У статті розглядається символіка рушника Полісся та місце її в полікультурному просторі України . Стаття доповнена фотографіями вишивки із колекції Овруцької районної бібліотеки ім. С. Малишка
Полісся як етнокультурне явище віддавна привертало до себе увагу вчених різного наукового профілю. Безмежна закоханість поліщуків у рідну землю витворила неповторну поліську культуру. Вона переплелась своєю символікою із культурними здобутками інших регіонів України, стала надбанням всього українського народу, зберігаючи при цьому свою самобутність .
Відомо, що художні твори дарують майбутнім поколінням знання правди про рідну культуру, вчать сприймати мистецькі цінності певного народу, виховують почуття національної гідності та патріотизму „Українське мистецтво, непересічні цінності якого ввійшли органічною складовою у світову духовну спадщину, належить до унікальних за своїм значенням національних культур” [12, 4] .
Культура є явищем соціального буття людини і характеризує його найхарактерніші особливості. Через культуру людина відкриває і перетворює світ, реалізує власний духовний потенціал. Ці процеси відбуваються тоді, „Коли людина не просто споглядає, а розвиває та актуалізує культуру у власній діяльності, бо культура є унікальним засобом творчої самореалізації людини, і предмети культури становлять результат її духовної творчої активності [12, 6] .
Розвиток особистості забезпечує те, в якій мірі йде залучення її до культурних цінностей. Людина може бути носієм і творцем культури тільки тому, що вона є у тому культурному контексті, з якого вона черпає уявлення, правила життя. Не тільки людина є творцем культури, а й культура творить людину. Вона являє той аспект життя, котрий пов’язаний з наслідуванням, накопиченням цінностей, з їх передачею наступним поколінням. Культурні 2 цінності збагачують і забезпечують розвиток особистості „Вплив культури на людину можна вважати інтегральним фактором її соціалізації, індивідуальним результатом опанування культурних цінностей суспільства, характеристикою освіченості [12, 7] .
Як свідчить історія України з її стародавньою культурою, була краєм, де відбувався стійкий і закономірний процес утворення духовних цінностей, унікальних за своїм художнім значенням. У художній культурі українців переплелись самобутні стилі зі світовим мистецтвом. Вивчення своєрідної образної символіки української культури відкриває шлях у світ високого національного мистецтва, що є яскравим явищем світового рівня .
Довга і непроста історія української культури сягає своїм корінням прадавніх часів. На пам’ятках давніх часів є примітивні символи доби палеоліту, мезоліту, бронзового віку, символи Трипільської культури тощо .
Фрагменти символів ми знаходимо на мамонтових бивнях, на статуетках жінок, які прикрашені геометричними візерунками, на гончарних виробах, хліборобських знаряддях, золотих речах. Художня культура завжди є самобутня, є продуктом творчого генія народу, має власні зміст і форму. Та будь-яка культура цінна тим, що несе в собі національний код нації, відбиток історичної долі народу… Кожна нація характеризується єдиним „семіотичним полем” [12, 11] – засобами художньої символіки, що забезпечує взаєморозуміння та взаємодію суспільства .
Складовими етнічної культури є усвідомлення своєї приналежності до певної нації, генетичного зв’язку з іншими людьми, уявлення про своє походження, знання особливостей фольклору, традицій, звичаїв, обрядів та інших ознак .
Кращі представники нації втілюють у своїх творах традиції власного народу „У творчих авторських концепціях акумулюються результати культурної творчості цілих художньо-історичних епох, що завжди мають універсальний, і водночас національний характер” [12, 12]. Розуміння 3 національної культури в органічному зв’язку із всесвітньою культурою розкриває прогресивність культурного розвитку, шляхи інтеграції у світовий простір, усвідомлення національного у глибинах людського життя „Адже мистецькі зразки специфічного національного творення закріплюються на мапі людства, стають надбаннями всесвітньої культури тільки в тому разі, коли оцінюються як національний внесок у міжнародний фонд, коли національні досягнення репрезентують непересічні духовні цінності світового значення” [12, 13] .
Декоративно-ужиткове мистецтво, як складова української національної культури, набуло широкого визнання не тільки в Україні, а й світі. У його предковічних образах-символах міститься світ української природи, нашої історії, особливості побуту, доброта і щирість української душі. Народне мистецтво втілює в собі віру в добру силу лісу, землі, трав, чистої води, віру в Бога .
Найбільш масовим видом народного мистецтва є вишивка. Її місце та роль у житті людини, в обрядово-ритуальній сфері освячені віковими традиціями [12, 182]. Вишивка використовувалась як оберіг від лиха, негараздів, хвороб, як побажання щастя і добра. Нею прикрашали ті місця, які найбільше впадали в око. Вишивкою оздоблювали одяг (сорочки, пояси, спідниці, головні убори, хустки, свити, чоботи, плахти, фартухи), скатертини, рушники, постіль, кінську збрую. Вишивали на домотканому полотні: конопляному, вовняному, лляному. В залежності від місцевості українські вишивки поділялись на групи: рослинні, геометричні, тваринні .
На Поліссі основними символами рослинного орнаменту є зображення дерева життя як пам’ять роду, виноград – символ доброти, багатства, барвінок – символ пам’яті, дубове листя – символ чоловічої сили, калина – символ дівоцтва, дівочої краси, квіти калини – символ незайманості, цнотливості, ружа – символ сонця тощо .
Рослинна вишивка рушника дуже різноманітна, але вона не відповідає законам живої природи, вона стилізована. Квіткові узори лише натуралістично відтворюють цвіт лотосу, троянд, волошок, гвоздик, маку, тюльпанів, дзвіночків, сон-трави. З плодів чітко розпізнаються виноградні кетяги, дубові жолуді, кетяги калини. Дуже різноманітні ягідні пучечки, яких так багато на Житомирському Поліссі. З листків найчастіше вишивалось дубове листя, листя винограду, калини, хмелю, папороті, акації .
Дуже часто у рушниках зустрічаємо 4 пелюсткові, 3, 5, 8 розеткові зображення. Вважається, що це символи вищих сакральних цінностей, пов’язаних з культовим ставленням до неба і землі. Також їх трактують як символи нескінченності, гармонії, круговерті небесних тіл, часу, земного життя. Оригінально трактують пелюстки троянди. П’ятипелюсткова троянда – це знак мовчання, шестипелюсткова – єдність, рівновага, щастя, семипелюсткова – святість і довершеність, восьмипелюсткова – відродження, вічне життя і благодать .
За останнє десятиліття давній рослинний орнамент Полісся сповнився натуралістичним зображенням хатніх та культових квітів, а саме: жоржин, лілій, чорнобривців, соняшників та ін. Це тривожне явище, бо в минуле відходять етнічні традиції, нищиться своєрідність вишивки, а отже збіднюється і світова мистецька скарбниця, до якої належить і наше Полісся .
Чисті рушники – це відповідники чистоти духовної, високих етичних та естетичних ідеалів, символ спокою чистоти, вічне існування. Рушник став одним з найвагоміших символів, необхідним атрибутом усіх українських обрядів. Рушникові орнаменти несуть інформацію, яка розрахована на роздуми і почуття. Вони передають переживання і прагнення, смаки і уподобання .
Рушник – це символ у символі. Орнаменти на рушниках вважали знаками- символами молитвами вогню, землі, повітря, води. Рушникові узори – своєрідні орнаментальні замовляння .
„Функціональне призначення рукотворних поліських виробів (для щоденного буденного побуту, для свят, для церкви, на народження дітей, для вінчання „под венець”, на похорони – „проводи на той світ”) визначало відмінність підбору природних матеріалів для їх виготовлення, формотворення, пластичне, орнаментально-композиційне і колористичне трактування [10, 265] .
Прикрашали рушниками покуть, міжвіконня, сволок, над дверима, ікони, картини, фотографії. На Поліссі рушники вишивали до Різдва, Великодня, Трійці. Рушникові узори – це узори виконані за законами заборон. На рушниках відсутня вседозволеність, можливі лише варіанти певних зображень .
Рушникові орнаменти несуть у собі оберігальну, сакральну й інформативну сутність .
Особливе місце в українській вишивці посідає вишивка крапки. Вона поєднується у різних варіантах. Крапка – знак води, знак крові, зерна, символ найбільш вагомого і найбільш бажаного у житті людини. Популярним символом є ромб. Цей символ тісно пов’язаний з аграрним достатком, з плодоріддям людини і землі. А коло належить до початкових знаків геометричного орнаменту. „Найбільш вагомою у вишиваних колах є символ сонця як запорука життя, добра і благополуччя, закликання всіляких родинних і господарських статків” [5, 57] .
Зображені на українських рушниках кола, круги, кільця доносять до нас знакову сутність символіки язичництва, пов’язану з культом сонця. У християнській традиції коло символізує вічність і безпосередність життя. Сигма – знак, що відтворює латинську літеру „S”. Українською мовою це звучить як „дуже”, „вельми”, „конче”, „сильно”, „красно”. Скоріше всього, вишивальниці використовували цей символ „для визначення якості улюбленої праці” – „вишито якнайкраще”, „дуже добре”, що означало здійснення бажань своїх власних чи адресата [5: 60]. Спіраль (лат.) – завиток, ототожнюється зі спіралевидним вертінням води – вир, сніговій, хуртовина, метелиця; рухом повітря – смерч, ураган тощо .
