символів. Вони до сьогодні збе­регли архаїчні уявлення про модель Світу, життя і смерть, добро і зло, що є однією з основ традиційної культури українців. Автор досліджує проблему походження, міфологічного змісту та закономірностей функціонування предметних символів – продуктів ткацтва у звичаєво- обрядовій сфері українських жінок, якими здавна опікувалась богиня Мокош покровитель­ка жіночих ремесел, володарка Нитки Життя і Долі. На обширному етнографічному матеріалі розкривається специфіка магічної практики українців, зокрема народних засобів і прийомів ворожби, знахарства, гадань; пояснюється психологічний механізм традиційних магічних обрядів, які передбачають спілкування людини з «надприродним» (дух, магічна сила, мана), розкривається міфологічна семантика виробів ткацтва: рушників, поясів, ниток, магічних вузлів та іп.

У книзі вперше робиться спроба дослідити комплекс різних видів народного мистецтва Українського Полісся – дерев’яне зодчество і його обробка, художня обробка дерева, ткацтво, одяг і вишивка, кераміка і художнє скло, художній метал, вироби з каменю та кістки, декоративні розписи, малювання та народні картини. Видання ілюстроване і розраховане на масового читача.

КОВЖУН Павло Максимович (псевдоніми Марія Пеньковська; Половчавський М.; Тамарин П.; Фосняк К.; Холмщанин) – народився  03 (15). жовтня 1896 року в селі Костюшки, тепер село Велика Фосня Овруцького району  Житомирської області.

Заєць Валерій Іванович (1942-1999) – визначний український кларнетист, диригент педагог. Закінчив житомирське музучилище (клас Мостового І.М.) і Донецький музично-педагогічний інститут (клас Є.Сурженка). Багато років займався педагогічною працею, грав в оркестрі Житомирського музично-драматичного театру, диригував різноманітними музичними колективами Житомирської і Рівенської областей, виховував молодих кларнетистів.