Стаття наукового співробітника Житомирського обласного краєзнавчого музею Н. Кобилінської, що була надрукована в журналі “Народне мистецтво” №3-4 за 2000 рік.

Іван Спиридонович Абрамов, видатий краєзнавець з Сумщини. Вчителювання на Волині дало йому можливість ближче познайомитись з народною культурою цього регіону. Як наслідок, світ побачили наукові фольклорно-етнографічні статті. Одна з них стосується Овруцької волості – «По волынским захолустьям («Эскизы из дорожного альбома»)» надрукована у журналі “Живая Старина” в 1906 році.

Повна версія матеріалу опублікованного фолькльористом та літературознавцем Миколою Івановичем Коробка у 1908 році в періодічному виданні “Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук” Том. XIII. Кн. 1.

“Колядки и щедровки, записанный въ Волынскомъ Полѣсьи” зібрані фольклористом, літературознавецем Миколою Івановичем Коробкою, та надруковані у періодичному виданні “ЖИВАЯ СТАРИНА” 1901 році №2 відділ етнографії

У статті розглядається феномен Овруцької околичної шляхти в контексті давньоруської та середньовічної Овруцької волості. Подано огляд даних історичних, мовнолінгвістичних, етнологічних, антропологічних джерел про це унікальне явище. Дається синтетична картина і уява про час появи, просторове розміщення і основні характеристики Овруцької околичної шляхти. Спеціально розглядаються результати польових археологічних досліджень родових гнізд Овруцької околичної шляхти. Наводяться отримані дані про хронологію поселень та особливості розселення родів Овруцької околичної шляхти на тлі реконструйованої системи заселення Овруцької волості. Формулюються завдання основних дослідницьких програм в межах комплексного міждисциплінарного Овруцького проекту.

Головним результатом Овруцької етнолого-археологічної експедиції Інституту українознавства МОН та Інституту археології НАНУ 2016 р. стали переконливі свідчення на користь неперервного етногенетичного розвитку місцевого населення Овруцького кряжу протягом останнього тисячоліття.

В історії слов’ян важливе місце належить періоду, що отримав у науковій літературі назву “літописні племена”, розселення яких на теренах східнослов’янської держави вінчає майже тисячолітній період слов’янського етногенезу.

У статті розглядається символіка рушника Полісся та місце її в полікультурному просторі України . Стаття доповнена фотографіями вишивки із колекції Овруцької районної бібліотеки ім. С. Малишка

Полісся як етнокультурне явище віддавна привертало до себе увагу вчених різного наукового профілю. Безмежна закоханість поліщуків у рідну землю витворила неповторну поліську культуру. Вона переплелась своєю символікою із культурними здобутками інших регіонів України, стала надбанням всього українського народу, зберігаючи при цьому свою самобутність .

В книге описываются календарные праздники и обряды весеннее-летнего цикла у восточнославянских народов XIX – начала XX в., показывается глубокая древность земледельческих обрядов, связь народной календарной обрядности с земледелием. Особо выделяются игровые, развлекательные элементы обрядов, их красочное оформление, праздничный колорит.

В народний календар ввійшли етнографічні матеріали зібрані в селах Житомирського Полісся, зокрема в селах Деркачі, Журба, Липські Романи, Довгий Ліс, Мотилі, Нове Шарне, Омельники — із зони відчуження, а також із зони безумовного (обов’язкового) відселення, з яких їх жителі переселилися на чисті від радіоактивного забруднення місцевості.

Книжка охоплює цикл нарисів і статей про усну народну словесність низки етнографічних районів України і етнографічних груп українського народу (гуцулів, бойків, лемків, поліщуків, холмщаків, підляшан), містить дослідницькі судження і спостереження про визначальні прикмети загальнонаціональної спільності і цілісності українського фольклору та його регіональні, локальні риси, особливості міжетнічних взаємозв’язків і взаємовпливів. Розглядаються теоретико-методологічні питання регіональності фольклорної традиції і її наукового дослідження. Видання розраховане на зацікавлення науковців-фольклористіва, студентів-філологів та збирачів і любителів усної народної творчості на місцях.