Перші відомості про село сягають глибокої давнини, На північний захід від села знаходяться давні кургани в кількості 32, в яких заховані воїни, а можливо і поховані жителі села. Як стверджує провідний археолог інституту Археології Академії наук України А.С.Томашевський, що ці кургани відносяться до ХІ-ХІІ ст. і звичайно є пам’яткою давньої історії села.
Приблизно у УІІІ ст.. н.е. під час розселення східно слов’янських племен, зокрема племені древлян, наші предки сягнули глибини Поліського краю і поселились в цьому мальовничому куточку, що зветься нині Антоновичі.
Серед жителів села і досі в пам’яті живе легенда про проходження назви села Антоновичі. від імені чоловіка на ім’я Антон , якому сподобалась невеличка річка, що протікала повз села і пагорби, що його оточують і оселився вів тут і розпочався рід його.
На заході околиці села також археологами знайдено поселення жителів нашого села, що відноситься до епохи середньовіччя. Глиняні глечики. залишки знарядь праці свідчать про те, що наші предки в період середньовіччя проживали в долині урочища, що нині зветься „Княж”.
Від сивої давнини і до сьогоднішнього дня жителі села наполегливою працею примножували славу поліського краю.
Від сивої давнини і до сьогоднішнього дня жителі села наполегливою працею примножували славу поліського краю.
Післяреволюційний період відзначився тим, що в селі була відкрита початкова дворічна школа, а вечорами працював лікнеп для дорослих .Ще й досі живуть учні цієї школи, зокрема Гуз Ганна Денисівна.
Період колективізації тяжким каменем прокотився по долях жителів села. Багато людей не бажали працювати колективно і за це їх висилали на примусові роботи в Сибір на Далекий Схід, звідки вони вже звичайно не повертались .
Але все ж в 1928 році було створено перший колгосп ім. Ворошилова. Першим колгоспником став Книшевич максим, який до революції був у пана Кулеші наймитом. Пізніше до колективного господарства вступили і інші жителі села і разом долали труднощі передвоєнного життя. Особливо тяжким для жителів села виявився 1932-1933 роки.
Жителі села Антоновичі тяжко працювали на колгоспних полях, виконували обробіток землі вручну. І скільки було радості коли в селі з’явився маленький трактор „ХТЗ”. Першою трактористкою була Закусилова Ганна.
Та наступив 1941 рік. Не розуміючи великих наслідків, люди жили і працювали та мирне і спокійне життя було перерване однієї з найважливіших воєн ХХ ст. – другою світовою війною.
В серпня 1941 року коли колгоспники жали жито на полях фашисти влетіли в с.Антоновичі, їдучі з Усово по-варварськи вороги хазяйнували в селі: забирали курей, молоко, виганяли з будинків жителів.
В серпня 1941 року коли колгоспники жали жито на полях фашисти влетіли в с.Антоновичі, їдучі з Усово по-варварськи вороги хазяйнували в селі: забирали курей, молоко, виганяли з будинків жителів.
Багато молоді було забрано в Німеччину. Зокрема там побували Книшевич Орина Максимівна, Поліщук Єва Семенівна та інші..
З жителів села Антоновичі та навколишніх сіл було створено партизанський загін і командиром його був Поліщук Степан Стратонович. Фашисти жорстоко розправлялись з активістами села. Зокрема жителі с.Антоновичі Анчевський Франк був повішений в м. Овруч вбито було також Павленка Олексія Андрійовича, а бувший голова колгоспу Кот Олександр був розстріляний фашистами, а перед розстрілом фашисти заставили його викопати для себе могилу.
В грудні 1942 року село Антоновичі було спалено .Під час окупації багато людей жили в лісах навіть взимку жили біля вогнища.
19 січня 1943 року ворог зненацька оточив хутір Задорожок з усіх сторін, зігнав весь народ на вулиці. потім почали загонити групи людей в хліви. наносили соломи і запалили людей. Луди живими горіли в хлівах. Із цього пекла втекло лише 13 чоловік.
На сьогоднішній день в селі проживають дві жінки які були свідками тієї страшної трагедії в х. Задорожок.
На сьогоднішній день в селі проживають дві жінки які були свідками тієї страшної трагедії в х. Задорожок.
І в другій половині 1943 року село було звільнено від фашистів. З новими силами жінки та старі люди приступили до відбудови села, на місці згарищ будували хатки, щоб зігріти своїх дітей. Знову почали будувати колгоспні будівлі. З великою наполегливістю взялися за відбудову народного господарства жителі с.Антоновичі :
Назаренко Онуфрій, Торгонський Гавлиро, Флюгра Адам, Рудницький Іван, Курач Макарій.
В 1944 році силами комсомольців село Можаровський Микола, Помінчук Ольга, Довбаш Харита, Закусилова Ганна збудували невеличкий будинок для школи. І восени 1944 року початкова школа відновила свою роботу. Першою вчителькою була Можарівська Марія Олександрівна.
Гордістю села і по сьогоднішній день є Герой Соціалістичної праці Книшевич Пелагея Максимівна.
Назаренко Онуфрій, Торгонський Гавлиро, Флюгра Адам, Рудницький Іван, Курач Макарій.
В 1944 році силами комсомольців село Можаровський Микола, Помінчук Ольга, Довбаш Харита, Закусилова Ганна збудували невеличкий будинок для школи. І восени 1944 року початкова школа відновила свою роботу. Першою вчителькою була Можарівська Марія Олександрівна.
Гордістю села і по сьогоднішній день є Герой Соціалістичної праці Книшевич Пелагея Максимівна.
Кавалером двох орденів Леніна був Кальник Адам Іванович, який добився визначних успіхів у вирощуванні картоплі.
Серед випускників школи багато вчителів, медиків, спеціалістів різних галузей і просто хороших трудівників, які працюють в ім’я розквіту незалежності України.