ПРИСТРІТОМ – ПО КОМУНІЗМУ
– Тут і досі поклоняються колодязям: ідуть до них з хресним ходом, рушники в’яжуть. Кожна криниця має, так би мовити, власну спеціалізацію – в однієї просять дощу, друга зцілює очі, третя гоїть душевні рани, – розповідає гостинний господар Поліського природного заповідника Сергій Жила, запрошуючи влаштовуватися в одному з затишних будиночків на території офісу.

Завдяки зусиллям Сергія Миколайовича резерват на півночі Житомирської області став не лише унікальною оазою дикої природи, а й історико-культурним заповідником світового значення. Там зібрано пам’ятки дохристиянської доби, які за кількістю нерозгаданих таємниць і феноменів випережають усі сім класичних чудес світу вкупі! Відтак цілком справедливо нарікає пан директор на те, що пересічний наш співвітчизник більше знає про індійський Тадж-Махал, аніж про історію власної Батьківщини…

Українське Полісся віддавна було (і залишилося) самодостатнім островом прадавнього світу, що й нині вперто прогулькує крізь духовно кастрований модерн. Чого лише вартий один маловідомий факт: російський імператор Микола II напередодні краху імперії приїздив просити благословення до однієї з тутешніх криниць! Переказують, що й княгині Ользі довелося лікувати очі водою з колодязя у Листвині поблизу Словечна – за плюндрування Древляні волхви наслали на неї сліпоту.

У селі Велика Фосня, що за два кілометри від Овруча, маємо одну з найбільш відомих криниць із цілющою водою і камені із слідами Богородиці. Історію каменя і криниці переповіла Сергієві Жилі місцева жителька Зінаїда Ніколайчук: на початку ХХ століття такий собі Корній, дочка якого зцілилася водою з джерела, розкопав його, зробив дубові цямрини і почав будувати церковцю. Нова народна влада капличку розкидала і джерело занедбалося. Та невдовзі малий пастушок угледів у криничці вогонь. Біля каменів із слідами Богородиці п’ять разів нишком уночі ставили хрест. П’ять разів влада його зрізала. Востаннє, перед Другою світовою, фігуру видерли трактором і закопали на кладовищі.

Священні камені збиралися знищити динамітом, та коли приїхала “комісія” з Києва, знайшовся сміливець, який підійшов до очільниці войовничих атеїстів і запропонував “приміряти” слід на камені. По тому заявив сполотнілій жінці: коли раптом щось станеться із святинею, наглою смертю помре не лише вона, а і її діти та онуки. Відтоді радянська влада ставилася до джерела і каменя якщо не з респектом, то з пересторогою. Усі ж, хто брав участь у плюндруванні хреста над джерелом, не дожили до 35 років…

…Над річкою Молотницею, просто перед в’їздом до “штаб-квартири” Поліського заповідника, працівники відтворили за старовинною технологією водяний млин, а вздовж екологічної стежки – давні поліські типи житла: землянку і курінь. Спосіб, у який збудовано ці помешкання, налічує 30 тисяч років, втім у лісових нетрях Житомирщини можна побачити не лише найдавнішу на планеті рукотворну споруду…

ВКРАДЕНИЙ СТОУНХЕНДЖ

На півдні Англії поблизу містечка Солсбері височіє комплекс гігантських каменів, невідомо ким і для чого збудований задовго до єгипетських пірамід. В Україні на тій самій географічній паралелі із збігом до хвилини північної широти між селами Бігунь на заході й Фоснею на сході був комплекс вертикальних і горизонтальних кам’яних плит із вдавленими людськими слідами, вік яких… 10 мільйонів років!

Нині важко визначити, чи розташовувалися моноліти у певній послідовності, утворюючи певний код або шифр: із більш як сотні (!) каменів збереглося менш ніж два десятки. Деякі з них ховаються у непрохідних поліських болотах і нетрях, одинадцять перебувають під охороною Поліського заповідника.

– За радянської доби святі камені нищили, їх тракторами згортали в рови, а тепер на них пішла велика мода, – розповідає Сергій Жила про те, як йому довелося рятувати український Стоунхендж. – З Києва приїздять приватні експедиції, картографують місцевість, а потім вантажать краном і везуть багатим замовникам.