Для рушників характерною є традиція натуралістичного та фантастичного відтворення образів тварин. „Дотримуючись народної класифікації вишиваних звірів, випливає навіть з поверхового ознайомлення з рушниковим орнаментом можна виділити таку ієрархію образів тварин: верхній світ (птахи, комахи), середній світ (дикі звірі), нижній світ (змії, ящури, риби) [5, 13]. Найчастіше вишивали птахів у парі на окремих рушниках кількість пар доходить до 16-18, значно рідше вишивали птахів-одинаків (у вигляді човника). Орел у вишивці – це символ відляки від смерті, символ влади, закликання врожаю [5, 118] .
Лебідь або „лебедині” рушники вишивалися в час найбуйнішого сонця, в час Купальських днів. Лебеді є символом вірності. Журавель – культовий птах сонця, він приносить тепло, символізує інтенсивність сонячного тепла. Павич – символ багатства. Зозуля – символ самотньої, трагічної долі жінки. Голуб – символ кохання, подружньої злагоди, ніжності. „Можливо, саме тому і вишивали голубів на рушниках, які вішали на хрестах .
Для ниток виготовляли фарбу самостійно. Наприклад, з кори вільхи робили коричневу фарбу, із ниток вільхи виходив чорний колір, з кори дуба – темно-коричневий, з ягід бузини – синювато-сірий, з ягід брусники – червонуваті відтінки, з молодого жита, трави – зелений, з крушини – синюватий. Вибілювали нитки мороз та сонце .
Для кожного регіону характерні свої назви рушників. Поліські рушники мають своєрідні назви: „завески”, „набожники”, „наіконники”, „покутній”, „кілковий” – це назва рушників, якими прикрашали ікони. „Утирачі” – це рушники, якими витирали обличчя, руки. „Стирач”, „стирок”, „стирка” – це рушник, яким стирали зі стола. „Перев’язувачі” та „весільні рушники” – це ті рушники, які використовувались в усіх обрядах весілля .
Треба відмітити, що від призначення рушника залежав і його орнамент .
Найбільш магічним був рушник на якому було багато орнаментів або ж орнамент був широким. Більшої магічності мав також рушник, який був довгий до 8 м та широкий 70-80 см .
Орнамент як вид мистецтва склався дуже рано. Оскільки Україна завжди входила до найрозвиненіших територій Європи, то її орнамент може розглядатися як відбиток людської культури, який зберігся протягом віків .
„Культура – це інформація, яку людські суспільства накопичують, зберігають і передають далі. Наступні покоління мусять від нас отримати й зберегти історію народу втілену в орнаментальних знаках” [5, 216] .
Зберегти першоджерела закодовані у вишивці – наше сьогодні завдання .
Декоративно-прикладне мистецтво України – це відтворення глибинної історії нації. А збереження декоративно-прикладного мистецтва Полісся – це збереження історії древлянської землі наших пращурів, воно, це мистецтво збагачувало і збагачує духовну і матеріальну культуру України .
Приклади орнаментів в поліських вишиванках із колекції Овручської районної бібліотеки ім. С. Малишка. Фото надано Наталією Панченко.
Масловська М.В.,
ст. викладач кафедри української літератури (ЖДУ імені Івана Франка)
Список використаної літератури:
- Антонович Д. Українська культура. – К.: Либідь, 1993. – 588 с .
- Антонович Л.Ф., Захарчук-Чугай Р.В. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. – 270 с .
- Бичко А.К. Теорія та історія світової та вітчизняної культури (курс лекцій). – К.: Либідь, 1992. – 256 с .
- Історія української культури (За ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с .
- Китова С. Полотняний літопис України. – Черкаси, 2003. – 223 с .
- Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 519 с .
- Лозко Г. Українське народознавство. – Харків. – 2005. – 469 с .
- Макарчук. Етнографія України. Львів, 1994 .
- Огієнко І. Українська культура. – К.: Абрис, 1991. – 564 с .
- Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. Вип.. 1 . Київське Полісся. 1994. Львів, 1997. – 356 с .
- Попович М.В. Національна культура. – К.: Знання, 1991. – 54 с .
- Рудницька Л. Українське мистецтво в полікультурному просторі. – К.: Еке об, 2000. – 208 с .
- Українська культура: історія і сучасність / За ред. С.О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – 456 с .