Історико-статистичні відомості про державні бібліотеки, архіви та приватні зібрання, що існують як в Королівстві Польскому, так і на територіях колишнього склададу Польщі а саме Галичині, Князівство Познанське і західні провінції Російскої держави, розміщенні в алфавітному порядку.

Novissima et accuratissima
Magni Ducatus Lithuaniæ
in suos palatinatus et castellanias divisæ
Delineatio cura et impensis Matthæi Seutter
S.Cæs. et Reg. Cathol. Majest. Geogr.
Et Chalcographi phi Augustani

Карта “Останнього і найбільш точного територіального розподілу Великого князівства Литовського” 1720 року.

Карта Великого князівства Литовського, видана у 1613 році, в ті часі Овруч Входив до його складу.

Підготовкою карти займався і на свої кошти її випустив великий маршалок , Вільнюський та Тракайський воєвода Мікалоюс Кріступас Радвіла Нашлайтеліс. Він організував у Литві картографічну роботу. Завдяки йому була складена і в 1613 році в Амстердамі видана карта Великого князівства Литовського – найбільш повна і точна карта Литви. її авторами є Томаш Маковський та Гессель Геррітсен – це перша оригінальна карта Великого князівства Литовського, яка була складена не закордонними, а литовськими картографами. Зараз вона цінується як один з найважливіших пам’яток культури.

Одним із наслідків двохрічного перебування С.В. Русова на посаді волинського губернського прокурора стало написання ним цікавої краєзнавчої праці «Волынскія записки, сочиненные Степаномъ Руссовымъ въ Житомире». Його зацікавила історія регіону, який нещодавно, у 1795 р. за третім поділом Польщі повністю ввійшов до складу Російської імперії.

Дослідження подій 1789 року, коли на території Волині, що була під владою Польщі, було розпочате переслідування селян та уніатського духовенства, звинувачених у спробі повстання проти панів.

Видавництво: Типографія М. П. Фріца, Київ
Рік: 1871
Сторінок: 46
Якість скану: низька, текст читабельний

Фото могили Великого князя Ігора під Кростенем та скель на річці Уж, де за легендою Велика Княгиня Ольга хрестила народ. Кам’яні валуни нині відомі як Ольжина купальня. Фото цих місць, зроблені в XIX ст., із приватного зібрання Павла Хорошилова.

Поліська хата, починаючи з середини ХІХ ст., була об’єктом не одного дослідження. Її вивчали на предмет архітектурно–конструктивних рішень [8;2;13], технології та техніки будівництва [4], в обрядово–звичаєвих аспектах [5].У 1994–1998 рр. були організовані культурологічні експедиції на Українське Полісся. Зокрема, польові дослідження 1995 р. в селах Овруцького та Народицького районів показали, що, незважаючи на втрату великої кількості давніх пам’яток народного будівництва, ще можна відтворити засади будівництва житла, починаючи від вибору місця до «входини» в хату.