Записки до Історії Сірих (сірожупанників) | В. ПРОХОДА

Документальні записки Прохода Василя Хомича, підполковника Армії УНР, історика, науковцья і публіциста, історіографа дивізії сірожупанників. В цій публікації наведена частина, що стосується боїв за Коростень-Овруч. Також є посилання на повний текст “Записки до Історії Сірих (сірожупанників)”

При Луцькій катастрофі 16 травня 1919 р. були знищені всі накази, історії й щоденники бойових чинів Сірих полків та штабу дивізійного, а в часи бурхливих подій, з травня 1919 р. по листопад 1920 р., загинули й ті документи, що могли б бути матеріялами до історії 1-ої Козацько-стрілецької (Сірої) дивізії. Частина записок до історії Сірих, що я їх оце подаю до загального відома, складена на підставі коротеньких заміток у записній книжці, що збереглась у мене, та з відомостей, що ласкаво подали мені старі сірожупанники: підполковник Таран, підполковник Немоловський, сотники: Осип Мандзенко, Стахівський, Драченко, Падалка, хорунжий Дубрівний і емігранти п. п. К. Курило та М. Букшований і по моїх особистих спогадах. Як адьютант 1-го Сірого полку й співробітник у штабах груп, що до їх складу за часи бойових чинів увіходила Сіра дивізія, я був завжди в курсі справ і докладно знав, як проходило життя всієї дивізії.

Переживши кілька катастроф у житті української армії й поставившись до подій 1918 і 1919 р. р., як уже до давноминулих, я старався бути, по змозі, обєктивним — моїм завданням було коротко, стисло, без претензій на літературність, але якнайправдивіше записати видатніші події з діяльности й життя „Сірих“ борців. Зібрані й опрацьовані матеріали перевірила спеціяльна комісія зо старих сірожупанників — учасників описаних подій; протокол її при цьому наводжу.

Протокол.

Року 1922 травня 1 дня, табор Каліш. Згідно персонального наказу командира 4-ої Сірої стрілецької бригади генерал-хорунжого Шепеля, комісія в складі: голови, полковника Паньківського і членів: підполковника Гайдая, сотників: Стахівського і Падалки та хорунжото Дубрівного, докладно ознайомившись з частиною записок до історії Сірих, або сірожупанників, що склав підполковник Прохода, знайшли, що подані описи подій і діяльности 1-ої Козацько-стрілецької (Сірої) дивізії зясовані правдиво і відповідають дійсності.

Голова комісії полковник Паньківський.

Члени: підполковник Гайдай, сотник Стахівський, сотник Падалка і хорунжий ДубрівКий.

Повний текст “Записки до Історії Сірих (сірожупанників)”

По прибутті на стацію Бердичів Сірим було наказано негайно виїхати в Коростенський район, де большевики загрожували зайняти залізничний вузловий пункт Коростень. 1-й і 4-й Сірий полк по одержанні наказу поїхали на стацію Коростень і 19 січня були вже там.

2-й і 3-й Сірий полк прибули походним порядком через Київ, Васильків до Бердичева, де й розмістилися. У Василькові Сірих зустріли з боєм 25 січня місцеві большевицькі повстанці, але Сірі взяли Васильків із бою й ліквідували повстанчий загін.

По прибутті на стацію Коростень Сірим довелося зразу ж узятися до праці. Військова група, що там була, в складі: 55-го Народнього Визволення полку (400 багнетів), Наливайківського (250 багнетів), Франківського (250 багнетів), Панського (300 багнетів), Чорноморського (150 багнетів) куренів, Галицького полку імени отамана Оскілка (800 багнетів), Звягельської гарматної батареї (4 польові гарматі), гарматної батареї 55-го Народнього Визволення полку (2 польові й 1 тяжка гармата), двох бронепотягів (2 гарматі й 30 кулеметів), Запорізької кінної сотні (100 шабель)—здала вже большевикам м. Овруч і стацію Ігнатпіль.

20 січня рано большевики почали обстрілювати стацію Коростень-Подільський. Здеморалізовані частини готові були зовсім розбігтися. Командування групою було нездатне ні до чого; воно, до чести його треба додати, зовсім відмовилося від керування бойовими операціями. З наказу Командуючого Південно-Західнім фронтом отамана Оскілка, що приїхав був у цей час на фронт, командування групою обняв командир 1-го Сірого полку полковник Пузицький. Під гарматним вогнем на стації Коростень-Подільський був зформований новий штаб Коростенської групи військ. Тимчасовим начальником штабу був призначений полковий адьютант 1-го Сірого полку хорунжий Прохода. Тимчасове керування 1-м Сірим полком перейняв поручник Костик, а 4-м полком командував поручник Овчаренко. Сірі полки в цей час мали: 1-й—300 багнетів і 10 кулеметів, а 4-й—350 багнетів і 8 кулеметів.

Большевицька піхота була вже за 1 — 1,5 верстви від стації, а два ворожі броневики з залізниці на лінії с. Чихирі безупинно обстрілювали Коростень. Батареї Коростенської групи були навантажені у вагони (платформи), а бронепотяги — один за браком набоїв, а другий через заклинення гармати гільзою припинили стрільбу. Піхота групи спішно розміщалася по своїх ешельонах.

Наказавши Сірим розсипатись у лаву: 1-му полкові в напрямку с. Чихирів, а 4-му—Пащин, командуючий групою полковник Пузицький із револьвером у руці наказав комендантам одного бронепотяга негайно полагодити гармату, а другого—позичити набоїв у батарей і зараз же відкрити вогонь по ворожих бронепотягах; батарейним командирам наказав негайно згрузити гармати, поставити на позиції й розпочати обстріл с. с. Козухівки, Чихирів, Пащин; командирам піхотних частин — зібрати свою піхоту й приготовитися до наступу. Тут же був написаний короткий оперативний наказ із завданням для кожної частини. За півгодини бронепотяги примусили ворожі броневики відійти, а за 1,5— 2 годин Звягельська батарея відкрила вогонь по ворожій піхоті.

Сміливо пішли сірожупанники в контр-наступ проти трьох большевицьких полків, що мали в середньому по 2,000 багнетів кожний. Сірим допомогало до 800 багнетів інших, приведених до бойового порядку, частин. До вечера 20 січня після впертого бою були зайняті с. с. Чихирі, Пащини, Воронів, Бехи. У большевиків було відбито 3 кулемети й багато набоїв, до 20 большевиків лишилося на полі бою забитими та стільки ж узято в полон.

До ранку 21 січня були зайняті с. с. Михайлівна, Васьковичі, а до вечера того ж дня большевиків було вибито з Ігнатполя й обсаджено позицію по річці Зереву — Млини, Ігнатпіль, Вязівка.

Дні й ночі довелося працювати штабові полковника Пузицького над приведенням не-Сірих частин групи до ладу, щоб хоч трохи подібними були до військових частин. Постачання група зовсім не мала. Довелося поруч із керуванням бойовими операціями дбати про харчування, одяг, постачання муніцією не-Сірих частин, що нічого не мали. Постачання 1-го Сірого полку стало інтенданством групи. А зо штабу Південно-Західнього фронту тільки одержувалися накази: зайняти м. Овруч, захопити м. Мозир.

27 січня після жорстокого бою група здобула м. Овруч. В цьому бою Сірі захопили 2 кулемети, 2 вози з рушничними й 3 вози з гарматними набоями, біля 40 полонених та до 10 чоловік забитих. Сірі мали забитими 2 козаків і раненими 2 старшин та 3 козаків. Тільки надзвичайна відвага Сірих та енергійність штабу групи були головними чинниками перемоги над ворогом. Значно спричинилися до перемоги й обидва бронепотяги, що на цей раз працювали добре. Большевики, в кількості, що переважала сили Коростенської групи щонайменше разів упять, відступили, але на другий день почали свої атаки на м. Овруч. Тримати Овруч під поглядом стратегічним було невигідно, займати ж Мозир не було сил.

29 січня Наливайківці, прийнявши самочинно, без дозволу ко- командування групи большевицьку делегацію, незадоволені й стомлені тяжкими боями, почали вимагати, щоб їх відправили в глибокий тил. Щоб не вносити деморалізацію в інші частини, Наливай- ківський курінь був відправлений до Рівного в розпорядження штабу фронту, а большевицька делегація, в складі пятьох большевиць- ких старшин, до одержання розпорядження зо штабу фронту, взята під охорону при штабі групи.
Ця делегація приїхала з агітаційно-інформаційною метою. До складу делегації входило двоє латишів. Всі вони мали інтелігентний вигляд, у поводженні виявляли свою вихованість. „Мы прохали к вам, товарищи, узнать, кто вы, и сказать вам, кто мы. Нам говорили, что вы белогвардейцы и враги всего пролетаріата, но это, как мы сейчас видим и узнали, неправда. За что же мы бьемся?”,— говорили вони. В штабі групи вони запропонували скласти пере- миря й почати переговори щодо спільного порозуміння. їм відповіли, що штаб групи не уповноважений вести які-будь переговори, щождо порозуміння, то про це вели переговори Уряди обох Держав, та й, узагалі, нема про що балакати, бо не українці, а москалі лізуть на українську землю тоді, коли іх не тільки не просять, а збройною силою не пускає в Україну військо демократичного Уряду України.

Перед здобуттям м. Овруча до складу групи ввійшов так званий „Чорний курінь смерти” отамана” Гуцала, але це був кінний курінь чого завгодно, тільки не дійсного українського вояцтва; після заборони розпочатого грабування мешканців м. Овруча вони залишилися дуже незадоволені й почали прохати про відпочинок у резерві. 55-й Народнього Визволення полк теж почав говорити про резерву.

30 січня м. Овруч було залишено без бою большевикам. Частини групи обсадили оборонну позицію праворуч і ліворуч од залізниці на лінії Млини—Ігнатпіль—Вязівка, з висилкою кінної розвідки в Закусили—Народичі й Полч—Липники.
31 січня 55-й Народнього Визволення полк самочинно знявся з позиції біля Ігнатполя й прибув до решти своїх козаків і нестройової частини на стацію Коростень-Подільський. Тут вони зробили мітинг і, виставивши проти штабу групи кулемет, почали вимагати негайно відправити їх у тил та звільнили з-під охорони большевиць- ких делегатів, що були вже у вагоні для відправки їх у штаб фронту. Большевицькі делегати також прийняли участь у мітингу, але, на щастя Сірих, на цьому мітингу було вирішено тільки їхати до Рівного. Народньо-Визвольникам був даний паротяг, і вони, знявши свій кулемет, від’їхали з большевиками до Рівного. В цей час ворог повів енергійний наступ на Ігнатпіль. Сірі, при співучасті Звя- гельської батареї, бронепотягів, Запорізької кінної сотні й Франків- ців, з боєм відступили й обсадили лінію с.с. Плищівки—Михайлівни— Васьковичів—Межиринки з кінною заставою в Дідьковичах.

Галицький полк імени отамана Оскілка й Пинський курінь перед цим були відправлені до Рівного. Весь тягар боїв довелося виносити майже тільки Сірим. У цих боях був забитий старшина 4-го Сірого полку поручник Харченко й двоє козаків, та ранено 5 козаків. Правда, в цей час на стацію Коростень прибули Лохвицький Республіканський курінь та (здається 2-й) піший імени Винниченка полк, але користи з них було мало. Командир Винниченківського полку Гришко, бажаючи сам стати командуючим групою й повести боротьбу з большевиками по якихось нових, тільки йому відомих, методах, зо своїми „отаманськими” навичками й неточним виконанням наказів, тільки шкодив загальній справі. „Чорний курінь смерти” та Чорноморський технічний курінь більше займалися ліквідацією своего „майна”, ніж допомогою в бойових операціях групи.

З 1 по 12 лютого бойовий розполог частин групи був приблизно такий (див. сх. ч. 2): в с. Михайлівці—1-й Сірий полк—200 багнетів і 8 кулеметів та чота Звягельської батареї — 2 польові гарматі; в с. Васьковичах — 4-й Сірий полк—200 багнетів і 8 кулеметів; в с. МежиринцІ — Франківський курінь —250 багнетів і 5 кулеметів; в с. Дідьковичах—кінна застава Запорізької сотні — 30 шабель і 4 кулемети Люїса; в с. Плишівці—Лохвицький курінь—80 багнетів і 2 кулемети; в с. с. Бехах, Воронові, Пащинах — Винниченківський піший полк — 600 багнетів і 10 кулеметів та чота Звягельської батареї — 2 гарматі; в с. Чихирях—батарея 55-го Народнього Визволення полку — 2 польові гарматі — і Лохвицького Республіканського куреня 50 багнетів. У с. с. Сарновицях, Татарновичах, Обиходах, Ходаках та в Жабчому, Купищі, Яблунівці й Лугинах ледве вдалося вислати на розвідку кіннотчиків Чорного куреня смерти. Третина сірожу- панників находилась у резерві на стації Коростень-Подільський при штабі групи. Бронепотяги несли варту на позиції на лінії річки Ше- стень по черзі. Чорноморський технічний курінь мав підтримувати спокій і порядок у м. Іскорості. Чорний курінь смерти мае стоянку в ешельоні на стадії Коростень-Житомирський, а Запорізька кінна сотня — на стадії Коростень-Центральний.

Большевики, маючи сильну резерву в м. Овручі, тримали (тільки тих, що прибули на фронт): у с. Ігнатполі й на стадії Ігнатпіль— один полк піхоти — біля 2,000 багнетів, 2 гарматі та два бронепо- тяги; у Млинах 2 батальйони —1,400 багнетів і 2 гарматі: в с. Мязівці 1 батальйон—700 багнетів; у с. с. Полчі, Закусилах, Народичах—кінні роз’їзди (всього до 300 шабель).

Увесь цей час велися бої між сильними розвідчими відділами. Кілька разів большевики робили спроби захопити Васьковичі, але кожний раз були відбиті. Приблизно 5 лютого невеличкий відділ большевиків пробрався в Яблунівху й разом із місцевими большевиками зробив повстання, але воно було зліквідоване відділом Сірих з резерви, при допомозі одного бронепотяга.

12 лютого в керування Коростенськими операціями вступив штаб Північної групи Східнього фронту, що прибув із полками корпусу С. С., артилерією та кіннотою з-під Києва. Сірим тоді було дозволено відступити в тил на стадію Шепетівку.
15 лютого Сіра дивізія одержала наказ розташуватися в м. Житомирі й поповнитися мобілізованими. Але не встигли Сірі ще як слід підготовитися до прийняття мобілізованих, не кажучи вже про відпочинок, як Коростень був зайнятий большевиками, що почали загрожувати й м. Житомирові. Штаб Північної групи Східнього фронту прибув до Житомира й рішив дати відпочинок стомленим частикам С. С., а фронт наказав зайняти сїрожупанникам.

25 лютого 1-й, 2-й і 4-й Сірий полк, 1-ша батарея гарматного полку та інженерна сотня сірожупанників зайняли фронт Турчинсь- кого відтінку, змінивши всі частини Північної групи, за виключенням бронепотяга „Стрілець”, що бився раніше із Сірими на Коро- стенському фронті. В керування відділом Сірих у підлеглості штабові Північної групи Східнього фронту вступив командир 1-го Сірого полку полковник Ганжа, а осаулом штабу відділу був призначений хорунжий Прохода.
Попередній командир 1-го полку полковник Пузицький був призначений начальником 17-ої пішої дивізії, куди він і виїхав із м. Житомира 20 лютого, розлучившись зо старшинами, що полюбили й поважали його за енергійність, рішучість, уміння керувати й за його безнастанні турботи тільки про користь і добробут Сірих. На знак своєї прихильности й глибокої поваги старшини подарували полковникові Пузицькому коштовний золотий портсигар із вирізбле- ною на ньому полковничою відзнакою Сірих — три золоті колоски на срібному полі.
В часі Турчинських, а потім Бердичівських операцій 1-м полком керував поручник Костик, 2-м полком — поручник Пархомюк і 4-м полком — поручник Овчаренко.
Відділ займав таке бойове розташування (див. схема ч. 3): 2-й полк—200 багнетів, 6 кулеметів, 40 шабель—село Турчинку, з кінною розвідкою в с.с. Ковалях, Шершні, Рудні, Сучівці, Буках, Старій Буді; 1-й полк — 250 багнетів і 8 кулеметів — с. Бобрик і залізничний міст на річці Ірші; 4-й полк—250 багнетів і 8 кулеметів—с. Рудня, з сильною заставою в с. Рудні Кропивецькій; кіннота 4-го й 1-го полку — разом до 25 табель — вела розвідку в с. с, Катеринові, Кропивній, Писарівці, Сухій Волі; 1-ша батарея —2 гарматі — стояла на схід від стадії Турчанки, а бронепотяг „Стрілець” вночі ніс варту на залізниці біля мосту на річці Ірші; інженерна сотня сірожупанників провадила підготовчу працю по збудуванні залізничного мосту на річці Ірші, зірваного при відступі з Коростеня. Сірим було наказано зайняти Коростень.

Треба зазначити, що Сіра дивізія була добре забезпечена технічним майном, особливо засобами звязку; при бойових подіях на всіх фронтах майже кожна застава й маленький відділ мали телефонне сполучення зо штабами полків, а останні зо штабом відділу чи групи.

Большевики в цей час займали: Малин, Чоповичі, Меленю, Іванівну, Лісовщизну (де були й гармати), Красногірку (кінний відділ), Ушомир, маючи всього до 4,000 багнетів, 2 гарматі й 300 шабель.

До 6 березня Сірий відділ беззмінно займав цей фронт, маючи часті сутички розвідчих відділів у с. с. Кропивній, Ковалях, Шершні, Рудні й Сучівці.
В цей час Сірий бронепотяг, названий „Гандзею”, приймав участь у боях із большевиками на залізниці Звягель—Коростень, тоді був забитий хоробрий і енергійний комендант його хорунжий Гиренко. Штаб дивізії і 3-й Сіпич полк із м. Бердичева до м. Житомира в лютому не встигли виїхати, а крім того населення м. Бердичева прохало п. Головного Отамана про залишення Сірих у Бердичеві, бо тільки при Сірих можна було бути цілком спокійним за своє життя й майно.

This entry was posted in Історія міста, Матеріали з історії, Статті and tagged , , , , . Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *