Археологічні дослідження літописного Вручого в Овруцькому проекті | Томашевський А. П.

Матеріал із збірки “Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII—X ст.” (м. Коростень, 6—8 вересня 2004 p.), присвяченої актуальним проблемам слов’янської і давньоруської археології. Для археологів, істориків, усіх, хто цікавиться дослідженням середньовічних старожитностей.

Літописний Вручий, що став новою столицею підкореної Древлянської землі та центром однойменної Овруцької волості, одне з самих відомих міст давньоруських земель.

Овруцька волость як окреме удільне князівство вперше згадується під 977 р. н. е., а також у 1170 та 1194 рр. Знаходилася на північному сході колишнього Древлянського племінного княжіння і входила до складу Київської землі. Обіймала територію Словечансько-Овруцького лесового острівного кряжу і прилеглі поліські території в басейнах pp. Уж, Уборть, Ірша загальною площею більше 12 000 км2. Унікальну щільну систему заселення волості утворювали близько 200 давніх населених пунктів. Волость відігравала особливу роль в економічній та політичній системі Русі та Європи завдяки поєднанню на кряжі неповторних геолого-ландшафтних умов.

Тільки тут, в спеціалізованих промислових селищах з відповідними сировинними кар’єрами, розроблялися унікальні для Євразії родовища пірофілітового сланцю, з якого виготовлялися будівельні, декоративні матеріали, прясла і прикраси, які потім розходилися торгівельними шляхами по всіх найвіддаленіших куточках Русі та Євразії. Волость була спеціально створена великокнязівською владою для організації та контролю овруцької індустрії пірофіліту.

У пізньому середньовіччі, територіально та соціально-економічно трансформувавшись, Овруцька волость продовжувала існувати як повіт.

Літописні згадки Овруча — адміністративного та господарського центру волості, є найбільш частими в останній чверті XII ст. за часів правління князя Рюрика Ростиславича, котрий збудував в місті Василівську церкву, що збереглася нині в реконструйованому вигляді.

Історія досліджень

Закономірно, що зацікавлення старожитно- стями Овруча існувало у істориків, краєзнавців, колекціонерів здавна. Перші зафіксовані аматорські збори матеріалів та уривчастих відомостей про пам’ятки краю відносяться до 30-х – 40-х років XIX ст. Підсумки знань, накопичених на початок XX ст. підвів В. Б. Антонович у своїй славетній праці “Археологическая карта Волынской губернии». Тут згадувалися курган Олегова могила, знахідки решток стоянки кам’яної доби разом з уламками пірофілітового сланцю на Замковій Горі, майстерня пірофілі- тових прясел у садибі Вартмана поблизу собору і, звісно, руїни Василівської церкви. Зі знахідок доби середньовіччя перераховано жорна з пірофілітового сланцю, енколпіони, срібні плетені браслети, уламки срібної шийної гривни, бронзові кільця та скляні браслети1. Матеріали зберігалися у збірках Київського університету, колекціях Антоновича, барона Штейн- геля у Городецькому музеї, музеї Церковно-археологічного Товариства, приватних зібраннях, експонувалися на виставках Археологічних з’їздів.

На жаль, сліди цих матеріалів та власне першоджерела повідомлень зникли у радянський час.

Спеціальні археологічні дослідження до революції проводилися у Овручі під час комплексу робіт з відновлення Василівської церкви.

Обстеження у 1907 р. та розкопки після початку розбору робітниками фундаментів навесні 1908 р. проводив призначений ІАК архітектор П. П. Покришкін. Проте, як слушно визначив у своїй відомій статті про Василівську церкву П. О. Раппопорт, ці розкопки мали не наукове, а будівельне значення. Матеріали залишилися неопублікованими автором. Документація дуже фрагментарна, неповна та недостатня. Основний обсяг наявних свідчень про ці роботи зберігається в архіві ІІМК РАН, а також у інших архівних установах РФ. Пошук цих важливих даних про розкопки 1908 p., введення їх до повноцінного наукового обігу є одним із завдань

