ДО ІСТОРІЇ ЄЗУЇТСЬКОГО КОЛЕГІУМУ – БАЗИЛІАНСЬКОЇ ШКОЛИ В ОВРУЧІ | В.О.ЄРШОВ. Л.М.ЄРШОВА

Становлення систематичної і спеціальної освіти на Волині пов’язане з ім’ям овручанина Олександра Ігнація Єльця, який, прийнявши католицтво, вчився в єзуїтських колегіумах Люблина і Познані, відвідував теологічні студії в Кракові. У1632 р, О.І.Єлець заклав у своєму маєтку Ксаверів (нині Малинський район), що знаходився в п’яти старих верстах (більше 40 км) від Овруча, дерев’яний костьол. Два роки по тому генерал ордену Вітеллески затвердив Ксаверівку як єзуїтську фундацію на Волині, при якій повинен був діяти колегіум – клерикальний середній учбовий заклад. За духовним заповітом після смерті О.І.Єльця Ксаверів повністю перейшов у володіння ієзуїтів (С.Заленський).

У1648 р. єзуїтська резиденція була повністю зруйнована і спалена задніпрянськими козаками й татарами. Сильних зруйнувань зазнав і Овруч. Після цих подій протягом тридцяти років не збереглось ніяких відомостей про Ксаверівський колегіум, з чого можна припустити, що становище його було жалюгідним, і він знаходився у стані бездіяльності. Це підтверджується тим, що на сеймі 1678 р. шляхта Київського воєводства підтримала прохання овручан про переведення колегіуме єзуїтів з Ксаверова до Овруча в безпечне місце. Цьому сприяла ще й така обставина, що Овручу у 1641 р. було дароване Владиславом IV Магдебурське право, і відповідно статусу міста повітове містечко могло утримувати подібну організацію. В тому ж році це рішення було закріплене законодавчо (Польські старожитності Т. 1. 1842). В конституції сейму, зокрема, говорилось: «Так як обивателі Київського воєводства зараз залишились без капланів і костьолів, будучи самі за межами Батьківщини Іїсуса, вимагають, щоб колегіум з Ксаверова, розташований між лісів, війною грунтовно знищений, до Овруча в середину Полісся перенести для найбільшого звеличення хвали божої, і на те їм півгори, де городи свої шляхта мала, в безпечному місці для костьола влаштувати, і заснування цієї фундації не забороняється, тоді ми служним всьому воєводству вважаємо це знати, колегіум Отцю Святому Іїсусу в Овручі і платню їм належну легких процентів ухваляємо при тих же правах, що і Городні за цим вирішено, зберігаємо». Тоді ж колегіум був перейменований і став називатись Ксаверівсько-Овруцьким.

До 1681 р. належить саме раннє свідоцтво про існування невеликої єзуїтської бібліотеки а колегіумі – так зв. «Вашчовських», що дивом збереглася після пожеж, переїздів і руйнувань.

Але й це рішення Сейму втілювалось з великими труднощами. Будівництво колегіуму і початкових шкіл практично не велось. 12 вересня 1684 р. другий сейм Київського воєводства, який тепер відбувся у Володимирі, констатував, що колегіум не спроможний побудувати не тільки учбові приміщення, але й культові будівлі. В зв’язку з чим було прийнято рішення ввести подимний податок і передати колегіуму села Базар, Калинівку, Ксаверів, Лучин і Ягодне. Уточнимо, що юрисдикція колегіуму поширювалась і на сам Овруч. Завдяки такому вердикту початкові ієзуїтські школи а Овручі стали функціонувати стабільно (Є.Руліковський).

З 1689 р. протягом шести літ ректором єзуїтських шкіл в Овручі був Ієронім Ейтмин. Відомо також, що з 1710 р. ректором колегіуму став Ігнаци Компальський. В першій чверті XVIII століття тут викладали Станіслав Кияновський, Міхал Київський, а також овручанин – професор ксьондз Закусило.

До нашого часу дійшли деякі відомості про духовне життя учнів у XVIIІ сторіччя

У 1728 р. учні риторичного класу представили глядачам панегіричну шкільну драму «Тріумф католицької релігії, вітчизни, свободи Речі Посполитої» начесть шляхетських родів-меценатів Київського Воєводства. До 1759 р. в колегіумі існував їєзуїтський оркестр, під звуки якого проводились танці (Я.Коморовський). У другій половині ХѴШ століття на третьому поверсі центрального корпусу було розпочато будівництво спеціальної театральної зали, яке однак не було завершене в зв’язку з забороною Закону («Волинський щорічник», 1939).

З 1736 по 1738 рр. в овруцькій ієзуїтськеій школі викладав відомий у свій час вчений і полеміст Костянтин Авелик (1708-1771). К.Авелик мав на той час блискучу освіту, яку отримав у Любліні і Кракові, довготривалу педагогічну практику в школах Бара, Перемишля і Самбора. Після Овруча був професором філософії у Львові, де він став найбільш активно займатись науковою діяльністю. Його перу належать більше десяти книг з проблем релігійної моралі і етики, серед яких «Проповіді після завершених диспутівю…» (Львів; 1759), «Проповідь при похованні Міхала Чацького, кастеляна волинського» (Люблин: 1745), «Недільні проповіді на цілий рік» (Львів: 1766).

У 1740 р. а Овручі офіційно функціонував вже колегіум зі школою і бурсою для бідної шляхетської молоді. З колегіумом пов’язана також педагогічна діяльність Станіслава Козловського, відомого у свій час автора теологічних трактатів. Він навчався в ряді кращих учбових закладів того часу, серед яких Калуш, Краків, Піотрків, Красностав, Люблин, Львів, Перемишль, Сандомир і Гданськ. Потік служив регентом в духовній семінарії Сандомиру, далі – ректором у Раві Мазовецькій і, нарешті, з 1750 по 1763 – в Овручі. Наукова спадщина вченого включає в себе «Трактат моральної теології» (1739) і «Трактат сакраментальної теології» (1741).

У 1772 р, в Овручі нараховувалось вже тридцять єзуїтів, серед яких було 15 капланів, 3 нижчого кліру і 12 послушників. Базиліан було 15 чоловік, а домінікак – 5. (Матеріали до історичного атласу, 1972). Овруцька єзуїтська колонія була самою численною у ті часи на території, яку нині займає Житомирська область. У1780 р. тут навчалось 150 учнів.

Після офіційної заборони єзуїтського ордену (1773) Ксаверівсько-Овруцький колегіум був перепідпорядкований базиліанському закону Польської провінції (Н.Петров).

У 1789 р. тут вже нараховувалось 192 учня, історія зберегла імена деяких вчителів, які викладали в училищі (едукаційна комісія запровадила на базі колегіума трикласне училище, підпорядковане Краківській академії): Анатази Малецький, Клемент Веселовський, Анатолій Садомський, Гіларі Лелавський.

Вже після першої інспекції учбових закладів візнторами освітньої комісії ксьондзом Головчицем було відзначено, що польська мова в цих краях маловживана, а також констатувалось, що після єзуїтів залишились невеликий математичний музей і бібліотека.

За відомостями Ф.М.Собещанського (1864) у 1789 р. в Овручі нараховувалось 57 будинків, п’ять церквов, було розпочато будівництво ратуші і домініканського костьолу, а також Київських воріт. Історик згадує також і наявність земельного архіву.

На початку минулого століття овруцька базиліанська школа була дерев’яною, крита соломою і розташовувалась в незручній частині костьолової території. У 1809 р. вона швидко й дощенту’ згоріла, але силами горожан стала так само швидко відстроюватись. Відоме ім’я одного з директорів того часу – ксьондза Олександровича.

