Коментар до світлин архітектурних об’єктів волині з архіву Бориса Реріха | Марія Гончаренко

На 11-ти світлинах (архівні № 25-35, за нумерацією Б. Реріха № 13-23) зафіксовано архітектурні об’єкти м. Овруча (нині – райцентр Житомирської обл.), які в середині XIX ст. становили композиційну основу міста й репрезентували його як “памятники русской древности” (так зазначено у виданні 1869 р., яке містить літографічні зображення найцікавіших, на думку дослідника, давніх будівель)1 Це видання у восьми випусках стало результатом натурного обстеження старовинних пам’яток Волині, проведеного восени 1866 р. істориком, таємним радником П. Батюшковим. Він доручив художникові Московської оружейної палати Струкову, що супроводжував його, “снять верные изображения с этих развалин”. У четвертому випуску видання подано схематичний план центральної частини м. Овруча2, де позначені майже всі об’єкти, про які йдеться.

Усі фото архіву зі збереженням авторьскої нумерації Б. Реріха можна переглянути у статті – ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ БОРИСА РЕРІХА

Світлина під архівним № 25 (за нумерацією Б. Реріха № 13) – Міст

На світлині зображено залишки давніх опор моста із закладеними пізніше прохідними арками, сліди яких чітко простежуються, і недбало прорубаним у муруванні з каменю проходом та невигадливою дерев’яною огорожею. В опорах моста також помітні закладені прямокутні чи то ніші, чи то віконця з ар- катурними замками вгорі. Пошуки згадок про міст в літературних джерелах не принесли очікуваних результатів. Утім, історики пишуть, що в X ст. “з появою київських князів в Деревах столицею Деревської землі… стає Вручий (Овруч), на р. Норині. Се був кріпкий замок на крутій горі, з двох боків неприступний, а з двох іньших обгорожений валами (тепер ледве знати їх); крім того, весною і восени місто стає неприступним через болота навколо…”3. З огляду на це зауваження дуже спокусливим є припустити, що на світлині – міст, який упродовж віків відновлювався на місці саме того історичного моста, перекинутого через глибокий рів до воріт в оборонному мурі фортеці міста, на якому загинув князь Олег, відступаючи під натиском війська свого брата князя Ярополка. Згідно з переказами, за наказом переможця князя Олега було поховано за міським ровом, неподалік від того моста, і насипано великий курган. Цей курган у 1866 р. був замальований художником Струковим і позначений як іще існуючий на схематичному плані центральної частини міста 1869 р.4

Світлини під архівними № 26, 27 (за нумерацією Б. Реріха № 14, 15) – Костел

Планувальна форма костелу, зображеного на цих світлинах, зафіксована на схематичному плані центральної частини м. Овруча 1869 р. під назвою “Римо-католицький костел”5. У цьому ж джерелі подано загальний вид пам’ятки (літографія з малюнка художника Струкова), спорудження якої можна датувати першою половиною XVIII ст.

Світлини під архівними № 28, 29 (за нумерацією Б. Реріха № 16,17) Іконостас Миколаївської церкви та її дзвіниця

На схематичному плані центральної частини м. Овруча 1869 р. церкву позначено під назвою Святителя Миколи 6. Розташована вона на пагорбі. У 1913 р. згадується як парафіяльна, що в минулому була соборною; тоді у ній зберігалися стародавні ікони Пресв. Богородиці та Миколи Чудотворця, що були перенесені до неї із поруйнованої Василівської церкви в Овручі7. Відомий дослідник Федір Волков [справж. – ВовкХв. К. – М. Г.] у 1910 р. описує церкву Святителя Миколи як “превосходный образец старинной деревянной архитектуры на Украине”. Посилаючись на світлини Городоцького Музею барона Ф. Штейнгеля, він зауважує: “Вся постройка отличается замечательной выдержанное™, гармоничное™ и благородством форм, заставляющими жалеть о том варварстве, с которым, в стремлении стереть все местные особенности края, потребляются самые дорогие памятники старинного вполне самобытного искусства”8. Дерев’яна дзвіниця при церкві в цій монографії описана як існуюча, й репродукована в ній світлина тотожна до поданої тут. Заміну старої дерев’яної церкви новою і, певно, мурованою можна датувати кінцем XIX – початком XX ст.

Світлина під архівним № 28 (за нумерацією Б. Реріха № 16)- Дзвіниця Миколаївської церкви

За об’ємно-просторовою побудовою дзвіниця належить до найпростішого типу цього виду культових будівель: чотири стовпи є основою конструкції; стіни від землі зовні майже наполовину висоти ошальовані й доповнені простенькою балюстрадою; покрита чотирисхилим пірамідальним гонтовим дахом із високим хрестом нагорі. Можна з великою вірогідністю припустити, що дзвіницю було побудовано водночас зі старою дерев’яною церквою – 1748 р.

На світлині під архівним № 29 (за нумерацією Б. Реріха № 17) зображено фраґмент центральної частини іконостасу Миколаївської церкви, “нової”, як зазначає Б. Реріх в анотації на її звороті. До кадру потрапили цокольний, намісний і, певно, празничний яруси. Видовжені пропорції композиційного членування іконостасу із застосуванням ордерної системи, окремі елементи вказують на час його створення (кінець XIX – початок XX ст.).

Світлини під архівними № 30, 31 (за нумерацією Б. Реріха № 18,19) – Заручаївська церква

Заручаївська церква Успіння Пресвятої Богородиці зафіксована у виданні 1869 р. Порівнюючи подані тут архівні світлини з літографією загального виду церкви та її планом (за цим виданням), можна сказати, що сфотографована будівля церкви є вже значно подовженою за рахунок прибудови до західного фасаду, первісна її частина має незначні зміни 9. У довідковій книзі парафій і монастирів Волинської єпархії, укладеній священиком М. Переверзєвим 1914 р., ця культова будівля зазначена як каплиця на Заручаївському кладовищі10.

Світлини під архівними № 32, 33 (за нумерацією Б. Реріха № 20,21) – Церква Св. Василя Великого

На світлинах зафіксовано церкву Св. Василя Великого в риштуванні під час її реставрації (1908-1912) за проектом арх. О. Щусєва 11, розробленим на основі досліджень, проведених у 1907-1908 роках академіком архітектури П. Покришкіним та архітекторами О. Весніним і В. Максимовим 12. У виданні 1869 р. пам’ятку описано й позначено на схематичному плані центральної частини м. Овруча як руїни собору Св. Василя Великого 13. Історія побудови й реконструкції церкви має велику бібліографію14. Ця культова будівля занесена до пам’яток культурної спадщини національного значення (охор. № 158) під назвою “Василівська церква Васи- лівського монастиря, близько 1190, 1909 рр., та монастирські споруди, 1907-1909 рр.”

Світлина під архівним № 34  (за нумерацією Б. Реріха № 22) – Уніатський пам’ятник

У доступних літературних джерелах не згадується цей архітектурний об’єкт, який навіть у поруйнованому стані (з лелечим гніздом нагорі замість утраченої фігури (Богородиці?, одного з святих? чи хреста?) викликає зацікавлення. Цілком імовірно, що пам’ятник стояв при дорозі, яка вела до згадуваного вже католицького, або, як написано на звороті світлини, – уніатського монастиря, фраґмент якого зображено на іншій світлині (під архівним № 35) і який на той час уже був пристосований під військові казарми.

Світлина під архівним № 35 (за нумерацією Б. Реріха № 23) Уніатський монастир

На світлині – фраґмент крила П-подібного корпусу католицького монастиря, імовірно – лівого, на що вказує огорожа, яка, певно, обмежувала внутрішній простір монастиря. Його історію можна коротко простежити з 1678 р.15, за іншими джерелами дещо раніше – з 1648 р. 16, коли постановою Гродненського сейму з Ксаверова, що знаходився тоді серед густих лісів, до Овруча було переведено єзуїтський колегіум і збудовано монастир з костелом – велику імпозантну будівлю. Діяльність колегіуму тривала до 1773 р., коли було закрито єзуїтський орден 17. Після другого поділу Польщі (1793 р.) Овруч відійшов до Російської імперії і відповідно православна церква ставала тут головною. На схематичному плані центральної частини Овруча 1869 р. будівля монастиря з костелом уже зазначена як православний Преображенський собор 18, тому згадана в інших джерелах19 дата перетворення костелу на православний храм – 1872 р. – викликає сумнів. Храм було відремонтовано 1909 р.20

* * *

На архівних світлинах під № 38, 40-42, 45-51 (за нумерацією Б. Реріха № 24-27, 30-37) зафіксовано зразки дерев’яної архітектури Українського Полісся. Ще в першій половині 1930-х років відомий дослідник волинської архітектури археолог Олександр Цинкаловський писав: “[…] де поділися ті старі свідки українського церковного будівництва, що вкривали колись цілу Волинь… Майже в кожному селі на так званому тепер цвинтарищі, або церквищі, які ще пам’ятають старі люди, достоювали свойого віку ті старі свідки українського будівництва й ніким ненаправлювані падали та гнили… Часом тільки хрест коло нової церкви, побудованої вже в російському стилі, вказує на місце, де був вівтар такої старої церкви. Часами залишився лише цвинтар з капличкою, збудованою з матеріялу старої церкви… А то й нічого не залишилося, крім назв: Монастир, Монастирок, Онуфрієвщина, Чесний Хрест, і т. д.”21. Тож, без сумніву, ці світлини, що зроблені в селах Васьковичі, Збраньки, Потаповичі й Шоломки, становлять науковий інтерес – у багатьох випадках саме фотофіксація, яка належить до так званих допоміжних джерел, стає основним у дослідженні за відсутності будівлі.

Село Васьковичі (нині Коростенського р-ну Житомирської обл.) розкинулося на р. Шистині. Перша відома згадка про село відноситься до квітня 1494 р.

На світлинах під архівними № 48-50 (за нумерацією Б. Реріха № 34-36) – загальний вигляд з південного сходу і фраґмент північного фасаду церкви Різдва (за одними даними – Богородиці22, за іншими – Христового 23). Збудована коштом громади 1785 р., капітально відремонтована 1887 р.

Тридільний триверхий храм – один із унікальних зразків поліської дерев’яної архітектури. Відзначається дещо суворими, видовжених пропорцій гранчастими формами (шестигранними – у бабинці та вівтарі, восьмигранними – у наві) однакової висоти і перекритими відповідно двозаломними розвиненими верхами з помітним домінуванням центрального. Верхи увінчані вишуканими маківками з високими хрестами 24.

На світлині під архівним №51 (за нумерацією Б. Реріха № 37) зображено дерев’яну, триярусну, чотирикутну в плані дзвіницю церкви Різдва. Третій ярус, де розташовані дзвони, значно зменшений по периметру і має восьмикутну форму у плані. Дзвіниця увінчана подібно до церкви двоза- ломним розвиненим верхом з тендітною маківкою і високим хрестом. Побудована, ймовірно, в той самий період, коли й церква Різдва.

Церква Різдва та її дзвіниця були розташовані на пагорбі й становили цілісний комплекс, який домінував у забудові села 25.

Село Збраньки (нині Овруцького р-ну Житомирської обл.) розташоване на р. Но- рині; в актах 1684 та 1692 рр. згадується як маєток вількамірського підчашія Дмитра на Жабокричах.

На світлині під архівним № 41 (за нумерацією Б. Реріха № 27) – церква Св. Апостолів Петра і Павла, яка збудована 1856 р. коштом громади й поміщика Павла Саворовського26. Композиційна основа церкви – класичний тризрубний одноверхий храм з двоярусною структурою центрального верху. Усі три чотирикутні в плані зруби (бабинець, нава, апсида) мають чітко визначену вертикальність архітектурних мас однакової висоти при дещо ширшій у поперечному розмірі наві. Сучасним дослідником архітектури Полісся Віктором Завадою зарахована до “цікавих творінь” київської школи поліської дерев’яної архітектури, кілька високих зразків якої зосереджено на півночі Житомирської області, в районі Овруча 21.

Дзвіниця церкви Св. Апостолів Петра Павла (світлина під архівними № 40, 38, за нумерацією Б. Реріха № 26,24 ) належить до найпростішого типу цього виду культових будівель: чотири стовпи є основою конструкції; стіни від землі зовні оша- льовані майже на всю висоту; покрита чотирисхилим пірамідальним гонтовим дахом з високим шпильком нагорі. Розташована неподалік від воріт.

Село Потаповичі (нині Овруцького р-ну Житомирської обл.) згадується як маєток дворянина Казимира з Прушина (Прушин- ського) в актах 1682, 1689 років 28.

Церква Св. Апостола Іоакова, брата Гос- поднього (на світлинах під архівними № 42, 45, за нумерацією Б. Реріха № 30,31 ), збудована на цвинтарі в 1858 р. коштом колезького асесора Павла Саверського.

Композиційну основу двозрубного храму становлять нанизані на повздовжню вісь бабинець (прямокутний, витягнений у поперечному розмірі, з дзвіницею на два яруси над ним) і прямокутний, трохи ширший за бабинець, єдиний об’єм нави й апсиди, перекритий двосхилим дахом. На його гребені розташована пластична маківка, увінчана високим хрестом. Розробленість лише західного фасаду (на відміну від принципово всефасадних українських храмів) відсилає нас до давніших поліських хатніх храмів із дзвіницею на західному фасаді, позначених використанням “суто “західних” (передусім готичних) прототипів”29. Впадає в око деяка спорідненість композиційних і стильових рис з Петропавлівською церквою у с. Збраньках. До речі, побудовані вони з різницею в часі лише у два роки (за літературними джерелами). Указана на звороті світлини дата побудови – 1903 р. – видається сумнівною.

Село Шоломки (нині Овруцького р-ну Житомирської обл.) розташоване на р. Но- рині. Згадується як маєток житомирського сотника дворянина Ремигіяна Сурина в актах 1684, 1697 років.

На світлинах під архівними № 46, 47 (за нумерацією Б. Реріха № 32, 33) зафіксовано загальний вигляд церкви Св. Миколи зі східного боку з віддаленою дзвіницею і східний фасад дзвіниці.

Церква Св. Миколи (архівний № 46, за нумерацією Б. Реріха № 32 ) збудована у першій половині XVIII ст. коштом поміщика Дмитра Комара; у 1875 р. покрита залізом 30. Це дерев’яний тридільний од- новерхий храм з послідовним розташуванням зі сходу на захід зрубів: апсиди, нави та бабинця. Баштоподібна просторова композиція з однозаломною конструкцією верху, що властива давнішим храмам, ускладнена гранчастою формою апсиди, вибагливою формою віконних отворів і восьмикутним однозаломним перекриттям нави, прихованим під чотирисхилим наметовим дахом 31.

Дзвіниця церкви Св. Миколи (архівний № 47, за нумерацією Б. Реріха № 33) стоїть недалеко від церкви й композиційно розташована по її повздовжній осі. Перед нами поширений на Волині тип триярусної дзвіниці. Опасання першого та другого ярусів і чотирисхиле покриття третього ярусу зі стрункою маківкою нагорі початково були гонтовими 32. На світлині – дзвіниця після невдалого її оновлення на початку XX ст.

  1. Памятники русской старины в западных губерниях империи, издаваемые по Высочайшему повелению П. Н. Батюшковым. С.Пб., 1869. – Вып. 3, 4. [Аркуші не пронумеровані,- М. Г.].
  2. Там само.
  3. Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К., 1992. -Т. II. – С. 287.
  4. Памятники русской старины …
  5. Там само.
  6. Там само.
  7. Ратшиный А. Полное собрание исторических сведений о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквях в России. – М., 1852. – С. 87.
  8. Волков Ф. К. Старинные деревянные церкви на Волыни. – С.Пб., 1910. – С. 7, 14-17, ил.
  9. Памятники русской старины …
  10. Переверзев Н. В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии. – Житомир, 1914. – С. 281.
  11. За метод реставрації храму, його наукову новизну й оригінальність архітектор-художник О. Щусев отримав звання академіка архітектури.
  12. У загальновідомих наукових текстах, де згадуються роботи з дослідження чи відновлення церкви Св. Василя в Овручі, причетність архітектора Б. Ре- ріха до цих робіт не зафіксована.
  13. Памятники русской старины …
  14. Ратшиный А. Полное собрание исторических сведений … – С. 86; Витте де Е. Древнейшие города Волыни в историческом описании. – Почаев, 1913. – С. 15, 16; Годованюк О. М. Монастирі та храми Волинського краю. – К., 2004. – С. 33-36; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1985. -1.2. – С. 153, 154, іл.
  15. Витте де Е. Древнейшие города Волыни … – С. 16.
  16. Переверзев Н. В. Справочная книга о приходах … – С. 281; Годованюк О. М. Монастирі та храми … – С. 33.
  17. Витте де Е. Зазнач, праця… – С. 15, 16.
  18. Памятники русской старины в западных губерниях …
  19. Переверзев Н. В. Справочная книга о приходах … – С. 281; Годованюк О. М. Монастирі та храми … – С. 33.
  20. Переверзев Н. В. Зазнач, праця… – С. 281.
  21. Цинкаловський О. Волинські деревляні церкви ХѴІІ-ХѴІІІ ст. – Л., 1935. – С. 3.
  22. Переверзев Н. В. Зазнач, праця. – С. 283.
  23. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1888. – Т. 1. – С. 356-359.
  24. Завада В. Т. Дерев’яні храми Полісся. – К., 2004. – С. 107.
  25. Завада В. Т. Архітектура дерев’яних храмів Полісся за архівними джерелами // Архітектурна спадщина України. – К., 1996. – Вип. 3. – Ч. 2. – С. 90, іл.
  26. Теодорович Н. И. Зазнач, праця… – С. 411.
  27. Завада В. Т. Дерев’яні храми …. – С. 114; Завада В. Т Архітектура дерев’яних храмів … – С. 94.
  28. Теодорович Н. И. Зазнач, праця … – С. 344.
  29. Завада В. Т. Дерев’яні храми … – С. 137.
  30. Теодорович Н. И. Зазнач, праця … – С. 411.
  31. Завада В. Т. Зазнач, праця … – С. 109.
  32. Волков Ф. К. Старинные деревяные церкви … – С. 14, 15, 17.