Рис. 1. Цифрові моделі місцевості історичної частини Овруча. А-проекція
Рис. 1. Цифрові моделі місцевості історичної частини Овруча. А-проекція
Рис. 1. Цифрові моделі місцевості історичної частини Овруча. Б-проекція
Рис. 1. Цифрові моделі місцевості історичної частини Овруча. Б-проекція

програми вивчення міста Овруча у Овруцькому проекті. Найважливішими тут є питання визначення точного місця розташування, конфігурації, площі, глибини та стратиграфії розкопу Покришкіна. Важливо також було б визначити, чи досліджувалася археологічно прилегла територія, на якій згодом О. В. Щусєвим були зведені монастирські корпуси.

Кілька разів розривався курган Олегова могила. Вважається, що вперше це було зроблено у 1044 р. за велінням Ярослава Мудрого.

У 1845 р. проводилися розкопки за розпорядженням Київської археологічної комісії, в результаті було знайдено декілька стріл та кам’яних сокир2. Можливо, що якісь недокументо- вані земляні роботи проводилися тут і в роки першої світової війни.
В радянський час в різні роки місто відвідували відомі археологи, проте спеціальних наукових досліджень території Овруча не проводилося.

Необхідно зауважити, що як не парадоксально, перші науково документовані спеціальні археологічні дослідження літописного Овруча — нової столиці Древлянської землі та центру однойменної давньоруської волості були здійснені лише у другій половині 90-х років XX ст. Овруцькою експедицією ІА НАНУ у межах і на засадах, сформульованих у Проекті комплексного вивчення та збереження історико-археологічної та палеоприродної спадщини Овруцької волості на одноіменному кряжі3.

Не зважаючи на обмежений обсяг і рятувально-охоронний характер цих робіт, вдалося визначити основні зони розповсюдження та потужність і характер культурного шару в історичній частині міста. Вперше було досліджено споруди та матеріальну культуру середньовічних мешканців Овруча. Тут же було виявлено збережені ділянки залишків пізньопалеолітичної стоянки.

Проблеми історичної топографії міста

Територію міста з самого початку формував перетин широтної долини р. Норині та двох паралельних меридіонально орієнтованих обводнених балок, східна з яких має сучасну назву П’яна Долина, а західна – Ручай з одноімен- ною вулицею. Для кращого розуміння і унаочнення топографічних особливостей Овруча засобами географічних інформаційних систем була побудована цифрова модель місцевості* (ЦММ), яку далі ми модифікували для варіантів 3-вимірної візуалізації (Рис.1).

Топографічна структура Вручого включала, очевидно, декілька основних складових компонентів.

Спеціальний геоінформаційний аналіз динаміки розвитку топографії, проведений нами за допомогою пошарового суміщення найбільш інформативних планів Овруча 1798,1836,1863 років, дав кілька цікавих спостережень. Старі плани машта- бувалися та орієнтувалися на основі сучасного плану Овруча маштабу 1:2000 (Рис. 2Б).

Дитинець над заплавою Норині:Замкова та Василівська Гори Замкова Гора.
Площа, культурні шари та будівельні етапи

Штучно відокремлений від тераси плато овальний останець городища Замкової гори висотою близько 15 м, сьогодні пов’язаний з терасою вузьким, імовірно — насипним, перешийком.

Був утворений, очевидно, з мису на перетині долини Норині та Ручая. Площа верхньої поверхні тераси Замкової гори — близько 1,1 га. В давньоруську добу, імовірно, був зайнятий городищем. На місці сучасного перешийку в середньовіччі існував літописний міст “через рів до воріт городських“, де після поразки від Ярополка у 977 р. воїни князя Олега побігли до Вручого “… давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і подавили і коней, і людей”4. Я. В. Яроць- кий передає переказ, згідно з яким існував й міст на Замкову Гору через рів, що відділяв плато і північний бік Замкової Гори5.

