Збірник присвячений різним ділянкам традиційної культури і побуту поліщуків радіоактивно забрудненої Овруччини і північної частини Народицького району Житомирської області. Основою розвідок послужили польові автентичні першоджерела, які виявили і зафіксували науковці під час історико-стнографічних експедицій 1995 року.
Звіт польових етнографічних експедиційних досліджень на териотрії Народицького та Короетенського р-нів Житомирьсбкої обл. Дослідження охопило територію між двома основними річками Центрального Полісся України – Ужем і Тетеревом. Матеріал був опублікований у двомісячнику Інституту народознавства НАН України, науковому періодичному виданні “Народознавчі Зошити”, вип. 6, 1996 р.
У книзі вперше робиться спроба дослідити комплекс різних видів народного мистецтва Українського Полісся – дерев’яне зодчество і його обробка, художня обробка дерева, ткацтво, одяг і вишивка, кераміка і художнє скло, художній метал, вироби з каменю та кістки, декоративні розписи, малювання та народні картини. Видання ілюстроване і розраховане на масового читача.
Овручский храм во имя святителя Василия Великого первоначально был заложен и построен равноапостольным князем Владимиром в честь святого, имя которого князь Владимир принял при крещении. Этот храм перестроил другой князь Василий, по народному именованию Рюрик Ростиславович. Он сложил Овручский Васильевский храм из камней и покрыл золочёной крышей и золотыми главами. С того времени храм стали называть златоверхим собором. При нападении в 1240 году на Русь татар, они овладели г. Овручем и разрушили Васильевский златоверхий собор. Однако русские князья опять восстановили Овручский храм, но литовский князь Гедимин во время похода на Русь снова подвёрг храм разрушению. Гедимин опрокинул всю южную сторону храма и совершенно разрушил западную, так что остались только восточная и северная стены собора. Шестьсот лет оставался храм в развалинах.
Книжку присвячено історичному минулому одніеї з найдавніших архітектурних пам’яток України – храму Святого Василя в Овручі. Автори здійснили спробу прослідкувати унікальну долю цієї давньоруської святині, заснованної на початку Х ст., на тлі суспільного розвитку та формування архітектурно-містобудівного середовища міста.
Біюліографічний опис: Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том ССХXXV. Праці Археологічної комісії. — Львів, 1998. — С. 424-32
Виданвництво: Наукове товариство імені Шевченка у Львові
Вклад П. А. Тутковского в науку разносторонний. Он работал практически во всех областях науки о Земле. Много его работ посвящено вопросам минералогии, петрографии, палеонтологии, стратиграфии, региональной и динамической геологии, четвертичных отложений и проблемам четвертичного периода, геоморфологии, физической географии, этнографии и этнологии, гидрогеологии, полезным ископаемым, крае-и ландшафтоведения, природном районированию, научной библиографии и терминологии.
У книзі зібрано низку тематичних словників, у яких дається порівняльний аналіз лексики поліських діалектів, що відбиває матеріальну культуру полішуків. Словники охоплюють землеробську, бджільницьку, ткацьку, ботанічну та іншу термінологію, назви одягу, взуття, їжі та ін. Матеріали збірки важливі для вивчення історії східнослов’янських мов, а також слов’янського та східнослов’янського етногенезу.
В книге освещаются вопросы диалектного членения Полесья по данным языка и народной культуры, его ареальных связей с другими областями славянского мира, рассматриваются лексика и фразеология, связанные с традиционными обрядами и обычаями. Большинство статей основывается на новом полевом материале, собранном в разных районах белорусского и украинского Полесья экспедициями 1974-1981 гг.
В книге рассматриваются фонетические и лексические особенности полесских говоров, роль Полесья в славянском этногенезе, вопросы топонимики, украинской географической терминологии и расшифровки древних белорусских текстов, писанных арабским письмом. Большинство статей обобщает материал, собранный во время полесских экспедиций 1962-1965 гг. и изложенный в книге “Лексика Полесья”
Статья опублікована в “Памятная книга Волынской губернии на 1901 год.”, Житомир, 1900, отд. II, с. 60 – 69.
Військова трехверстка – старовинна топографічна карта Росії (чорно-біла) зйомок другої половини XIX століття і друку другої половини 19 століття – початку 1900-х.
Дана старовинна топографічна карта якісної деталізації. Показані церкви, млини, кладовища, рельєф, тип місцевості та ін. Масштаб 1см = 1260 м або 1 дюйм = 3 версти.