У збірнику матеріалів конференції здійснений показ шляхетства України як історикокультурного феномену; прослідкована історична тяглість становлення дворянсько-шляхетських родів від Древлянщини до сьогодення.

Прохання голови та гласних Овруцької думи до Голови Директорії УНР про виділення коштів на допомогу постраждалому населенню міста та призначення слідчої комісії для розслідування кровавих подій і злочинств у місті. Не пізніше 26 лютого 1919 р.

На підставі невідомих раніше документів висвітлено перебіг військової операції Північної групи армії УНР проти з’єднань Червоної армії у районі Коростеня в березні 1919 р. Актуальність дослідження зумовлена цілковитою невисвітленістю коростенської операції в історичній літературі, хоча успішне здобуття українськими військами Коростеня стало першим значним військовим успіхом армії УНР в ході другої війни з Радянською Росією (1918–1920 рр.).

Документальні записки Прохода Василя Хомича, підполковника Армії УНР, історика, науковцья і публіциста, історіографа дивізії сірожупанників. В цій публікації наведена частина, що стосується боїв за Коростень-Овруч. Також є посилання на повний текст “Записки до Історії Сірих (сірожупанників)”

Детальна стаття про бої, що точилися за Коростень-Овруч у 1919 році між армією УНР та більшовиками. Автор генерал-хорунжий Пузицький Антін Олексійович, безпосередній учасник подій. Стаття була опублікована у збірнику “За державність. Матєріяли до історії війська українського”, Каліш 1930 р.

У статті здійснено спробу показати склад Наринської волості, придбаної Немиричами у 1620-х роках, а також їхню діяльність, спрямовану на розширення її території, осадження нових сіл та збільшення населення.

Стаття В.А. Місяця, в журналі “Краткие сообщения Института археологии УССР” за  1956 рік, вип. 6, про бівень мамонта з насічками, який було знайдено в яру поблизу с. Клинець, та проданий селянами скупникам утиль-сировини. Потім В. О. Місяцю вдалося розшукати його в Овручі.

У статті розглянуто спробу заснування на початку 1920-х рр. у м. Овруч повітового музею, висвітлюється діяльність овруцької науково-археологічної комісії, вперше вводяться до наукового обігу наявні архівні джерела та аналізуються причини припинення існування цих установ, прослідковується доля їх співробітників, відображено розвиток колекціонування археологічних старожитностей на рубежі ХІХ – ХХ ст. на Словечансько-Овруцькому кряжі.