МИКОЛА ІІ /МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ РОМАНОВ/

МИКОЛА ІІ /МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ РОМАНОВ/ /1868-1938/ – останній російський імператор.

1906 р. дав згоду на відновлення храму Св.Василія в Овручі, пожертвував 10 тис. рублів на Новгородський Іконостас. У вересні 1911 р. імператор власною персоною прибув на освячення відновленного храму.

3 вересня 1911 р. о 8 годині 15 хвилин ранку Микола II в супроводі свити відбув на автомобілях з Коростеня до Овруча (відстань 43 версти). На шляху царя всі села були гарно прикрашені національними рушниками, оббиті килимами i вкриті соломою, прикрашені квітами, рушниками, серпами, косами. На горі над дахом був підпис: “Слава Богу”. Коли царський поїзд прибув до Овруча, його зустрічали представники овручан: по обидва боки дороги стояли ряди учнів церковних та міністерських шкіл (всього біля 2000 чол.), на міській площі було вишиковано почесну варту від Селенгинського піхотного полку зi знаменом i хором музики, дві роти – одна з учнів Овруцької i Любаркiнської другокласних церковних шкіл, а друга – з учнів міністерських шкіл. За ними були депутації дворян.
Коли в`їхав цар, почали дзвонити в міських церквах i в храмі. Розпочався хресний хід (очолював Архієпископ Антонi), потім відбулося привітання царя i служба освята храму. Імператор Микола II з власних коштів (10000 крб.) пожертвував на Iконостас, панікадило (хорос) i ламбади.
Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 ПЕТРОВ-ВОДКІН КУЗЬМА СЕРГІЙОВИЧ

ПЕТРОВ-ВОДКІН КУЗЬМА СЕРГІЙОВИЧ /1878-1939/, видатний російський художник, виконував розпис правої башти реконструйованого Св.Василівського златоверхого храму /І9ІО/

Фрески “Каїн вбиває свого брата Авеля” та“Жертвоприношення Авеля” символізують загибель князя Олега після розгрому його війська дружиною брата Ярополком.

О. Бенуа пише про цей період в житті Петрова-Водкiна: “Он ищет самого себя, своего внутреннего Бога и мечется по белому свету из-за мук рождения этого Бога. Вернувшись из Парижа, художник чутко воспринял общий интерес к национальному средневековому искусству. То обстоятельство, что почти сразу после возвращения из-за граници живописца при глашают участвовать в росписи реконструируемого из руин Щусевым Васильевского Злато-верхого собора в Овруче, способствовало проявлению его интересов к национальному средневековому искусству”.

Пiд час роботи в соборі Петров-Водкiн береться за розробку загально етичних проблем. Майстер не випадково виконує розпис на неканонічні сюжети: “Каїн вбиває свого брата Авеля”., “Жертвоприношення Авеля”. Це, мабуть, пояснюються тим, що вони у алегорією подій загибелі князя Олега після битви з його братом Ярополком. Художник виконав розпис правої башти на рiвнi хорів. Роботи були зроблені фарбами Кейна, якi були схожі на давній фресковий розпис. Композиція “Вбивство Каїном Авеля” розташована напроти сходин під дверним проходом, який веде на хори. Художник писав: “Особенно доволен я моим Авелем, лежащим на зеленом панте, гармонически сочетающимся с темным пейзажем и небом. Декоративный вопрос решен удачно, краски чистые в сияющей гамме …”

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , , | Прокоментуй!

 Історія розписів у Свято-Василівській церкві

 Із давніх часів на українській землі збереглися безцінні скарби архітектури та мистецтва, які є славою і гордістю нашого народу. Одне із таких місць – старовинна Свято-Василівська церква в Овручі – архітектурна пам’ятка XII століття.

За віки це диво архітектур­ного мистецтва зазнало долі усіх православних храмів. Церква грабувалася й руйну­валася і татарами, і турками, і литовським князем Гедеміном. На початку XX століття овруцьку святиню реставру­вав відомий архітектор О. Щусєв. Після завершення робіт він запросив сюди заслуже­ного діяча мистецтв Росії митця К.С. Петрова-Водкіна.

В одному із листів до дру­жини художник пише: “Про­гулюємось, бесідуючи про таємниче візантійське мис­тецтво, адже кожен погли­нутий своїми особистими пе­реживаннями і тими образа­ми, які він повинен передати у своїх творах у овруцькій церкві…”.

У церкві святого Василія К. Петров-Водкін береться за розробку загальноетичних проблем. Майстер не випад­ково виконує розпис на неканонічні сюжети. У підкупольному просторі південної башти церкви він розташу­вав дві сцени: “Каїн убиває свого брата Авеля” та “Жерт­воприношення Авеля”. Розміщення в точно відтворе­ному ансамблі церкви розпи­сів на неканонічні теми, перш за все, пояснюється тим, що вони є своєрідною алегорією подій загибелі кня­зя Олега в рові Овруцької фортеці після розгрому вій­ська дружиною його брата Ярополка.

            У сцені вбивства Каїном свого брата Авеля митець по­казує історичну трагедію. Над епізодами, що зобража­ють знівечення найтісніших, кровних людських зв’язків, царювало всевидяче, химеричне ока зображене на фоні веселки. З допомогою апокаліптичної символіки “всевидячого ока” розкриваються теми відповідальності. Вбив­ство людини відбувається перед лицем вселенського морально-етичного нагляду. Потенційно цей образ перед­бачає майбутнє покарання. Працюючи над цією про­грамою, художник засвоює типове для середньовічного монументального живопису зображення загальнозначимих явищ, переданих через дії героїв.

К. Петров-Водкін у Овру­цькій церкві виконував роз­пис північної башти на рівні хорів. Майстер не був дуже обмежений наслідуванням тим завданням, що стояли перед художниками які роз­писували церкви XII століт­тя, оскільки на баштах русь­ких соборів звичайно розмі­щувалися неканонічні сюже­ти, стиль їх виконання був досить вільним. Отож, розпис виконано в традиціях древ­нього фрескового мистецтва.

Композиції “Вбивство Каї­ном Авеля та “Жертвопри­ношення Авеля” розміщені навпроти сходів, які ведуть на хори. У змістовному відношенні композиція “Жертво­приношення Авеля” має під­порядкований характер. Ху­дожник, який звик працю­вати в станковому живописі, опинився в незвичній ситуа­ції, коли простір мав куполо­подібний характер, і компо­зиції повинні були існувати в різних просторових площи­нах. Але К. Петров-Водкін створює загальний живопис­ний простір для двох компо­зицій. Схеми пагорбів, зо­браженого ним аскетичного пейзажу природно перетіка­ють з однієї частини фактич­но єдиного розпису в іншу. Ритм фігур підкреслює ком­позиційну єдність твору. Фі­гури однакового розміру. Во­ни відокремлюються від зем­лі і ніби розходяться в по­вітрі, відірвавшись від пей­зажного фону, зведеного до зеленого позему та яскраво-синього неба.

Об’єкти зображення у фрес­ках знайшли свій простір, який відрізнявся криволінійною структурою. Більше то­го, написані теплою золотис­тою охрою. Незважаючи на слабке світло-тіньове моде­лювання, вони відірвані від фону, виконаного холодними кольорами, і живуть у сферичному реальному просторі башти.             Середньовічне мистецтво з його зворотною перспективою послужило для К. Пет­рова-Водкіна імпульсом у розробці просторових взає­мовідносин основних кольо­рів. Художник писав: “Особ­ливо задоволений я моїм Авелем, який лежить на зе­леній плямі, що гармонійно поєднується з темним пей­зажем і небом. Демократичне питання вирішено дуже вда­ло, фарби чисті, в сяючій гамі”. Але на відміну від середньовічного живопису для просторової характерис­тики в його творах вико­ристовуються особливості кожного кольору.

Розписи Овруцької церкви, виконані К. Петровим-Водкіним, носили переломний ха­рактер у його творчості. Во­ни до 1958 року залишалися невідомими для дослідників, бо до цього часу церква була монастирською. Крім того, доступ до них був утруднений через чисто технічні причини: хори північної час­тини храму не були наслані з часу побудови його, і башта, в якій знаходяться розписи, була перетворена на підсобне господарство. З часом сам факт існування в Овручі розписів був забутий, і лише в ході роботи над архівним фондом художника було ви­явлено згадки про ці твори. Композиції “Вбивство Каї­ном Авеля” та “Жертвопри­ношення Авеля” збереглися і донині.

Хоча ще до овруцьких роз­писів К. Петров-Водкін вико­нував роботи на релігійні теми, проте ранні твори його практично не мали з давньо­руським мистецтвом нічого спільного, крім тематики.

Отож можна вважати, що саме робота в Овручі відігра­ла в подальшому вирішальну роль у зверненні художника до давньоруської художньої спадщини.

Вікторія ФУРМАНОВА,
учениця 11-В класу Овруцької гімназії, член наукового товариства “Еліта”.

«Зоря», 10 листопада 2006 р

Posted in Історичні пам'ятки | Tagged | Прокоментуй!

 Кіпніс Ісаак /Іцхок/ Нухимович, письменник

Кіпніс Ісаак /Іцхок/ Нухимович народився 12 грудня 1894 року у с.Словечне на Житомирщині у сім’ї ремісника. Закінчив єврейську релігійну школу /хедер/. Кілька років був учнем чинбаря. Учасник громадянської війни.

1921р.переїхав у Київ, став навчатися в єврейському технікумі. Того ж року в місцевій єврейській газеті опублікував перші свої вірші та новели. які тепло буди прийняті критикою та читачами. Через два роки видав першу збірку віршів “Воли”.

За кілька десятиліть з-під його пера вийшло чимало творів для дорослих і дітей. Велику увагу письменник приділяв і перекладам єврейською мовою з російської, української та західноєвропейських літератур. Твори самого Кіпніса друкувалися в перекладах українською, російською, білоруською мовами, Самобутній і талановитий майстер слова, він написав, зокрема, роман “Дім”, повість “Місяці і дні”.

Належав до літературної організації ВУСПП.

До Великої Вітчизняної війни жив у Києві, звідки разом з іншими літніми письменниками був евакуйований у Саратов. 1944 р. повернувся додому, продовжував активну творчу діяльність.

23 червня 1949 року був заарештований за звинуваченням у національній агітації. 25 січня 1950 року Особлива нарада засудила його до 10 років виправно-трудових логерів суворого режиму.

З місця ув’язнення Кіпніс кілька разів звертався до вищих органів правосуддя, спростовуючи безпідставні звинувачення. Просив також не знищувати рукописів, вилучених у нього під час обшуку. З проханням переглянути справу Кіпніса до правоохоронних органів неодноразово зверталися М.Рильський, В.Сосюра, І.Еренбург, Е.Казакевич.

В 1956 році Ісаак Кіпніс був звільнений і реабілітований. Помер 14 квітня 1974 року.

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , , | Прокоментуй!

 РЕДЧИЦЬ ІВАН ЮХИМОВИЧ

Більшість віршів Івана Юхимовича Редчиця — світлі, чисті, гармонійні. Так і хочеться їх співати. А все розгадується дуже просто: він міцно  пов’язав свою долю з музикою, яка є щирою і доброю сестрою слова. Отож, йому, треба сказати, пощастило в житті на обдарування.
Народився Іван Юхимович у с. Радчиці Овруцького району. Навчався в Овруцькій середній школі № 1. Закінчив Житомирське музичне училище імені Косенка, Київський інститут культури. Тривалий час працював викладачем Житомирського училища культури.
Поезія прийшла до Редчиця сама по собі і полонила серце, як і музика. Йог вірші друкуються в обласних і республіканських газетах та журналах, збірниках «Поезія-84», « Поезія-86», « Поезія-88», « Поезія-91» те інших. Видав збірки поезій: «Сонати чорного сонця» (1996), «Серце невмирущої кобз», “VERTAS IN PROFUNDO” (1998).
Зовсім недавно Івана  Редчиця прийнято до Спілки письменників України.
Поетична сторінка П. Редчиця на сайті “Поетичні майстерні
Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 Відлуння Івана Кошицького

Жителі будь-якої місцевості завжди гордилися своїми видатними земляками. Овручани по праву можуть пишатися тим, що і їх земля мала талановиту людину, про яку так багато говорять і пишуть за межами району, але так мало знають у Поліському краї. А саме туга за ним була в серці цієї людини до його останнього подиху..
Дитинство письменника Івана Олексійовича Кошицького пройшло в селі Рокитному. Народився в сім’ї сільського учителя 18 серпня 1936 року. Там і застала його Велика Вітчизняна війна. 9 червня 1943 року каральний загін фашистів оточив це село. Ті люди, які не встигли сховатись у лісі, були зігнані у дві хати та хлів. Так того дня було вбито і спалено живцем 130 жителів.
Мати Івана Кошицького з п’ятирічним сином і трирічною донькою втекли до лісу. Але невдовзі були затримані карателями і разом з іншими рокитнянцями вивезені в південні райони України на жнива.
“Ми з матір’ю опинилися на хуторі Шатровані Кіровоградської області, – пізніше згадує Іван Кошицький у “Щоденнику пам’яті”. Через місяць чи трохи пізніше мати разом з тіткою Сичихою посадовили на вузли менших (мати мою сестричку, а тітка свою доньку Надю) і уночі вирушили додому. Ми з тітчиною Марусею, бігли попереду: раділи, що йдемо додому. Пробираючись соняшниками обіч шляху ночами, а вдень залазили подалі од шляху, відпочивали. Ми жебракували по селах, що траплялись на дорозі. І до цих пір вважаю, що ніщо так не принижує людину як жебракування.
Не знаю яким чином нам пощастило сісти на поїзд, і станції не пам’ятаю. Ми доїхали до Коростеня, а звідти пішаки кілометрів вісімдесят не відчуваючи ніг під собою. Ми були майже вдома. Лісом ішли, і мати з тіткою навіть співали пісню гарну. Починалась вона словами  “Як я садила айстру білу”. Що таке айстра я не знав, а спитати не наважувався. щоб не заважати. Прийшли додому… Села не було. Тітка Сичиха цілувала обгорілого кілка  від свого тину. Обнімала нас і кричала: “Вернулись!”…
Після повернення сім’ї Кошицьких на Житомирщину Іван здобуває неповну середню освіту, працює в колгоспі. Потім закінчує ФЗН у м.Коростені і трудиться на відбудові Коростеня, Житомира.
Військову службу проходи? на Чорноморському і Північному флотах. В той же час і почав друкуватися в армійських газетах.  Але письменницький  талант з усією силою розкрився уже після звільнення в запас.
У березні 1960 року за комсомольською путівкою подався на новобудови Кривого Рога. Працює бетонником, арматурником, електрозварником, монтажником Центрального гірничо-збагачувального комбінату і одночасно навчається у вечірній середній школі робітничої молоді.
У вихідні і вечорами пише нариси, оповідання, новели, повісті, драматичні твори, які відзначались відтворенням багатства духовного світу  людей, безмежно закоханих у рідну землю, створює яскраві характери робітничої та сільської молоді. Друкується в обласних газетах “Днепровская правда”, “Зоря”. “Криворізький” – “Червоний  гірник”; республіканських журналах “Україна”, “Дніпро”, ”Донбас”, “Прапор”. У збірнику “Кленова гірка” (Видавництво “Молодь” Київ. 1971 р.) надруковано його оповідання “Кому сняться мавки”. Дніпропетровське видавництво “Промінь” в альманасі “Зірниці” опублі-кувало повість І.Кошицького “Причащаюся небом”. Повість була схвально зустрінута читачами, перекладена на російську мову і опублікована у збірнику “До голубих Уральских гор”, а дружина О.П.Довженка Ю.І.Солнцева збиралася поставити фільм за даним твором.
Починаючи з 1970 року Івана Кощицького почала підточувати тяжка хвороба. Але вій продовжує творити. За цей час  пише низку оповідань: “Давній борг”, “Зелене полум’я “, “Євген Терен”, “Так хочеться бути дідом”, “Тривога”, “Фоса”, “Не запізнитись на ранковий поїзд”, багато мініатюр, нарисів. Виходять з під його пера: повісті “Спалахи на вежах” і “Земне тяжіння”. Ці твори  були опубліковані тільки після смерті її автора. Він неодноразово відмічався літературними преміями: (ім. Миколи Шутя, ім. Бабушкіна, ім. ”Комсомолу крив басу” та іншими.
5 жовтня 1974 року Івана Кошицького після тяжкої операції не стало. Але і після його смерті газети і журнали продовжували друкувати підняті з архівів його твори.
В Кривому Розі, де провів свої останні роки життя Іван Кошицький, громадськість   широко   вшанувала   пам’ять   свого   письменника  в  день його 60-річчя.
Газета “Зоря”,
8 січня 1997 року
Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 БОГОРАЗ ВОЛОДИМИР ГЕРМАНОВИЧ

Доля видатного російського радянського етнографа, письменника, фольклориста і мовознавця В.Г.Тана-Богораза /1865/1936/ виявилась нелегкою, проте щасливою.
Володимир Германович народився  в Овручі, в небагатій єврейській родині. Дитячі роки провів у Таганрозі, де, між іншим, вчився в одній гімназії разом із А.П.Чеховим. 1880 року вступив до Петербурзького університету. Юнака зразу ж “засмоктала політика” за що був висланий під нагляд батьків за місцем їх проживання. Пізніше на нього чекали три роки ув’язнення в Петропавлівській фортеці, заслання (за приналежність до партії “Народна воля”) до Якутії, в забуте богом і людьми поселення. Про нього один із поліцейських чиновників писав: ”Про Середне-Колимськ ми нічого не знаємо, крім того, що там жити неможливо. Тому ми туди і направляємо Вас”.
Проте Богораз не лише жив там, а й займався науковими дослідженнями побуту, мови і релігії різних народностей Крайньої Півночі. Одержані ним результати пізніше стали сенсацією в науковому світі. І 1898 року за клопотанням Академії наук Володимир Германович одержав дозвіл повернутися до Петербургу.
На той час ссильний революціонер дебютував і як письменник, виступивши за підтримкою В.Г.Короленка зі своїми “Чукотськими оповіданнями”, які підписав псевдонімом Н.А.Тан. Надалі свою літературну діяльність він поєднував з науковою. Повістями і романами, такими наприклад, як “Вісім племен” /1902/, “Жертва дракона” /1909/, в яких воєдино поєднані пізнавальні і художні якості, він відкрив для російського читача життя племен Крайньої Півночі – чукчів, юкагирів, якутів, сувору і величну романтику їх побуту.
У радянський час професор В.Г.Богомаз у Ленінградському університеті і очолив заснований ним музей історії релігії Академії наук СРСР. Разом з тим, він виступав, як один із зачинателів створення писемності народів Півночі, випустив ряд фундаментальних праць, підручників, словників, а також граматику чукотської мови.
1935 року, незадовго до смерті, Богомаз опублікував свій останній роман – “Плем’я, що воскресло”. Його тема відродження після революції одного із найнещадніших північних племен.
     Ю.Меламед /Новини Житомирщини/
Газета “Зоря” 4 квітня 1987 р.
Posted in Видатні люди і Овруч | Прокоментуй!

 Поліські дороги Андрія Малишка

По закінченні в 1932 році Київського інституту народної освіти А.Малишко разом із такою ж, як і сам, юною дружиною Ольгою Михальскою приїхав приїхав працювати в старовинне поліське місто Овруч. Цей квітучий древлянський край, його історичне минуле, щирі люди, з якими довелось спілкуватись і працювати, залишили помітний слід у його поетичній скарбниці, знайшли відображення у спогадах і щоденникових записах. Далі

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged , | Прокоментуй!

 ВИДОБУТОК ТА ОБРОБКА КАМІННЯ НА ДАВНЬОРУСЬКИХ СЕЛИЩАХ СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ’Я

У давньоруський час вироби з каміння продовжували відігравати важливу роль у господарстві сільського населення. У запропонованому дослідженні розглянуто види порід, умови їх розробки та розповсюдження готових виробів. Далі

Posted in Матеріали з історії | Tagged , , | Прокоментуй!

 НАТАЛЧИЧ

Козацький полковник сподвижник Б.Хмельницького.
В 1649 р. в Овручі стояв загін військ Б.Хмельницького на чолі з Наталчичем. Очевидець писав, що і “Овручом особливий полковник застав, до котрого усе Полесся належало”. Наталчич, був начальником одного з загонів Богдана Хмельницького, котрий мав у Овручі 6-тисячне військо “у щойно створеному Овруцькому полку”.

Posted in Видатні люди і Овруч | Tagged | Прокоментуй!
Сторінки 30 of 34« Перша...1020...2829303132...Остання »