Славні сторінки історії

Вони утверджували владу Рад на Овруччині

На другому поверсі районного будинку культури широко розкриті двері до залів Історико-краэзнавчого музею, що носить почесне звання “народний”. На стендах музою експонати, які розповідають про буремні 1917—1921 роки. Документи, події, люди.

Лютий 1917 року. Звістка про перемогу буржуазно-демократичної революції швидко докотилася до Овруча. 06 лютого у приміщенні міської пошти відбувся багатолюдний мітинг жителів міста. Одностайно схвалюючи повалення царизму, учасники мітингу зажадали передачі влади народним масам. «Геть, імперіалістичну війну». «Вся влада Радам, а земля — селянам».
Через місяць у місті революційно настроєними робітниками і солдатами створена Рада робітничих, селянських 1 солдатських депутатів, головою якої обраний прапорщик тодішнього 265 стрілецько-артилерійського полку Біркін. В рішенні Ради від 18 червня 1917 року проголошувалося «…вся земля з усіма садами І лісами переходить у користування тих, хто її обробляє, а її багатства — в розпорядження держави».
Між прихильниками Рад і створеними в місті і волостях комітетами Тимчасового уряду велася запекла боротьба. Повсюдно селяни захоплювали поміщицькі землі, ліси і сіножаті, не давали поміщикам збирати врожай. Найбільш активно розгорталися події в Базарській, Покалівській та Коростенській волостях.
Що в серпні в Покалівській волості під керівництвом Артема Радченка створюється революційний волосний комітет, до складу якого увійшли майбутні активні учасники боротьби за встановлення Радянської влади на Овруччині, прихильники більшовиків С. Бондар, С. Трохнюк, У. Старовойт, С Корсун. Повітова Рада і волосні комітети підтримували стремління бідняцьких мас прогнати з землі поміщиків, відтіснити від влади куркульські елементи, йти на більш рішучі дії, розвінчували демагогічну політику ставлеників Тимчасового уряду, нескінченну «війну, до переможного кінця».

Значний революціонізуючий вплив на маси справляло перебування в цей час в Овручі І навколишніх селах на переформуванні після невдалих фронтових баталій 265 стрілецько-артилерійського полку. Вісті про перемогу збройного повстання в Петрограді 1 повалення Тимчасового уряду досягли Овруча і Могильова по військовому телеграфу. Ця звістка з великою радістю була зустрінута , бідняцьким І робітничим населенням повіту. Вони гаряче схвалювали ленінські декрети про мир, про землю, заявляли про свою готовність грудьми захищати Радянську владу.

Активізували свою діяльність революційні комітети. Та надії революційних мас були зраджені національною буржуазією. Територія повіту підпадае під контроль буржуазної Центральної ради. Овруч заполонили, війська Директорії, в селах лютували куркульсько-націоналістичні банди. Одну з таких банд зібрав колишній покалівський поміщик Субоцький.

Революційні сили повіту повели рішучу підпільну боротьбу з владою націоналістичної буржуазії. Створюються бойові революційні групи і партизанські загони. Витяг з документу тих часів свідчить, що «центром підпільних бойових дій в Овруцькому повіті стало село Поколів, У створеному тут підпільному комітеті були зосереджені революційні сили повіту. На чолі комітету стояв більшовик Сила Петрович Корсун. Підпільний комітет прийняв рішення про знищення банди Субоцького і поклав виконання його на членів комітету А. Радченка і У. Старовойта, які очолювали бойові загони. У грудні 1917 року банда Субоцького була висліджена і розгромлена. А 9 січня 1918 року революційними частинами ПІв-денно-Західного фронту Овруч було звільнено від військ Директорії. В місті і повіті, як свідчить документ. Центрального історичного архіву УРСР, проголошено Радянську владу.

Але розгорнути соціалістичні перетворення в повіті не довелося. Зрадницька політика Директорії привела на Україну майже півмільйонну армію німецьких окупантів. На зміну Директорії прийшла гетьманщино, Розпочалися арешти членів комітетів, запідозрених у співчуванні більшовикам селян. Особливо жорстоким було свавілля в селах Покалівської, Норинської і Фоснянської волостей. Та й за цих умов революційні сили повіту не припинили боротьби. Спомини очевидців тих подій, архівні документи свідчать, що центром гуртування революційних сил, а згодом І центром створення більшовицького підпілля, партизанських загонів також була Покалівська волость. Створений тут у травні 1918 року підпільний комітет гуртував навколо себе всі революційні сили повіту. До складу комітету на чолі з Силою Корсунем входили А. Радченко, І. Данильченко, С. Трохнюк, Т,. Рибинський, Л. Видруг, У. Старовойт. Спочатку створили два загони — кінних і піших по 20—30 чоловік, затим — групи озброєних підпільників з 5—10 чоловік— колишніх солдатів і молодших командирів, що повернулися зі зброєю з фронту, в багатьох селах повіту, зокрема, в Оленичах, Нагорянах, Скребеличах, Черепині, Великій Чернігівці, Коптівщині, Гуничах, Піщаниці та інших. На черговому серпневому засіданні комітету С. Корсун доповів, що в бойових групах партизанів налічується понад 320 озброєних бійців, ряди їх зростають. Ставляться чергові завдання: дотримувати найретельнішої конспірації, добувати зброю і формувати нові військові підрозділи, готувати ПОВСТАННЯ проти-гетьманців і кайзерівських окупантів’ встановити зв’язок з Волинським підпільним губкомом , партії.

Для безпосереднього керівництва підготовкою збройного повстання на нараді командирів партизанських груп була створена так звана революційна трійка у складі С. Корсуна, І. Данильченка та М. Пархомчука — більшовика з дореволюційним стажем, який щойно повернувся з армійського шпиталю в Києві і активно включився до революційної діяльності. Покалівська волость стала більмом на оці для гетьманських головорізів і кайзерівських вояк. Становище в повіті загострювалося. Гетьманські власті посилили переслідування, повальні арешти, збройні напади на партизанські села. У вересні біля Скребеличів і Велідників сталися збройні сутички партизанів з каральними загонами німців І гетьманців. Карателі були розгромлені.

Збройне повстання і вигнання германців і гетьманців за межі повіту стали першочерговим завданням. В ніч на 17 листопада на терміновому засіданні партизанського комітету було прийняте рішення про зосередження всіх партизанських сил у Жолонському лісі. Тут майже на кордоні з Білорусією шикувались загони, відпрацьовувалась військова організація і тактика, готувалася зброя, збиралися розвідувальні дані про гетьманські частини в Овручі і повіті. До партизанських лав вступають активні учасники майбутніх подій на Овруччині: П. Шеремет, Д. Титовоць, І. Гришков, М. Козаченко, Д. та . І. Шевчуки. Ф. Дрозд, В. Старовойт, Т. Гришан, Л. Пашко, Я. Федоренко, Ф. Гопанчук, Ф. Хомутовський, І. Тимошенко, І. Приходько та інші колишні фронтовики, чиї фото вміщені на стендах музею.

Настали короткі листопадові дні і морозні ночі. Гетьманські окупантські загони полювали за партизанами, палили їх оселі, грабували господарства, загрожували розстрілом їх сім’ям. Затягувати виступ стало неможливим. Вночі 30 листопада понад 200 партизанів розділившись на три загони одночасно здійснили напад на гетьманську дружину що розміщувалася у лікарняному корпусі, офіцерську дружину — приміщенні пошти центрі міста і на охорону військових складів. На чолі загонів стояли С. Корсун І. Данильченко та М. Пархомчук. До семи годин ранку місто було повністю в руках партизанів. Численний німецький і гетьманський гарнізон було розігна но захоплені значні військові трофеї. Так 1- го грудня 1918 року над старовинним Овручем вдруге замайорів червоний прапор Республіки Рад. Були обрані керівні органи Радянської влади і Рада солдатських, робітничих і селянських депутат на чолі з Ф. Хомутовським, повітова НК яку очолив М. Пархомчук товариський революційний суд (голова А. Союк) 3 перших днів на маленькому острівці Радянської влади (більша частина повіту залишилася під гайдамаками і петлюрівцями) йшла напружена робота по її захисту, закріпленню і поширенню на нові волості Через лінію фронту, що проходила не півночі, налагоджується зв’язок з командуванням Червоної Армії в м. Речиці Туди від революційного Овруча виїхала делегація на чолі з М. Пархомчуком. Після цього командування Південно-західного фронту направляв до Овруча загін путіловців під командуванням матроса Сергієнка В цей час петлюрівці знову захопили Овруч Тоді на допомогу овручанам виступили підрозділи 6-го Гродненського і 151 стрілецького полків, Петлюрівці були вигнані з міста і значної частини повіту. Радянська влада була відновлена Про це 20 грудня Д. 3. Мануїльський від імені Українського радянського уряду повідомив Голосу ВЦВКу Я. М. Свердлова: «Весь уезд Мозырский и Овручский обьяты повстанием. В Овруче ждут прихода наших войск товарищей – опытных организаторов”.

Та ворожі сили не вгамовувалися. В кінці грудня петлюрівці знову вдерлися до міста По волостях повіту бешкетували націоналістичні банди Козиря-Зірки, Гарася ТА Інших. Повстанські загони і малочислені підрозділи Червоної Армії відступили на північ. Хроніка подій за 1919 рік що свідчить про надзвичайно складну обстановку того часу а повіті. В січні повстанські загони продовжували активні дії проти ворожих сил в Овручі і волосних містечках 12 січня місто було оточене повстанцями Розпочалися багатоденні бої, в ході яких воно переходило І рук в руки 16 січня Овруч знову звільнений від петлюрівців І націоналістичних прихвоснів Проте, ще до березня, коли 12 армія Південно-Західного фронту прогнала ворожі сили геть аж до Житомира, петлюрівська охвістя і куркульські банди не припиняли нападів на комітети, гребували місто, населення повіту.

Для боротьби з контрреволюційними бандами І куркульськими заколотами формується перший червоний робітничо-селянський батальйон до якого увійшла біль шість комуністів і членів Спілки молоді Червоні бойові загони створюються а містечках і волосних центрах повіту ЦІ загони протягом 1919—1920 років відіграли значну роль у захисті І утвердженні Радянської влади на території повіту, на який за неповних два роки майже п’ятнадцять разів змінювалася влада Повітове місто було пограбоване земля зубожіла, селянські господарства ледь животіли Не було хліба населення голодувало Саме на вирішенні цих нагальних питань зосередив увагу новостворений у квіти) повітовий ревком І його відділи: військовий, продовольства, земельний, народної освіти охорони здоров’я Продовольчі загони вирішували питання хліба і продовольства для населення міста та для дітей Москви і Петрограда. Розпочали роботу перші радянські школи, в місті відкрилися клуб Імені К. Маркса і бібліотека. Значна увага приділялася боротьбі з епідеміями та хворобами. Агітаційно-пропагандистські бригади вели роз’яснювальну роботу серед селян.

Земельне питання було одним з найважливіших. Для його вирішення 14 травня був скликаний перший повітовий з’їзд селян, на який з’їхались 203 делегати. З’їзд закликав селян хліборобів побільше засіяти землі продовольчими культурами націлив їх на ліквідацію розрухи у сільському господарстві У привітанні на адресу уряду Радянської України делегати з’їзду писали «З’їзд вітає Український радянський уряд і підтримує його в усіх починаннях. Біднота зі зброєю в руках буде охороняти і поширювати завоювання соціальної революції».

Важливою політичною подією тих днів стало скликання першого повітового з’їзду Рад, на якому було проголошено, що «трудящі повіту всіма засобами І силами будуть підтримувати Центральний уряд І несхитною залізною рукою спрямовувати політику диктатури пролетаріату І найбіднішого селянства на закріплення Радянської влади і знищення всіх ворогів трудящих».

Подальші події на Овруччині і Волині співпали за часом з героїчними зусиллями молодої Республіки Рад в боротьбі з Денікіним, активізацією петлюрівщини. різних націоналістичних банд на Україні В середині серпня петлюрівські війська зайняли Ровно і Сарни, 20 серпня — Житомир. Ленінський заклик «Социалистическое Отечестао в опасности!», «Всі — на боротьбу з Денікіним!”. Його звернення до трудящих України допомогли мобілізувати всі сили молодої Республіки Рад на розгром ворога і знову Овруч став острівком Радянської влади на півночі України Сюди на деякий час передислокувався Волинський губпартком. Тут сконцентруються значні сили Червоної Армії і червоних партизанів які хоробро бились з ворогом Громити петлюрівці» допомагало і місцеве населення Багато жителів повіту в ці дні, ви свідчить газета «Известия» за 15 серпні 1919 року (орган Волгубренкому) добровільно влилися до лав Червоної армії. Жорстокі бої по всій Волині точились понад місяць У вересні 1919 року частини 12-ї армії і з’єдналися з Південною групою військ, звільнивши від петлюрівців губернський центр і майже всю Східну Волинь У бойових діях особливо відзначилась 44-а Щорсівська дивізія.
Становище на фронті докорінно змінилося Почалося повне вигнання контрреволюційних і націоналістичних сил і угруповань з Правобережної України Мине ще майже рік, і через Овруч прокотиться і загине під ударами Червоної Армії білополяцька бундючна хвиля, а ще через рік на землях Овруцького повіту загони чоновців і бригади Котовського наголову розіб’ють банди Булах-Булаховича та Тютюнника. А Радянська влада на Овруччині, за яку боролись перші овруцькі більшовики соціалістичні перетворення на Волині розгорталися, набирали сили під прапором Жовтня, за ленінським планом побудови нового суспільства.

Ось про що розповіли нам стенди-сторінки, документи, фотографії і експонати Овруцького історико-краєзнавчого музею, музею пам’яті героїчного минулого рідного краю