Найбільш рання інформація про фортифікований середньовічний замок міститься в уривку люстрації 1519 p., коли в замку, (очевидно побудованому ще Вітовтом), фіксуються вал, острог, воротні брами, 6 башт, 3 великі замкові вежі6. Можливо, у 1506 р. фортеця була знищена татарами. У люстрації 1552 р. згадується пожежа, після якої замок відбудовував староста Халецький7.

 

Рис. 2. Динаміка історико-географічного розвитку давнього Овруча.  А. Схема розташування археологічно досліджених ділянок культурного шару в історичній частині Овруча.
Рис. 2. Динаміка історико-географічного розвитку давнього Овруча.
А. Схема розташування археологічно досліджених ділянок культурного шару в історичній частині Овруча.
Рис. 2. Динаміка історико-географічного розвитку давнього Овруча.  Б. Результати накладання п л а н ів м. Овруча XVIII—X X cm. на сучасну топографічну основу.
Рис. 2. Динаміка історико-географічного розвитку давнього Овруча.
Б. Результати накладання п л а н ів м. Овруча XVIII—X X cm. на сучасну топографічну основу.

Подальші описи послідовно фіксують у динаміці, як замок без поновлення приходив до зубожіння і нищення. В межах замкової фортифікації в різний час знаходилися: православна церква Косьми та Даміана (люстрація 1552 p.), з XVII ст. — ієзуїтська колегія з монастирем та кляштором, яку з 1773 р. змінив базиліанський (домініканський) монастир. З кінця 70-х pp. XIX ст. ці перебудовані споруди стали міським православним Преображенським собором.

Мешканці Замкової Гори розповідали, що за часів першої світової війни тут функціонував військовий шпиталь з властивою йому інфраструктурою, була казарма. В останні десятиліття повністю зруйнований Преображенський собор відновлено. Схили Замкової гори сьогодні зайняті будівлями та городами приватних садиб. Матеріали давньоруського та пізньосередньовічного періодів знайдено на Замковій Горі на городах в кількох садибах по вул. Сборній.

Рис. 3. Замкова Гора давнього Овруча. Знахідки 1996—2002 pp.
Рис. 3. Замкова Гора давнього Овруча. Знахідки 1996—2002 pp.

Кілька років проводилося спостереження за земляними порушеннями під час завершальних стадій будівництва відновленого собору (Рис. 3). Культурний шар на поверхні верхньої площадки Замкової або Соборної Гори в межах вже згорнутого на сьогодні будівельного майданчика практично знищений. Дещо більше шансів знайти відносно вцілілі ділянки є в західній, дещо пониженій, частині площадки на території деяких приватних садиб. Хоча і тут, судячи з результатів обстеження, шари скоріше за все перемішані і частково знівельовані. Можливо, що фрагментарно культурний шар і якісь об’єкти збереглися на терасах південного схилу Замкової гори на городах.

Василівська Гора: мікротопографія і культурний шар.

Поруч на схід від замкового останця, на великому мису південно-східної експозиції, утвореному поперечними долинам Норині та балки П’яної Долини, розташована Василівська Гора. Сьогодні це топографічно єдина територія, сукупна площа якої складає приблизно 3,65 га. забудована приватними садибами та спорудами комплексу монастиря і Василівської церкви. Суміщення планів XVIII—XX ст. показує динаміку розвитку певних частин цієї території.

Бровка схилу тераси плато над р. Норинь була, на відміну від сучасності, не прямою, а порізаною рівчаками, що утворювали кілька окремих мисових виступів. На ранніх планах, до 1863 p., помітно, що самий край кутового виступу у гирлі рівчака П’яної Долини взагалі відокремлений від плато, і там, згідно з планом 1836 p., відділені від тераси існували 2 окремих останця (Рис. 2Б).

Цю надзвичайно насичену історію заселення означеної території обов’язково слід враховувати при оцінці стану збереження і власне — значення місцевого давньоруського культурного шару. За свідченнями місцевих мешканців, під час соціальних катаклізмів XX ст., на ПнСх схилах Василівського мисового відрогу утворилися масові поховання. Безінвентарні поховання молодші за середньовіччя були зустрінуті і в розвідкових шурфах 1996 р. у західній частині сучасної Василівської Гори, ближче до мису, утвореного долиною Норині і верхнім краєм в’їзду в місто з півдня. Над самим краєм тераси у шурфах було зафіксовано перемішаний характер грунту аж до штучно поглибленого материку.

Рис. 4. Василівська Гора давнього Овруча. Знахідки 1996—2002 pp.
Рис. 4. Василівська Гора давнього Овруча. Знахідки 1996—2002 pp.

На Василівській Горі навколо церкви Св. Василія та монастирських будівель, на приватних городах 10 садиб по вулицях Пролетарській та Радянській нами виявлено виразні сліди давньоруського культурного шару та матеріали доби розвиненого середньовіччя. Обстежені та відзняті південні та північні схили Василівської Гори (Рис. 4).

Існує точка зору, що тут, на схід від Замкової гори, неподалік від церкви Св. Василія розташовувався давньоруський та литовський княжі двори, на місці яких було розміщено й ранній королівський двір1.

Окремо слід згадати про церкву Св. Василія. Крім потужного культурного, містоутворюючого впливу, естетичного та духовного значення ця пам’ятка протягом століть виконує ще функцію своєрідного стаціонарного нерухомого репера і орієнтира. Унікальна споруда на планах і в натурі є зримим втіленням і єдиним в сьогоднішньому Овручі очевидним доказом легендарного давньоруського минулого столиці овруцької волості і підкореного колишнього древлянського племінного княжіння.

Люстрації та різні міські перекази розповідають про існування печер і підземних ходів на території дитинця. Перевірка інформації, фіксація та дослідження цих пам’яток є одним із завдань програми вивчення давнього Вручого.

Окольний град — острог ( спершу, можливо, — первісне передгороддя).
Окольний град займає простір між обома розлогими рівчаками і був відділений від мисових відрогів дитинця, розташованого над р. Норинь. З напільного, північного або мозирського напрямку місто оточували рови і вали острогу, що перетинали плато між обома меридіональним долинами (Рис. 2).

Суміщення планів XVIII—XIX ст. показує відносну стабільність місцезнаходження ліній давніх, очевидно — давньоруських оборонних ліній валів — ровів. На сьогодні певний візуальний натяк щодо проходження траси цих укріплень, можливо, несе провулок, що підіймається з долини Ручая (вул. Ручайна) на гору у північно-західній частині давнього острогу міста. Більш точна прив’язка і подальше дослідження валів—ровів, брам є одним з перспективних завдань у дослідженні Овруча.

Рис. 5. Окольний град давнього Овруча. Північно-східна частина. Траншея 1997 р. на розі вул. Радянської та Горького. А. План ділянки 1 траншеї 1997р. на розі вул. Радянської та Горького. Б. Знахідки з культурного шару та зачистки комунальної траншеї
Рис. 5. Окольний град давнього Овруча. Північно-східна частина. Траншея 1997 р. на розі вул. Радянської та Горького.
А. План ділянки 1 траншеї 1997р. на розі вул. Радянської та Горького.
Б. Знахідки з культурного шару та зачистки комунальної траншеї

Певні трансформації і коливання меж оборони — забудови спеціальним суміщенням планів фіксується у південно-західній та північносхідних кутах — краях площі окольного граду, що за нашими підрахунками складала не менше 15, 6 га. (Рис. 2Б).

Посад у нижньому місті — проблема наявності та локалізації

Річка Норинь у давнину, скоріше за все, підходила близько або навіть впритул до високої тераси лівого берега, “під замок”. Про це свідчать люстрації 1519 р. Непрохідні навесні та восени болота навколо Овруча, зафіксовані ревізією 1622 p., існували ще у першій половині XIX ст.9 Те саме підтверджує зображення панорами дитинця Овруча з півдня на ліногравюрі 1840 p., яке люб’язно розшукав для нас А. А.Чекановський.

Стаціонарних археологічних досліджень на цій території не проводилося, але наші кількарічні спостереження за доступними для огляду ділянками відкритого грунту у зоні приватної забудови в ділянці сучасної надзаплавної тераси лівого берега Норині під Василівської Горою не дали поки що надійних свідчень існування тут археологічного культурного шару.

Можливо, пошуки прирічкового посаду слід більш наполегливо вести під Замковою горою, ближче до гирла Ручая.

Проблема локалізації могильників. На сьогодні не відоме точне розташування давньоруських міських могильників. Недатовані інгумації зустрінуті нами у численних місцях в історичній частині Овруча та поза нею. Вірогідні етнокультурне та хронологічне визначення Олегової могили та трьох великих курганів, що, за свідченнями10, знаходилися неподалік, є на сьогодні неможливими.

Дослідження культурного шару Овруча

Вивчення характеру розповсюдження, потужності та ступеню збереження середньовічного культурного шару є одним з головних дослідницьких завдань нашого проекту. Для цього реалізується спеціальна відповідна програма.

Слід окремо наголосити, що це, як не парадоксально, є перші науково документовані спеціальні археологічні дослідження літописного Овруча — нової столиці Древлянської землі та центру однойменної давньоруської волості.

Хід, сезони, способи, обсяги та характер досліджень

Археологічні роботи у Овручі Овруцькою експедицією проводилися у 1996, 1997, 1998, 1999, 2002 роках (Рис.2А).

В 1996 р. велися спостереження за виходами на поверхню культурного шару в зоні історичної забудови м. Овруча в районі Василівської та Замкової Гір і біля середньої школи №3 в окольному граді. На надзаплавному краю верхньої тераси південно-західної частини Василівської Гори було проведене пробне шурфування з метою оцінки стану збереження місцевого культурного шару. Визначився складний характер перемішаних і препланованих шарів, локалізовані ділянки з невідомими раніше похованнями.

Нагляд за земляними роботами у зоні історичної забудови Овруча в 1997 р. перейшов у рятувальні розкопки по лінії прокладання траншей теплотраси над урочищем П’яна Долина на розі вул. Горького 34/7 і Радянської, та на розі вул. Кірова та пер. Шевченка. Тут були досліджені залишки щільно розміщених давньоруських об’єктів: двох жител, двох господарських ям та інших споруд з численними різноманітними знахідками X—ХУІІІ ст. в будівлях та культурному шарі. В цій же траншеї було виявлено реліктові ділянки збереженого шару з рештками пізньопапеолітичної стоянки, дослідженої та опрацьованої Д. Ю. Нужним” .

Паралельно проводилося більш пильне, практично суцільне обстеження виходів культурного шару па поверхню в районі Василівської та Замкової Гір і на території окольного граду в центральних частинах міста. У 1998 році ми встигли зафіксувати численні давньоруські та пізньосередньовічні комплекси у газовій траншеї, що прокладалася по вул. Карла Маркса вздовж середньої школи №3 в окольному граді.

У 1999 р. здійснювався нагляд за продовженням газової траншеї в бік Замкової Гори, оглядалися порушення культурного шару Замкової Гори в результаті будівельних робіт навколо відбудованого Преображенського собору. Важливі спостереження над розповсюдженням давньоруських знахідок поблизу імовірних давніх валів окольного граду були зроблені при обстеженні невеликої ремонтної траншеї біля підстанції у мікрорайоні по вул. Горького. У 2002 р. експедицією проведено посильні, з огляду на умови сучасної місцевої забудови, спостереження за давньоруським Археологічні дослідження літописного Вручого в Овруцькому проекті 273 і середньовічним культурним шаром останця та південних схилів Замкової гори. Нагляд за земляними роботами супроводжувався графічною та фото фіксацією об’єктів з відбором та реєстрацією всіх знахідок.

Топографія знахідок і досліджених ділянок культурного шару

Базуючись на сукупності накопиченої нами за роки виконання проекту інформації можна скласти достатню уяву про розповсюдження давньоруського культурного шару та забудову території давньоруської та середньовічної доби.

Незважаючи на багаторазові перепланування території та змінн у забудові, давньоруський культурний шар зафіксований на площі усіх основних складових компонентах дитинця і окольного міста.

Розташування досліджених археологічними розкопками та розвідками ділянок культурного шару історичної частини Овруча позначені на схемі (Рис. 2А).

Сукупна, топографічно вимежувана і захищена огорожею, площа давнього Вручого складала за нашими підрахунками, більше 20 га.

Характер і потужність культурного шару

Природно, що потужність виявленого культурного шару в різних частинах середньовічного Овруча є різною, що визначалося історією та інтенсивністю давньої забудови, а також власне конкретним обставинами та умовами збереження культурних нашарувань у кожному конкретному місці. В цілому культурний шар сильно гумусований, насичений артефактами та екофактами.

Під час робіт 1997 р. у траншеї на розі вул. Горького і Радянської у північно-східній частині окольного граду, материк був зафіксований на глибині 1,5 м від сучасної поверхні, потужність збереженого культурного шару становила в середньому 1 м. Долівки жител зафіксовані на глибині 2,25 м від сучасної поверхні і заглиблені в материк на 0,7 м. Тут на ділянці І траншеї розмірами 8 х 1,5 м площею 12 м2 розкрито 4 споруди: частини 2-х жител та 2 ями (Рис. 5А). Дослідження ділянок II та III показали, що культурні шари під основними осьовими вулицями та ближче до схилів балки знівельовані або сильно перевідкладені.

У 1998 р. у траншеї по вул. К. Маркса, практично ближче до центру і північного краю окольного граду, неушкоджені ділянки материку було зафіксовано на метровій глибині від сучасної поверхні; потужність збереженого культурного шару становила в середньому 0,5 м.

Долівки споруд сягали 1,5—2 м. глибини від сучасної поверхні і були заглиблені в материк на 0,5—1 м. На розчищеній ділянці траншеї розмірами 44 х 1,5 м площею 66 м2 у стінках та дні було зафіксовано котловани не менш ніж 12 окремих великих споруд давньоруського та пізньосередньовічного часу.

Там, де під час господарських комунальних земляних робіт вдалося провести методично прийнятну археологічну фіксацію, у різних частинах окольного граду нами спостерігалася порівняно щільна давньоруська та середньовічна забудова.
Для характеристики культурних шарів Овруча та історії заселення його території важливим є відкриття та дослідження в 1997 р. у траншеї на розі вул. Горького і Радянської невеликої ділянки із неушкодженим середньовічною та сучасною забудовою культурним шаром пізнього палеоліту. На глибинах 1,3—1,5 м в суглинкових та ортзандових предматерикових прошарках залягало близько 500 крем’яних виробів початку середини пізнього палеоліту, датованих часом до початку максимального розвитку валдайського зледеніння 20 тис. років тому12. По всій території історичної частини міста нами фіксувалися знахідки крем’яних виробів та уламків, які знаходять тут також, починаючи ще з XIX ст.

Археологічні комплекси: житла, ями, споруди

Отримані на сьогодні, поки що дуже скромні, дані про давньоруські комплекси Овруча, не дають можливості зробити аргументовані узагальнення. Виявлені під час рятувальних робіт у комунікаційних траншеях житла та ями дослідити в плані повною площею не було технічних можливостей. Найбільш детально вдалося розкрити половину житла № 2 у траншеї 1997 p., що мало 3 м довжини (по довгій вісі) і вийшло в траншею на ширину 1 м.

Рівна долівка зі слідами зеленуватої глейової підмазки та вугілля зафіксована на глибині 2,25 м від сучасної поверхні і була, відповідно, заглиблена в материк на 0,7 м. Над долівкою, у заповненні котловану відмічено прошарок печини та опаленої глини товщиною до 0,9 м, який, можливо, є залишком печі. В нижніх шарах заповнення матеріалу небагато, всі вінчики можна датувати XII ст. На цій же ділянці в доступній для вивчення частині житла 1 зафіксовано більш ранній вінчик рубежу X—XI ст., а у ямах №№ 1 і 2 знайдено вінчики XII—XIII ст. (Рис. 5А, 6А).

Рис. 6. Окольний град давнього Овруча. Північно-східна частина. Траншея 1997 р. на розі вул. Радянської та Горького. А. Матеріал з досліджених жител №№ 1, 2 та ям №№ 1 і 2. Б. Знахідки з культурного шару та зачистки комунальної траншеї.
Рис. 6. Окольний град давнього Овруча. Північно-східна частина. Траншея 1997 р. на розі вул. Радянської та Горького.
А. Матеріал з досліджених жител №№ 1, 2 та ям №№ 1 і 2.
Б. Знахідки з культурного шару та зачистки комунальної траншеї.

У терміново обстеженій траншеї газопроводу 1998 р. по вул. К. Маркса вдалося частково розчистити та зафіксувати щільно розташовані різночасові котловани споруд давньоруського та пізньосередньовічного часу (Рис. 7Б).

Л/с. 7.  Окольний град давнього Овруча. Центральна частина біля школи № 3. А. Траншея 1996р. по вул. КМаркса. Знахідки. Б. Траншея 1998р. по вул. К.Маркса. Матеріали з об'єктів.
Рис. 7.  Окольний град давнього Овруча. Центральна частина біля школи № 3.
А. Траншея 1996р. по вул. КМаркса. Знахідки.
Б. Траншея 1998р. по вул. К.Маркса. Матеріали з об’єктів.

t1Невід’ємною складовою Овруцького проекту є палеоекологічна програма, покликана забезпечити створення детальних та вірогідних моделей життєдіяльності місцевого населення, його господарського природокористування, реконструкції довкілля та динаміки його антропогенних перетворень, виділення та збереження історичних ландшафтів. В Овручі з усіх археологічно досліджених комплексів, що піддавалися датуванню, за розробленою нами методикою здійснювався відбір екофактів. Так, в результаті досліджень 1997 р. у траншеї на розі вул. Горького і Радянської після опрацювання відібраних зразків і аналізу отриманих результатів, які проводили д.б.н. Г. О. Пашкевич та к.б.Ну JI. Г. Безусько, вдалося сформувати зведений палеоботанічний спектр (ПБС) та палінологічний комплекс Овруча XII—XIII ст.

Опрацьовані також зібрані там же остеологічні матеріали.

t2

Матеріальна культура: стандартне та особливості.
Питання точної картини розповсюдження матеріалів X ст. та площі культурного шару Овруча цього часу поки що залишається відкритим. Найбільш виразно кераміка X ст.

представлена у колекціях, що походять з культурного шару в траншеї 1997 р. на розі вул. Горького і Радянської у північно-східній частині окольного граду (Рис. 6Б).

Менш чіткі матеріали X ст. знайдені і в інших частинах території давнього Овруча. Основна маса знайдених в різних міських кварталах давньоруських матеріалів відносяться до розвиненого періоду XII—XIII ст. (Рис. 3—7).

В Овручі, як і практично повсюдно на давньоруських пам’ятках Овруцького кряжу, нами знайдено досить виразні матеріали післямонгольського часу (кін. XIII—XIV ст.), які суттєво поточнюють дотеперішні уяви про характер заселення Овруччини литовськоруської доби (Рис. З, 5Б, 7Б). Цікаво, що характерне профілювання кераміки цього часу доповнюють специфічні прийоми виготовлення керамічного тіста, до складу якого, як і на інших пунктах кряжу цих часів, крім жорстви додавали подрібнені луску й зерна пірофілітового сланцю. Керамічний комплекс Овруча більш пізнього періоду українського середньовіччя відзначається строкатістю стилів, багатством функціональних типів, засобів декоративного оздоблення поверхонь, моделювання форм, складом тіста тощо (Рис. З, 4, 5, 6Б, 7А). Присутні також традиційні для середньовіччя люльки, кахлі, жаровні, кухлі тощо.

Практично на території всіх складових частин давньоруського Овруча нами зустрінуті нечисленні, проте цілком певні та вірогідні свідчення обробки пірофіліту та залишки виробництва прясел з пірофілітового сланцю (Рис. З, 7).

Знайдені у Овручі матеріали впевнено фіксують функціонування тут залізообробного та ковальського виробництв. Незважаючи на обмежений характер проведених на сьогодні досліджень, зібрано репрезентативну вибірку фрагментів скляних браслетів різних типів, вінчик жовтого скляного кубка.

Пізньосередньовічне скло представлене численними уламками пляшок.

У спорудах та культурному шарі містилися звичайні давньоруські побутові знаряддя та інструменти — леза ножів, серп, різні накладки, цвяхи тощо.

З більш рідкісних знахідок слід виділити уламок стремена (XII—XIII ст.) з траншеї 1998 р. в центральній частині окольного граду (Рис. 7Б).

На монастирських городах південних схилів Василівської Гори було знайдено фрагмент керамічної плитки підлоги (Рис. 4). Знайдені кілька фрагментів візантійських амфор XII—XIII ст.

Перспективи та завдання подальших досліджень

В історичній зоні Овруча нами визначені ділянки міської території, де за сукупністю попередньо зібраних даних і відповідно до сучасного стану міської забудови, потенційно найбільш імовірно проведення результативних розкопок культурного шару та археологічних об’єктів.

Суміщення різночасових планів міста на сучасній топографічній основі дозволило локалізувати вже неіснуючі в наш час споруди та об’єкти, що потенційно можуть становити дослідницький та музейний інтерес як пам’ятки культури та історико-топографічні індикатори.

Необхідні планові постійно діючі стаціонарні дослідження Овруча, в результаті яких можуть бути відкриті, законсервовані, реставровані та музеєфіковані давні пам’ятки, згодом включені до території та юрисдикції майбутнього заповідника “Давній Овруч”

Заповідник “Давній Овруч”

Територія Замкової та Василівської гір з одноіменною церквою, площа давньоруського окольного граду між Ручаєм та П’яною Долиною включно до траси давніх валів — ровів мають в перспективі стати основою майбутнього історико-культурного заповідника “Давній Овруч”. Документація і обгрунтування практично розроблені. Невід’ємною складовою заповідника має також стати тематичнокраєзнавчий Музей Словечансько-Овруцького кряжу та середньовічної Овруцької пірофілітової індустрії як науковий, культурно-просвітницький, охоронний та туристичний регіональний центр.

Література:

  1. Антонович В. Б. Археологическая карта Вольїнской губернии // Трудьі XI АС в Киеве. — М., 1901. — Т. І. — С. 90.
  2. Сендульський А. Город Овруч // Волынские епархиальные ведомости. — 1876. — № 4.
  3. Томашевський А. П. Овруцький кряж: комплексного вивчення та збереження історико археологічної та палеоприродної спадщини (завдання, перспективи, структура проекту) // Археологія. — 1998. — №2. — С. 151—155.
  4. Літопис Руський. За Іпатським списком / Пер. з давньоруської.Л.Є.Махновця. — К., 1989. — 591 с.
  5. Яроцкий Я. В. К топографии г. Овруча. // Памятная книжка Волынской губернии на 1903 г. — С. 6.
  6. Архив Юго-Западной Росрии — Т. 1. — С. 68.— VII II 11/12; Яроцкий Я.В. Указ. соч. — С. 8.
  7. Архив Юго-Западной России. — IV/I 35/49; Яроцкий Я.В. Указ. соч. — С. 8
  8. Яроцкий Я.В. Указ. соч. — С. 9.
  9. Там же. — С. 5; Сендульський А. Город Овруч // Волынские епархиальные ведомости. — 1876. — №4.
  10. Сендульський А. Указ, сочп
  11. Нужний Д. Ю. Нові дані про пізній палеоліт Овруцького кряжу // Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. — 1998. — Вип. 2.— С. 74—78, 86—88.
  12. Там само. — С. 74—75, 86._