Впевнений директор заповідника, що кілька вкрадених прадавніх жертовників нині “прикрашають” садиби заможних українців. На його думку, сліди у святих каменях філігранно вибили древні майстри багато тисяч років тому з певною (невідомою нині) ритуальною метою, тому ставитися до них треба шанобливо й обережно.

– Ось ці два камені насичені потужною енергією. Якщо ви йдете до тещі в гості, – жартує Сергій Миколайович, пропонуючи нам на власній шкурі випробувати магію давнього світу, – або готуєтеся складати важкий іспит чи вирушати в далеку дорогу, за старою традицією треба на оцих каменях посидіти. Є й такі камені, які здавна використовувалися у чаклунстві. Їх називають Йовжиними, бо за легендою на них залишився слід від туфельки княгині Ольги, коли вона йшла воювати древлян. Знахарки зішкрябували зі ступаків часточки каміння або збирали росу та дощову воду і робили “певні процедури”…

З Йовжиним каменем з урочища Золотава пов’язаний і переказ про скарби київської володарки, яка начебто закопала чимало золота під трьома дубами. Зі слів Сергія Жили, в урочищі й нині можна побачити сліди від розкопок: за радянських часів там щось шукали військові, проте невідомо, чи таки знайшли легендарну скриню.

– Тривалий час камені нищили з ідеологічних причин, адже люди ходили до них молитися, клали ягідки, цукерки і хліб, – починає Сергій Миколайович розповідь про святий камінь біля Можарів, зруйнований у 60-х роках ХХ століття і відтворений у заповіднику за описами очевидців. – Одна з легенд оповідає про Матір Божу, яка несла на руках мале дитя й ніде не могла його покупати, аж доки не стала на камінь, де утворилися ночовки. Переказують, що у тих ночовках вода не висихала навіть у спеку, але найдивовижніше, що у створеній нами копії також постійно стоїть вода!

КЛЮЧІ ВСЕСВІТУ

Пильну цікавість до феномену поліського Стоунхенджу комуністична влада виявила ще на світанку свого існування. Аномалію в Овруцькому районі досліджувала експедиція з Москви під пильним наглядом співробітників ЧК. Посилаючись у звіті на дані геологічних пошуків 1913 року, радянські вчені змушені були визнати поразку: діалектичний матеріалізм ніяк не пояснював виникнення людських слідів у брилах віком 10-12 мільйонів років.

За тривалий час роботи у заповіднику Сергій Жила зібрав й упорядкував десятки народних переказів про те, що саме тут відбулося створення світу і з’явилися перші люди, що саме тут, по святих каменях, ходила Мати-Земля, яка потім стала Матір’ю Божою. На думку дослідника, окремі легенди є свідченням існування в дохристиянських віруваннях учення про кінець світу, яке дещо суперечить есхатології (релігійному вченню про кінцеву долю людства і Всесвіту). Виявляється, в околицях Поліського природного заповідника є камінь, який до найменшої деталі подібний до перевернутого човна правильної геометричної форми!

Згідно з прадідівськими казаннями, злі сили готували погибель роду людському, а самі будували ковчег, аби врятуватися від потопу. Навозивши з моря на небо води, чорти збиралися сісти у величезний човен, коли раптом закукурікав півень і корабель скам’янів. Аби уже порятуватися самим, довелося дияволам носити воду назад у море. З неба таки впала страшенна злива, проте всю землю не затопила. Відтак пекельним намірам не судилося здійснитися.

Більш-менш подібні легенди щодо невдалого кінця світу, задуманого нечистою силою, поширені усім українським Поліссям. Нині важко висувати навіть найсміливіші гіпотези щодо події, пам’ять про яку тисячоліттями передавалася від покоління до покоління. Таємницею залишається природа і призначення священних каменів, яким і досі складають шану місцеві жителі. Що це: культові жертовники, обереги від чергового катаклізму, пастка для зла чи космічний код і обсерваторія? Хтозна… Втім зарубіжні вчені фактично довели, що 51 градус 17 хвилин північної широти був найоптимальнішою географічною координатою для спостереження за десятьма головними зірками… 12 тисяч років тому!

Олександр СІНКЕВИЧ
матеріал із сайту www.simya.com.ua

Written by admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *