Історія села Лучанки

Село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Словечної, притоки Прип’яті, за 45 км на північний захід від районного центру, за 25 км від автошляху Словечне — Овруч.  Сільраді підпорядковані села Возничі, Козулі, Мацьки.
Село засноване у другій половині XVIII століття.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
Під час Великої Вітчизняної війни 200 жителів села билися проти німецько-фашистських загарбників, у т. ч. 120 у партизанських загонах О. М. Сабурова. 200 чоловік нагороджено орденами й медалями. 50 лучанківців загинуло смертю хоробрих. У 1943 році гітлерівські карателі повністю спалили село. В 1960 році на честь загиблих воїнів-односельців встановлено обеліск Слави.

Поділитися в соц.мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
This entry was posted in Овруцький район and tagged , . Bookmark the permalink.

4 коментарі до Історія села Лучанки

  1. Володимир Дмитрович Немира сказав:

    Цікаво

  2. Невмержицький Сергій Омелянович сказав:

    Історія землі, на який розташоване село Лученки, почалась значно раніше. В судовому рішенні Київського воєводи Мартина Гаштольда було зазначено, що з часів правління Великого князя Литовського Витовта ( роки правління його 1392-1430 ) предок роду Немирицьких ( а потім Невмержицьких ) Немира отримав землю. По попередній інформації архівних матеріалів до складу землі Немирицької входили: Острів Конорога, Максимівський острів на имя Слушів, селище Білки, Левковичи та острів Заясенцький ( раніше я надав інформацію із оригіналів Литовської метрики стосовно острова Заясенцького, а це якраз територія сучасного села Лученки ). З часу отримання землі Немирою на їй проживали його нащадки, земяни господарські Київської землі і які несли службу військову з цієї землі.
    Згідно інформації Овручського старости Кшиштофа Кмитича ( 1544 рік ) існувало судове рішення з розподілу землі Немирицької між нащадками Немири. На перших порах цей розподіл був умовним, бо земля Немири завжди залишалась цілісною, хоча всі нащадки повинні мати в ній свою частку. Так згідно цього розподілу острів Максимовський на имя Слушів отримали два рідних брата Сидко і Гридко . Цей острів і є частиною села Левковичей. В клині цього острова на пагорбі вмісті де річка Колок впадає в річку Ясенець стоїть церква Св. Миколая ( ця інформація є в документі від 1529 року стосовно роду Можаровських, але це вже інша цікава історія –легенда, яка потребує свого завершення). Рідні брати мали синів: Сидко – мав синів Онікія і Гриню, які потім себе називали Сидковичами Невмержицькими, Гридко – мав синів Федора, Андрія, Севастіана, Івана та Степана які себе теж називали Гридковичами Невмержицькими.
    Так з раніше приведеного документа ми бачимо, що 8 серпня 1544 року з милості короля три брати Гридковичи Федір, Андрій і Севастіан отримають острів Заясенецький, за яким вже декілька десятків років доглядали їх дід, батько і вони самі, а це і є територія сучасного села Лученки. З подальших дій, можна зробити висновок, що ця грамота короля який-то час знаходилась в таємниці. Існував головний документ від 18 серпня 1544 року яким король Сігізмунд 1 підтвердив Солуяну Сидоровичу, Федору и братам Сидкам на всю землю Немирицькую.
    Наступний розподіл відбувся 24 червня 1552 року за участю Овручського старості Йосипа Михайловича Халецького. За цим розподілом двоюрідним братам Онікію і Гриню Сидковичам та Федору, Андрію,Севастіяну, Івану та Степану Гридковичам дістався в цілісне володіння острів Максимовський на имя Слушів, а їхнім сябрам ( теж брату ) Солуяну Сидоровичу та його синам Дмитрію, Якову та Василю дістався у володіння родовий острів Конорога ( це вотчина Діяконовичів Невмержицьких). На острові Конорога, який теж знаходився біля річки Ясенець і утворилось село Немиричи, яке потім увійшло до складу села Левкович.
    Двоюрідні брати Сидковичи та Гридковичи в 1570 році за участю Овручського підстарості Ивана Ласка розділяють острів Максимівський на имя Слушів між собою. За цим розподілом Сидковичи отримали третину острова, а Гридковичи отримали дві третини цього острова. Починаючи з 1582 року між Гридковичами та Сидковичами виникла сварка за володіння островом Заясенецьким. В цій сварки приймали участь вже діти братів Сидковичів та Гридковичів. Це спірне питання закінчилось полюбовнім рішенням на сумісне володіння островом Заясенецьким Гридовичами та Сидковичами Невмержицькими і це було засвідчено грамотою короля Сігізмунда 111 10 лютого 1603 року ( Оригинальна грамота з цього питання зберігається в Житомирському історичному архіві і є історичною реліквією цього архіву).
    В подальшому треба бачити родове дерево роду Сидковичів Невмержицьких. В цьому дереві є такий Стефан ( Степан ) Лученок Сидкович Невмержицький. Неординарна особа для свого часу, бо його діяльність засвідчена багатьма архівними документами. Необхідно зазначити, що всі представники Невмержицьких незалежно від родової приналежності мали прозвиська. Так Стефан Сидкович Невмержицький мав прозвисько Лученок.
    Стефан Сидкович Невмержицький мав шість синів: Федора, Максима,Григорія,Антона, Петра і Василя. Це вони мали свій хутір на острові Заясенецькому, з якого і утворилось село Лученки. Цє на його хутір здійснено напад 2 квітня 1738 року з боку Гридковичиі Невмержицьких. Його самого було побито, господарству нанесені великі збитки. Потім вони забрали залізо та пошкодили бджолині борти в островах; Чорний острів за Словешною, за Берцами, Опаничах, Чадах,Подлескому,За Руднею та інших. Багато речей і продуктів потопили в болоті. Цей розбій завершився великою п’янкою в будинку Степана. Другий напад його хутір був здійснений 1746 році. Це так зароджувалось село Лученки. Спочатку був великий хутір, бо родини Невмержицьких до 1917 року жили на особистих хуторах. Весь Заясенецький острів був заселений родинами в основному із родів Невмержицьких та Левковських.

  3. Невмержицький Сергій Омелянович сказав:

    Сизигмунт Август з Божої ласки Король Польський, Великий Князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Замойський, Київський, Волинський, Підляський, Пан і Дідич Наш повідомляє цим листом нашим всім разом і кожному окремо, кому про те знати і чути належить, що на потім діяти буде, що показували нам і перед нашою владою Шляхетний Федір, Андрій та Севастіан Гридковичі Невмиржицькі, земляни наші землі Київської лист славної та святої пам’яті поштивого Сизигмунта Отця нашого, який листом своїм підтвердив їм, що помістя Невмирицьке є вотчиною їхньою і острів Заясенецький , яку вони отримали за поділом Овруцьким і оскільки той острів був вотчиною їх, то слушно і відповідно до права був він присуджений державним службовцем овруцьким – Кшиштофом Кмітичем – на правомірній та достатній підставі – листах Сизигмунта Отця Нашого, які в собі містять наступне, що ми від слова до слова в лист цей вписали.

    Сизигмунт з Божої ласки Король Польський, Великий Князь Литовський, Руський, Пруський, Замойський, Мазовецький та інших.

    Били чолом поміщики наші землі Київської – Федір, Андрій та Севастіан Гридковичі Невмиржицькі, що державний службовець овруцький Кшиштоф Кмітич очевидно судив з підданим нашим Власом Микитичем щодо острову Заясенецького з помістям їх Невмиржицьким, який той називав своєю вотчиною, а згаданий Федір з братом своїм Севастіаном, що островом тим їх батько і вони самі кілька десятків років спільно володіли і користувалися аж до цих часів, про що і лист перед нами покладали, який і досі чинний. А так він оглядаючи вказані листи острів землі Невмиржицької залишив і лист свій судовий з печаткою своєю їм дав, який вони перед нами показували і чолом били, аби ми їм залишили і підтвердили листом права за листом державного службовця овруцького Кшиштофа Кмітича, що коли суд був і спір був, то той острів за ними визнаний був.

    Ми той лист оглядали і чолобитну їх засвідчили за тим листом державного службовця овруцького Кшиштофа Кмітича, що острів Заясенецький належнить до помістя Невмиржицького із землями, і пашнями, і пасіками, і звірами для полювання, і з бобровими гатями, і з усіма набутками від того, чим володіли і користувалися, як і дід, і батько їхні користувалися після суду за листом судовим. І на це даємо їм той наш лист з нашою печаткою, писаний в Бересті року Божого народження тисяча п’ятсот сорок четвертого, місяця серпня, восьмого дня, індикта другого. Іван Горностай.

    Били нам чолом названі Федір, Андрій та Севастіан Гридковичі Невмиржицькі, щоб ми їм цей лист Короля Сизигмунта Отця нашого на той маєток та острів названий Заясенецький їм даний повноваженнями Нашими Королівськими підтвердили і підсилили особливим листом Привілеєм Нашим. Ми тоді визнали те, що вони просять, слушним і правильним, а той лист Короля Сизигмунта Нашого добрий і принагідний, і ні в чому не порушений, оскільки вже від давнього часу за тим листом святої пам’яті Короля Сизигмунта Отця Нашого і за щасливого панування нашого, вони використовували як власну вотчину помістя Невмиржицького острів Заясенецький. А Листом Отця Нашого Короля Сизигмунта підтверджене було право на той маєток, і оскільки дійсний той лист досі, то ми видаємо привілей, що буде дійсний на підставі листа того Отця Нашого Короля Сизигмунта і того нашого підтвердження, що помістя своє – вотчину – Невмиржицьку і острів той, названий Заясенецьким, що лежить над річкою Словешнею і обидві частини ріки Словешні із землями, пашнями, дібровами, горами, з луками, і з зарослями, деревами-пасіками, бобровими гатями, з річками та озерами, і з садами і з усіма пожитками до нього належними в усьому і на все так, як той маєток їх з давніх часів і в кордонах своїх використовувався спільно і окремо, і використовуватиметься дітьми і потомками його на вічні віки, як казали люди нам, і Господарю Речі Посполитої. І службу земську воєнну вони і їх потомки нести будуть так, як інші земляни і шляхта землі Київської, а на засвідчення того всього наказали ми на того нашого листа печать нашу коронну поставити в Варшаві на вальному сеймі коронному дня десятого, місяця червня, року Божого народження тисяча п’ятсот сімдесятого, а панування нашого сорок першого при Панах Наших Духовних і Світських Корони Польської і Великого Князівства Литовського, що на тому сеймі при нас були рукою вельможного Валенти Дембінського з Дембян – Канцлера Корони Польської.

  4. Невмержицький Сергій Омелянович сказав:

    Доповнення до историії села Лученки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *