ГОЛОТА ІЛЛЯ, козацький полковник /р.н.невід – 1649/

Стояв на чолі Овруцького полку. Сподвижник Б.Хмельницького у визвольній війні українського народу у 1648-54. Загинув під Річицею у 1649 р. Далі

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 Живописный Овручский кряж

«ЖИВОПИСНЫЙ ПЕЙЗАЖ»

Овручский кряж — это плато, приподнятое на  высоту 120—150 м над окружающей заболоченной равниной припятьского Полесья. Воды двух рек с исконными славянскими именами — Словечна и Норынь — берут тут свое начало и омывают кряж. Мощные лессы образовали питательный фундамент, на котором растут широколиственные леса. А вокруг — сосняки, болотные березки, осока, торфяники. Поэтому кряж иногда называют островом. Далі

Posted in Природа краю | Tagged , | Прокоментуй!

 О. М. САБУРОВ “ВІДВОЙОВАНА ВЕСНА” (Уривок)

Ім’я Героя Радянського Союзу О. М. Сабурова добре відоме читачам.
У роки Великої Вітчизняної війни він командував партизанським з’єднанням, яке за завданням Центрального Комітету партії здійснило 600-кілометровий рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну.

Про події тієї пори розповіли книги автора «За лінією фронту», «Таємничий капітан», а також виданий 1970 року «Воениздатом» двотомник «Отвоеванная весна».

Українське видання «Відвойованої весни», що ввібрало всі факти і події, змальовані у названих книгах, розповідає про формування і зміцнення партизанського з’єднання під командуванням О. М. Сабурова, про ратні подвиги народних месників на Брянщині та Україні, про повоєнну долю героїв.

В даному уривку йдеться про звільнення міста Овруча силами партизанських загонів від німецько-фашистських загарбників.

Далі

Posted in Матеріали з історії | Tagged , , , | Прокоментуй!

 Славні сторінки історії

Вони утверджували владу Рад на Овруччині

На другому поверсі районного будинку культури широко розкриті двері до залів Історико-краэзнавчого музею, що носить почесне звання “народний”. На стендах музою експонати, які розповідають про буремні 1917—1921 роки. Документи, події, люди. Далі

Posted in Матеріали з історії | Tagged | Прокоментуй!

 ОЛЬГА, Княгиня Київського князівства

Походження княгині Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Олгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. Оскільки ім’я Ольга прямо пов’язане з Олегом, існує версія, що вона була його дочкою (Helga). Далі

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 Місто визволяли партизани

ДО ВАС моє слово, Жителі древнього Овруча. Хочу нагадати вам той листопадовий ранок, коли у місто увійшли партизани і вигнали з нього гітлерівців. Сьогодні у світлий і радісний день нашого свята разом з вами я з великою гордістю згадую своїх друзів по боротьбі, партизанів з’єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора 0. М. Сабурова — комуністів Миколу Мартим’янова. Василя Курочкіиа, комсомольців Василя Волчка, Степана Павленюка і Олександра Бивалова. Далі

Posted in Історія міста, Матеріали з історії | Tagged , | 1 коментар

 Овручская операция

Русский лес в годы  великой Отечественной войны был лучшим домом для партизан: зеленая крыша, кроны деревьев надежно прикрывали лагерь, как летом, так и зимой.  Щитом нашего партизанского – отряда, которым командовал В. А. Карасев (впоследствии партизанское соединение имени Александра Невского), был большой хвойный бор на границе Гомельской области Белоруссии к Житомирской Украины. Далі

Posted in Матеріали з історії | Tagged , , , | 1 коментар

 Немцы на курганах

Летом 1941 года в Овручский район из Берлина, тамошнего университета, нагрянула це­лая экспедиция, состояв­шая практически полно­стью из профессуры это­го вуза. Возглавлял экспедицию профессор Иоганн Шлиман, между прочим, внучатый племянник того самого Шлимана, который раскопал Трою. И  интересовали немцев прежде всего скифские и древлянские курганы, которых и поныне немало в Овручском районе якобы ко­манду организовать и прислать экспедицию дал сам Гиммлер.

Немцы на курганах возле Овруча
Ученым поставил и задачу: не столько изучить курганы с точки зрения науки, а по возможности рас­копать их и все обнаружен­ные внутри исторические цен­ности классифицировать и отправить в Берлин. Да что там греха таить: немцев интересовало исключительно золото. То, что задолго до них курганах копалось бесчисленное множество археоло­гов: от «белых» до «черных», гитлеровцев нисколько не волновало, Видимо, они на­деялись отыскать в курганах то, что не сумели найти до них целые поколения поис­ковиков.

Сегодня точно неиз­вестно (а может, и известно, только документы по этому вопросу, возможно, до сих пор пылятся где-то, защищен­ные, словно броней, строгим грифом «секретно!»), сколь­ко ценностей и каких именно раскопала немецкая экспеди­ция в овручских курганах. Но то, что берлинским ученым удалось что-то таки найти, со­мнения не вызывает. Посколь­ку общий вес всех немецких находок составил порядка ста пятидесяти килограммов. Мо­жет быть, это были всего – лишь черепки древней посуды, а возможно, и кое-что поценнее. Во всяком случае, содержание описи ценностей нам неведо­мо. Принадлежало ли найден­ное добро скифам или все-таки древлянам – тоже неизвестно. Но факт остается фактом; о раскопках стало известно со­ветским партизанам. После чего об этом доложили в Моск­ву. Оттуда пришел строжайший приказ: любой ценой не допус­тить вывоза археологических находок в Германию!

Операцию по перехва­ту важного груза возложили на партизан тогда еще небольшо­го соединения Ковпака, по­скольку других существенных партизанских формирований, способных решить поставлен­ную задачу, на севере нашей области попросту не было. 23 июня 1942 года к ковпаковцам для помощи в захвате ценнос­тей была заброшена диверси­онная группа осназа НКВД из пяти человек под командова­нием капитана Валерия Несте­рова.

Следует заметить, что археологические ценности немцы планировали доставить автотранспортом до самого Олевска, а оттуда по желез­ной дороге на Запад. 27 июня грузовик с археологическими находками, охраняемый при­данным бронетранспортером и взводом эсэсовцев, в две­надцати километрах севернее села Норинск (ныне – терри­тория Овручского района) был атакован партизанами. Взвод охраны партизаны уничтожи­ли в скоротечном бою. Авто­мобиль с ценностями был до­ставлен в расположение партизанского отряда, отку­да ценности самолетом долж­ны были перевезти в Москву. Однако случилось непредви­денное: самолет был сбит нем­цами еще над территорией Белоруссии, и Нестерову был дан приказ доставить архео­логические находки на другой аэродром, расположенный на территории нынешнего Народичского района. И вот на не­мецком грузовике марки «Хорьх» оснаэовцы, переоде­тые в немецкую форму, отпра­вились в указанный пункт. Не­мецкие патрули и заградитель­ные посты они преодолели без труда. Однако 5 июля в деся­ти километрах северо-запад­нее Народичей на спецгруппу напали… советские партиза­ны. Нестеров крикнул: «Мы свои!». Но это не произвело на них никакого впечатления. Бой продолжался часа четы­ре. Осназовцы наконец дога­дались, что перед ними от­нюдь не советские партизаны, а какие-то бандиты, «кося­щие» под партизан. После боя, в котором полегли почти все осназовцы, а раненого Не­стерова подвели к командиру «партизанского отряда», тот на полублатном языке обо­звал капитана «ментовской мордой» и пригрозил, коль не захотели отдавать доброволь­но «рыжье», то есть золото, с Нестерова живого спустят шкуру.  И спустили положив в в таком виде на муравейник.

Далее следы архео­логических находок теряют­ся, и известно о них становится только в сентябре 1944 года, когда отряды СМЕРШа очищали освобожденную Житомирщину от разного рода бандитов, дезертиров и немецких разведгрупп. Под Народичами был разгром­лен и вышеупомянутый «партизанский отряд», на проверку оказавшийся обыч­ной бандой дезертиров из бывших красноармейцев. Как правило, каждый член банды имел уголовное про­шлое. Оказывается, в отря­де Ковпака у бандитов был свой человек, который и со­общил своим подельникам о том, что в направлении Народичей движется грузовик, полный «рыжья». Бандитс­кого осведомителя смершевцы быстро вычислили. А “командир» лжепартизан при­знался на допросе, куда именно они с братвой поде­вали ценности. По словам главаря, никакого «рыжья» там не было, но зато сереб­ра – килограммов на семьдесят. А остальное – какие-то глиняные черепки с узорчи­ками, а еще каменные бак­лажки, костяные ложки… Серебро бандиты перепла­вил и а слитки, а черепки выб­росили, поскольку об их ис­тинной ценности и не дога­дывались. Слитки смершевцы, разумеется, конфиско­вали, а вот черепки никто так и не нашел. Видимо, немцы раскапывали древлянские курганы, поскольку древля­не пользовались именно се­ребряными украшениями, в то время как скифы предпо­читали все же золото. Как бы там ни было, но сегодня никто не может точно ска­зать, что именно накопали немецкие ученые в наших по­лесских курганах.

Видим КИПЛИНГ
Газета “Эхо”,  №42, 2007 г.
Posted in Близько-історичні статті | Прокоментуй!

 ЯРОПОЛК СВЯТОСЛАВОВИЧ, удільний князь Київський

Ярополк Святославович народився в 945 році і був старшим сином Великого князя Київського Святослава. Під час численних походів отця він жив в Києві з своєю бабусею, княгинею Ольгою. У 970 році Святослав, збираючись в черговий раз відправитися в місто Переяславець, передав управління Києвом Ярополку, а в 972 році, після загибелі Святослава, до нього перейшла верховна влада і він став Великим князем Київським.

Ярополку в цей час виконалося 11 років. Найближчі до нього бояри зуміли переконати хлопчика, що його брат, князь Олег, що правив за рішенням отця в Древлянській землі, важко його образив: убив сина одного з наближених Ярополка. З цих пір між братами почалася ворожнеча.
У 977 році, коли Ярополку виконалося 16 років, а Олегу – 15, Ярополк  відправився походом на володіння брата. Під час цієї війни Олег загинув. Це відбулося випадково: під час поспішного відступу розбитого війська Олега  в місто Овруч, Олега в загальній тисняві  на мосту зіштовхнули в рів.

Другий брат Ярополка Володимир, дізнавшись про ці події, біг з своєї вотчини – Новгорода. Але він не міг залишити просто так смерть брата і в 980 році повернувся на Русь на чолі варяжської дружини. Відвоював назад Новгород, захопив Полоцьк і обложив Київ.

Ярополк біг з обложеного Києва в містечко Рідню, в гирлі річки Роси. Владимир обложив його і там. У фортеці швидко почався голод, і Ярополку довелося погодитися на переговори. Під час цих переговорів він був убитий. Відбулося це в 980 році.

 

 

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 МИЛОНЕГ ПЕТРО, зодчий князя Рюрика

Петро Мілонег, архітектор в епоху Стародавньої Русі, засновник Гродненської школи архітектури. Один з чотирьох архітекторів домонгольського періоду, чиї імена збереглися в письмових джерелах, порівнювався в Іпатьевському літопису з біблейським архітектором Веселіїлом. Мабуть, спочатку працював в Києві, потім в Луцьку і Турове (1170-і), потім в Гродно (після 1180). Надалі, був особистим архітектором київського князя Рюрика Ростиславовича, значно вплинув на київську школу архітектури. Очевидно, будував церкву св. Василя в Овручі і церкві Апостолів в Білгороді (1197), можливо, Пятніцкую церква в Чернігові.

Київського літописця дивував улюбленець князя Рюрика Ростиславовича архітектор Петро Мілонег, може бути смольнянин за походженням, що будував в кінці XII в. у Києві і Чернігові, виконуючи волю свого пана, що мав пристрасть до будівництва, — „любовь неситну про зданьіх”.

Петро Мілонег, архітектор в епоху Стародавньої Русі

Петро Мілонег, архітектор в епоху Стародавньої Русі

В кінці XII в. князь Рюрик Ростиславович будує в своєму Овручі храм Василя його архітектором був, прославлений майстер Петро Мілонег. Ця будівля не вражає своїми масштабами: церква Василя — порівняно невеликий храм, але в його композицію введені симетрично поставлені по кутах могутні багатогранні сходові башти, як би що відроджують прийом Софії Київською з її урочистими „вежами “. У зовнішній обробці будівлі майстер вільно поєднує київські, смоленські і гродненські прийоми, створюючи строгий і одночасно багатий убір храму. Цей пам’ятник не дає повного уявлення про свою первинну зовнішність: він — плід точної, але не скрізь документальної реставрації по матеріалах розкопок його руїн.

На рубежі XII—XIII сторіч в Чернігові був створений храм П’ятниці, що правдоподібно пов’язується з ім’ям князя Рюрика Ростиславовича і його архітектора Петра Мілонега. Коли дослідник відновив первинну зовнішність цього невпізнанно спотвореного пізнішими перебудовами будівлі, було важко повірити, що воно відноситься до рубежу XIII, а не XV сторіччя — так далеко і сміливо його архітектор просунув вперед нову архітектурну тему.

У 1200 р., коли архітектор князя Рюрика Петро Мілонег укріпив кам’яною стіною обрив, що розмивався Дніпром, під Видубицьким монастирем, то „множество вірних киян і населніци їх болшєє потщаніє і любов до архістратига господню іметі починають не тільки і ради порятунку свого, але і новаго ради чюдеси … утверждающе бо непостижьно нозе свої на удобренемь ті зданьі і очима сі люб’язне смотрящи, отвсюду веселість душі прівлачаще і мняться яко аєра достігше …”.3 В цьому уривку з витіюватого і багатослівного панегірика невтомному будівельникові князеві Рюрику передано реальне відношення київських простих людей, городян до природи і пейзажу: вони стали тепер частіше відвідувати монастир зовсім не ради молитви („спасения свого”), але для того, щоб постояти на дивовижній новій „набережной”, оскільки їм доставляло радість дивитися з її висоти і їм здавалося, що вони парять в повітрі („яко аєра достігше”). Ми бачимо, що в цьому є те саме відчуття природи і тяга до її широкого простору, осяжного з висоти, які з геніальною силою виражені в «Слові».

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!
Сторінки 31 of 34« Перша...1020...2930313233...Остання »