У 1822 р. в ній навчалось вже до 300 учнів, 20 з яких були на повному державному пансіоні (1820). На початку сторіччя Овруцька школа займала друге місце за кількістю учнів після Любарської базиліанської. За 1821 р. зберігся цікавий факт про закупівлю школою фізичних приборів на досить велику суму. Очевидно в той час овруцька базиліанська школа переросла рамки провінційності. Це стало приводом А.Чарторийському клопотатися 24 квітня 1822 р. перед міністром релігійних справ і народної освіти кн.О.Н.Голіциним про переведення овруцької школи в ранг гімназії. Пропозиція, на жаль, залишилась без підтримки. (Д. Беаву).

Улистопаді 1823 р. в школі спалахнули хвилювання учнів, в результаті чого один базиліанин був усунений від викладання, а три домашніх наглядача звільнено. З відомостей за 1825-1826 навчальний рік з семи вчителів, які викладали в школі, п’ять не мали диплома про будь-яку освіту.

Овруцька базиліанська школа була закрита у 1831 р. Як відомо, після листопадового повстання поляків хвиля репресій прокотилась всією Правобережною Україною. Однак причиною закриття в даному випадку стало практично невідоме у вітчизняній історії дводенне повстання овручам 25-27 травня 1831 р. (А.Вронський) проти самодержавства, яке пройшло під лозунгом: «Якщо Варшава не хоче бути Варшавою, тоді Овруч нехай буде Варшавою» (М.Чайковськнй). В ті дні базиліанці віддали повстанцям 2 чотирифунтові гармати і самі стали під зброю. Кінець був трагічним. Повітом покотилась хвиля репресій та заслань. Звичайно, що католицький учбовий заклад, який функціонував на Волині близько двохсот років, був негайно закритий, а пізніше було зроблено все, аби викреслити його з пам’яті нащадків.

На завершення скажемо декілька слів і про учнів цього прославленого учбового закладу. В Овруцькій базиліанській школі вчився іпполіт Климашевський (1802-1875), який згодом став відомим поетом, публі цистом, бібл іографом і вченим-педагогом. Він був професором польської мови і літератури у Членській гімназії, редагував «Литовський новорічних 1831 року». Цікаво підкреслити, що сане він сприяв вдалому дебюту Ю.І.Крашевського в літературі, з яким він і надалі підтримував сердечні стосунки. Тут отримав освіту Ян Фердинанд Ястренбський (1814 після 1883) – згодом член гуртка петрашівців. У1849 р. його було заарештовано і засуджено до розстрілу, пізніше заміненому каторгою. Сьогодні його ім’я відоме серед істориків як автора «Мемуарів петрашевця». З Овручем також пов’язані ім’я і діяльність Корвина Яна Людвика Ястренбського (1805-1852)- палеолога, історика і публіциста. Після поразки листопадового повстання він емігрував до Франції, жив в Італіїї та інших країнах, де написав ряд цінних праць з проблем історії Польщі й Росії, мовознавству і літературоведенню. У1809 р. в місті народився і вчився Петро Залеський Фалькенхаген, після трагічного 1831 року він жив в Единбурзі, Парижі, Лондоні, Варшаві, Дрездені та ін., де здобув собі стійку славу статиста, етнографа, фінансиста і економіста. Після нього залишились десятки книг, присвячені цим проблемам. З містом тісно пов’язані долі братів Головинських. Вільгельм (нар.бл. 1800) – маршалок овруцької шляхти, командир овруцького повстання 1831 р., був поранений, арештований, висланий до Сибіру, де, як припускають, після невдалої спроби втечі закінчив життя самогубством. Павло (нар. 1805) – член Товариства об’єднаних слов’ян, у 1826 – арештований, розжалуваний, подальшежиття невідоме, ігнаци (1807-1855)-могилевський архієпископ. Закінчив Віденський університет, з 1830 р. викладав релігію в Житомирі, з 1837 – у Київському університеті. Був відомий як перекладач Петрарки і Шекспіра на польську мову. 31842 – ректор римсько-католицької академії в Петербурзі, з 1851 – митрополит духовної колегії. Він автор численних книг з проблем теології, а також – художніх, які видавав під псевдонімами.

Поділитися в соц.мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
This entry was posted in Історія міста, Статті and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *