Історія села Покалів | В. Нелеп, Ю. Давидюк-Карпишина

Покалів – село, центр Покалівського старостинного округу, розташоване в центрі Овруцько- Словечанського кряжу,  за 15 км на північний захід від районного центру й залізничної станції Овруч, на  автошляху Овруч — Словечне. Дворів — 255. Населення — 840 чоловік.

На думку краєзнавця Миколи Брицуна-Ходака назва Покалів походить  від давнього слова каль (грязь), якої було багато в цьому місці, бо навкруги були болота, і ходили місцеві жителі (древляни) по калях – по калі. 

Ще в давні часи на території Покалева селилися люди. Свідченням цього є виявлені поблизу села неолітичне поселення й майстерня обробки кременю та давньоруський курганний могильник. Археолог, член НАН України, Томашевський А.П. виявив і дослідив ремісниче поселення (майстерню) з обробки пірофіліту часів Київської Русі в одному з урочищ поблизу села. Саме тому на околицях села і досі знаходять пряслиця (прядильні кружальця з отвором посередині для веретена) та їх уламки. Довгий час пряслиця, за твердженням історика і археолога Валентина Яніна, слугували грошовим еквівалентом. Історик та фахівець у галузі слов’яно-руської і середньовічної археології М.Ю. Брайчевський на підставі знахідок у матеріалах слов’янських старожитностей датує появу пряслиць із пірофілітового сланцю VII-VIII ст. За слушною думкою дослідника, вони передували масовому виготовленню пряслиць ХІ-ХІІІ ст., які були поширені в Київській Русі.

За «Історією міст і сіл Житомирської області» перша писемна згадка про Покалів датується 1734 роком. Проте архівні дані свідчать, що навколишні села в Х-ХІІІ ст. належали стародавнім дворянським родам овруцьких бояр, нащадками яких були бояри на прізвище «Покалевські». Так, згідно з документами Литовської метрики, 14 лютого 1556 р. Овруцький зимянин Богдан Покалевський (правнук Давида Велавського) подарував своїй дружині Опрані Денисівні третю частину Покалевського маєтку з Овруцького повіту.

Тож очевидним є той факт, що селу Покалеву не 284 роки, як випливає з книги «Історія міст і сіл Житомирщини»  (1734 рік), а, як мінімум, 460 років (1556 рік).  Будемо відзначати чотиристашестидесятиріччя?

Після реформи 1861 року село стало волосним центром Овруцького повіту. У 1885 році на території волості було 33 поселення. Найбільші з підпорядковані села: Барвінкове, Гаєвичі, Дівошин, Коптівщина, Полохачів, Скребеличі, Годотемль, Клинець, Нижня Рудня, Хлупляни, Черепин.  Замість волості, яка була ліквідована у ході адміністративно-територіальної реформи 1922-1923 років, була створена Покалівська сільська рада. У  2018 році створено Покалівський старостинський округ Овруцької територіальної громади. Округу підпорядковані села Барвінкове, Гаєвичі, Дівошин, Коптівщина, Полохачів та Скребеличі.

На сьогодні всі паї покалівців знаходяться в оренді двох агрохолдінгів “Благодійний Союз”, “Райз-Полісся” та ТОВ «Бардашевич», які самостійно обробляють землю, мало використовуючи працю селян – орендодавців. У селі велика незайнятість населення. Через це одним із пріоритетних завдань новоствореного старостинського округу є розвиток і підтримка фермерства, в тому числі і сімейного.

Радянську владу в Покальові було встановлено в січні 1918 року.  Зараз про це нагадує пам’ятник, який стоїть у центрі села. Поряд у 2018 році завдяки старанням підприємця Анатолія Бондарчука, дід якого також був репресований, та  небайдужих жителів навколишніх сіл було встановлено меморіал землякам, які були репресовані ТІЄЮ Ж  радянською владою у 1937-1938 роках.

Під час  Другої Світової війни багато жителів села бились на фронтах і в партизанських загонах проти нацистської Німеччини і її сателітів.

  У ІІ пол. 19 ст. в селі відкривається  однокласне народне училище, де навчалося 17 хлопчиків (дані 1863 року). В 1914 році  в селі була збудована однокласна земська школа. Навчалися діти три роки. Це приміщення школи стоїть ще й зараз, тепер там розміщений магазин. Під час Другої Світової війни стараннями вчительок Покалівської школи Ірини Василівни Артеменко, Мотрони Никанорівни Климович та Марії Тимофіївни Климович з першого вересня 1941 року було організоване навчання дітей у початкових класах. Навчання продовжувалось всього дві чверті, до лютого 1942 року. У лютому в село прибула рота угорської армії, яка розмістилася у шкільному приміщенні.

Потім так званим народним методом в 1950 році була збудована нова школа. У школу ходили діти з-понад 20 сіл. Діти з далеких сіл жили в інтернаті. І нарешті в 1981 році серед колгоспного саду збудували школу, в якій зараз навчаються онуки та правнуки тих, хто колись відвідував народне училище, земську школу. А 2 червня  2012 року покалівці святкували 150-річчя заснування першого шкільного закладу в селі .

 У 2018 Покалівська школа отримала статус опорного закладу освіти Овруцької міської ради та має в підпорядкуванні філію у с.Хлупляни. Приміщення школи збудоване за сучасним проектом, який в змозі забезпечити кваліфіковану підготовку і виховання учнів. і розраховане на 400 учнів. Школа має повністю обладнані кабінети, достатню матеріально-технічну базу, сучасне комп’ютерне обладнання. Тут є великий спортивний зал, їдальня, внутрішні туалети, актовий зал, комбінована майстерня, комп’ютерний клас, інтернет, кабінет інформаційних технологій, бібліотека, клас виробничого навчання, музейна кімната, трактор Т-40, спортивний майданчик та великий стадіон.

  У школі працює досвідчений колектив – 30 педагогів, серед них шість учителів мають вищу кваліфікаційну категорію та звання “Старший вчитель”, тож колектив у змозі забезпечити кваліфіковану підготовку і виховання учнів. Учні є постійними призерами та переможцями районних та обласних олімпіад, конкурсів, МАН. Випускники здають ЗНО на високому і достатньому рівні та вступають на бюджет до ВНЗ. У школі організовуються концерти, вистави та спортивні змагання та діє постійна експозиція предметів народного побуту.

У  сільському дитячому садку кваліфіковані та дбайливі  вихователі доглядають групу дітей, хоча бажаючих піти до садочка є набагато більше і батьки мріють  про відкриття другої групи. У світлій просторій амбулаторії сімейний лікар І.Піддубна проводить первинне лікування жителів старостинського округу.

В селі є чотирьохкупольна дерев’яна  на кам’яному фундаменті церква, в стилі українського козацького барокко.  Збудована була  на честь Пречистої Діви Марії на кошти казни та зборів з селян в 1871 році на місці старої, спорудженої в 1729 році. Приход  церкви  від Піщаниці до Хлуплян та від Великого Кобилина до Девешина. На жаль до цього часу церква належить до Московського патріархату.

Покалів славиться своїми людьми. Багато селян нагороджено  орденами  та медалями за самовіддану працю.

Неповторна Поліська природа сприяла розвитку творчих особистостей:

Микола Іванович Климович, талановитий вчитель, заслужений художник України, член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, засновник і незмінний директор Овруцької Малої академії народних мистецтв та ремесел, розробив унікальну техніку художньої обробки соломки. У роботах митця – звернення до народної творчості, історичного минулого. Роботи художника, нашого земляка були на престижних всеукраїнських виставках, у Греції, США, Італії, Іспанії, Лівії тощо.

Ткач-Курочка-Пінас Марія Юхимівна, художник декоративно-прикладного мистецтва, видатний кераміст. Член Спілки художників України з 1977 року. Живе і працює у Львові. Автор безлічі неповторних керамічних панно і тарілок а також скульптур малих форм, виконаних на тематику традицій українського народного фольклора. Учасниця багатьох республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок. В багатьох творах Марія зображує неповторну красу рідного Полісся, родичів, земляків.

Валентин Нелеп,  Юлія Давидюк-Карпишина

Поділитися в соц.мережах

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
This entry was posted in Овруцький район and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *